Учення Гуссерля про інтенціональну свідомість

У проекті феноменології Гуссерль надає інтенціональності фундаментальне значення. Інтенціональність – це те предметне поле, на якому випробовуються всі інші проблеми феноменології. Зазначимо, що й до Гуссерля ця ідея привертала увагу мислителів, які переймалися проблемою специфіки даності предметів (речей, універсалій, цінностей) у свідомості, процесів і механізмів їх осмислення. У ХІХ ст. вона стає настільки актуальною, що ті чи інші її аспекти досліджуються у філософії, логіці, психології, “науках про дух”. Гуссерль надає цій проблемі фундаментального – філософського та науково-методологічного – значення. Він уважає, що її розв`язання дозволить подолати негативні наслідки у філософії та науці крайнощів різних “ізмів”, розкрити зміст процесів трансфор–мації методологічної свідомості сучасної науки, а головне – вибудувати надійний фундамент для наукового пізнання світу. Гуссерль – математик і філософ, переконаний, що умовою аподиктичної достовірності знання є строго логічна, раціональна в цілому активність розуму; дедукції математики, закони логіки, теоретичні закони наук мають не емпіричний, а позачасовий, всезагальний і безумовний характер на кшталт 2х2=4. Але як можливі такі істини, якщо врахувати факт залежності суб`єкта пізнання від різних детермінацій і сумнівних очевидностей? Відповідь на це питання Гуссерль пов`язує з феномено–логічним аналізом інтенціональної свідомості.

Засвоєння навчального матеріалу з даного питання буде більш успішним, якщо дотримуватися логіки розгортання проблеми інтенціональної свідомості у працях Гуссерля. Схематично цей процес можна подати у такій послідовності: а) загальна характеристика інтенціональної свідомості в “Логічних дослідженнях”; б) обгрунтування концепції інтенціональної свідомості в “Ідеях до чистої феноменології та феноменологічної філософії”; в) поглиблення вчення про інтенціональну свідомість і використання його методоло–гічного потенціалу для розв`язанні інших проблем феноменології у працях “Картезіанські роздуми”, “Криза європейських наук і трансцендентальна філософія” тощо.

Передусім необхідно чітко усвідомити вихідну позицію у вченні Гуссерля про інтенціональну свідомість. Він відсуває на периферію питання про генезу свідомості, її детермінованість і відображувальний характер. Визначальним для нього є факт буття свідомості у світі, її онтологічна специфіка і самодостатність як духовного феномену. Вона “первинна” у тому відношенні, що лише завдяки їй людина отримує доступ до світу, здатна його свідомо освоювати, вести осмислений спосіб життя, пізнавати, творити тощо. Тому й світ постає при цьому не як “річ у собі”, об`єктивна реальність (її існування Гуссерль не заперечує), а як “річ для нас”, у його явленні в досвіді свідомості – феномен, усі характеристики якого несуть у собі відбиток її активності. Ті чи інші властивості свідомості проявляються лише в контексті її спрямування на предмети (реальні та уявні) її досвіду. Ця предметна спрямованість свідомості “на…” означає її інтенціональність. У статті “Феноменологія” до “Британської енциклопедії” (1927) Гуссерль писав: “Замість предметів, цінностей, цілей, допоміжних засобів, ми розглядаємо той суб`єктивний досвід, у якому вони “являються”. Ці “явлення” суть феномени, які за своєю природою повинні бути “свідомістю – про” їх об`єктів, незалежно від того, реальні ці об`єкти чи ні. Буденна мова схоплює цю відносність у зворотах: я думав про щось, я злякався чогось тощо… Слово “інтенціональний” запозичене зі схоластики, щоб позначити співвідносний характер феноменів. Будь-яка свідомість “інтенціональна” [10, с.13].

Глибше зрозуміти вихідний пункт учення Гуссерля про інтенціональну свідомість допоможе аналіз статті: Велихов Е.П., Зинченко В.П., Лекторский В.А. Сознание: опыт междис–циплинарного подхода //Вопросы философии. 1988, №11. Зокрема, варто звернути увагу на таке висловлювання авторів: “Свідомість, звичайно, і психічний процес, і діяльність, і буття, і узагальнений символ, але вона, окрім усього цього, – ще й свідомість. Свідомість, яка настирливо супротивиться вказаним і невказаним варіантам повної її редукції до того, що свідомістю не є, а слугує умовою її існування чи входить у неї лише частково. Свідомість також не можна звести ні до жодного з чотирьох умовно виокремлених і презентованих їй світів: до світу ідей, знань, наукових значень, понять; до світу людських цінностей, емоцій і смислів; до світу виробничої, предметно-практичної діяльності; до світу образів, уявлень, культурних символів і знаків. Свідомість не лише породжується і присутня в усіх цих світах. Вона може хитатися між ними; занурюватися в будь-який з них, інкапсулюватися в ньому; підніматися чи літати над усіма ними, порівнювати, оцінювати, судити їх. Тому й так важливо, щоб усі вони були відкриті їй. Якщо ж цього немає, то ми називаємо свідомість вузькою, обмеженою, нерозвиненою, недосконалою тощо. Саме в цьому значенні свідомість буттєва, рефлексивна і водночас надсвітова [12, с.28].

Для розуміння вихідної позиції Гуссерля доречно також з`ясувати відмінність його підходу до проблеми інтенціональної свідомості від її тлумачення Брентано. Їх звернення до цієї проблеми та її укоріненість у традиціях схоластики були підставою для звинувачень обох “інтенціоналістів” у “схоластичному теоретизуванні” й оцінок феноменології як учення темного та метафізичного, а тому позбавленого наукового значення. Принципове тут різне бачення тим і тим мислителем проблеми інтенціональної свідомості в контексті розв`язання проблеми обгрунтування науковості філософії. На думку Брентано, шлях до наукової філософії пролягає через психологію, її вчення про людську суб`єктивність, серцевиною якої є інтенціональна свідомість. Звідси випливала необхідність чіткої диференціації специфіки психологічної реальності та реальності, яку досліджує природознавство, зокрема фізика. Предмет природничих наук – речі, явища, процеси природи в аспекті їх об`єктивності, просторово-часових координат, детерміністичних залежностей, сутнісних закономірностей. Предмет психології належить до внутрішнього світу людини, її свідомості, його існування не фізичне, а ідеальне. За Брентано, даність зовнішнього (реального чи уявного) предмета у свідомості у формі психологічного феномену грунтується на базовій властивості свідомості – психічному переживанні, зміст якого специфікується на різні предметності залежно від модусів свідомості, як-от: у судженні предмет постає істинний чи хибний, в оцінюванні – сприятливий чи несприятливий, справедливий чи несправедливий, красивий чи потворний тощо.

За Гуссерлем, науковість філософії базована не на психології, а феноменології, яка абстрагується від традиційних відношень суб`єкт-об`єкт, образ-предмет і зосереджується на “очевидному” як феномені свідомості. Брентано, вважає Гуссерль, остаточно не подолав залишки натуралістичного тлумачення інтенціо–нальної свідомості, оскільки її модуси та її предметності він розглядає як такі, що перебувають у зовнішніх співвідношеннях. Гуссерль радикалізує психологічну позицію свого вчителя, трансформуючи її у феноменологічну настанову: інтенційність – це не просто спрямованість свідомості на реальний чи уявний предмет, а його конституювання смислогенними актами свідо–мості поза будь-якими тілесними, психічними та соціальними властивостями суб`єкта. Ідеться про конституювання ейдосу, сутності, смислу предмета у їх аподиктичній достовірності. Тобто, якщо на рівні буденного досвіду людина просто пізнає предмети, конкретні науки прагнуть пізнати сутність, відкрити закони і досягти істини, то феноменологія ставить питання кардинально: як можливий процес сутнісного пізнання, осмис–лене освоєння світу в цілому. Якщо Брентано розглядає інтенційність психологічно, акцентує увагу на покладаючих інтенційних актах, не досліджуючи глибоко сутність і значення покладених предметів, то Гуссерль тематизує інтенційність передусім логічно, аналізуючи у нерозривному зв`язку й опосередкуванні її акти та предметності. Для Гуссерля важливе не лише “як?” інтенціонального об`єкта, але й “що?” і “для чого?” його існування. У своїй науковій специфіці такий підхід означає проблему про природу та функції логічних конструктів, ідеалізацій, принципів і смислів науки, тобто питання про методологічні засади науковості в цілому. Аналіз структурно-функціональної цілісності цього глибоко творчого процесу основний у вченні Гуссерля про інтенціональну свідомість. Для порівняльного аналізу тлумачень інтенціональної свідомості Брентано і Гуссерля рекомендуємо: Очерки феноменоло–гической философии. – СПб., 1997, с.6-14; статті “Гуссерль”, “Брентано”, “Интенциональность” //Современная западная философия. Словарь. – М., 1991.

У праці “Логічні дослідження”, в якій, до речі, Гуссерль уперше вводить термін “феноменологія”, подана загальна характеристика інтенціональності під кутом зору обгрунту–вання ідеї про те, що кожна наука (особливо теоретична) має непсихологічний, а логічний фундамент. Такий підхід імплікує феноменологічну інтерпретацію сутності інтенціональної свідомості, її структур і функцій (особливо важливе тут V Дослідження “Про інтенціональні переживання та їх “змісти”). Враховуючи тонкощі логічної аргументації та полісемантичність термінів, якими послуговується мислитель, укажемо на головне:

1. На відміну від Брентано, який зводить інтенціональну свідомість до інтенціональних актів і даності в них об`єктів як іманентних свідомості, Гуссерль характеризує інтенціо–нальність через співвіднесенність цих актів і об`єктів, актуалізуючи саме тему об`єкта, що власне випливає з природи інтенціональності: “спрямування” свідомості на “щось” означає “сприйняття чи уявлення чогось ”, “міркування про щось ”, “задоволення від чогось ”, “бажати чогось ”. Очевидно, якщо не буде інтенціонального предмета (реального чи уявного), то й свідомість утрачає свою інтенціональність, а сам предмет постає як “річ у собі”.

2. Існування інтенціонального предмета як феномена свідомості залежить: а)від того, в якому модусі свідомості він само-проявляється; б) змісту цього його явлення. Феномен є єдністю того й іншого, хоча його модальності можуть бути різні. Наприклад, дерево як феномен свідомості проявляється неоднаково у сприйнятті та пам`яті, уявленні та міркуванні, оцінюванні та волінні. Треба, проте, враховувати конкретну специфіку співвідносності змісту предмета і його даності у відповідному модусі. Ця співвіднесеність буде мати різні наповнення у таких предметів як, скажімо, “стіл”, “русалка”, “ідеальний газ”. Як зазначає Р.Інгарден, не можна нюхати зміст теореми Піфагора чи чути кольори. Важливо те, що феномен – це завжди “жива” даність предмета.

3. Важливим синтезуючим принципом активності інтенціо–нальної свідомості є її структурованість у внутрішньому часі суб`єкта, завдяки чому уможливлюється чітка впорядкованість інтенціональних актів та їх об`єктів. Часовий потік свідомості незворотний, у ньому акти свідомості йдуть один за одним, але об`єкти у цій “течії” залишаються відносно стабільними і незмінними.

4. Основними структурними характеристиками інтенціо–нальної свідомості в аспекті її актів є форма, якість і матерія. До “ форми ” Гуссерль відносить об`єктивуючі акти, які “дають” об`єкти – чуттєве сприйняття, уява, убачання сутності. Кожний з них володіє різною мірою синтезуючими функціями, які спрямовані на створення цілісного предмета. “Якість” – це оціночна характеристика інтенціональної свідомості; після того, як об`єкт почав існувати у свідомості суб`єкта, останній починає його оцінювати, виявляти своє ставлення до нього, а відтак – свою подальшу поведінку. “Матерія” інтенціонального акту – це власне об`єкт, який даний “тут” і “тепер” у цьому акті. Зрозуміло, що така даність об`єкта не вичерпує його багатство і смислову повноту, але вона допомагає його зафіксувати як цілком визначений феномен.

5. Різні “випробування” інтенціонального об`єкта у досвіді свідомості дозволяють з`ясувати його очевидність і достовірність на рівні “ейдосу”. Цьому сприяють: а) метод варіацій, тобто, дослідження об`єкта в різних ракурсах і контекстах; б) аналіз інваріантного та плинного як моментів об`єкта у його даності у “потоці” свідомості; в) реалізація процедур упізнавання, або ідентифікації об`єкта.

Отже, в “Логічних дослідженнях” Гуссерль характеризує інтенціональну свідомість як таку властивість будь-якого її акту, “яка забезпечує не лише його вказування на об`єкти, але також (1) інтерпретацію заданого матеріалу у такий спосіб, що об`єкт постає в нашій свідомості у цілісному вигляді, (2) встановлення ідентичності між референтами декількох інтенціональних актів, (3) зв`язок різних фаз його інтуїтивного наповнення і (4) “конституювання” об`єкта свідомості” [24, с.119]. Додатково з цього питання рекомендуємо статтю: Мотрошилова Н.В. Интенциональность в “Логических исследованиях” Э.Гуссерля //Вопросы философии. 2000, №4. С.138-157.

Більш грунтовно проблема інтенціональної свідомості висвітлюється у праці Гуссерля “Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії”. Інтенціональну свідомість мислитель називає “генеральною темою “об`єктивно” зорієнтованої феноменології”, головне завдання якої полягає в тому, щоб “обгрунтувати інтенціональність у якості всеохопної рубрики наскрізних феноменологічних структур і дати нарис сутнісно пов`язаної з такими структурами проблематики” [3, с.184]. Тут же Гуссерль подає широку і більш конкретну характеристику інтенціональності: “Під інтенціональністю ми розуміємо властивість переживання “бути свідомістю будь-чого”. Найперше ця чудова властивість, до якої нас повертають будь-які загадки теорії розуму і метафізики, виступила перед нами в експліцитному cogito: сприйняття є сприйняття чогось, наприклад, речі; судження є судження про якийсь стан справ; оцінювання – оцінювання будь-якої ціннісної ситуації; бажання – бажаної обставини тощо. Діяння спрямоване на таку-то дію, поведінка – на вчинок, любов – на те, що улюблене; радість – на радісне. У кожному cogito “погляд”, як промінь, що виходить з чистого “Я”, спрямовується на “предмет” відповідного корелята свідомості, на річ, стан справ тощо” [3, с.184].

Якщо в “Логічних дослідженнях” інтенціональність тематизується в руслі боротьби Гуссерля із психологізмом і обгрунтування непсихологічного характеру засад науки, то в “Ідеях” вона досліджується в контексті реалізації програмного проекту мислителя – трансцендентальної феноменології, тобто феноменологічного обгрунтування ідеї науковості самої собою. Інтенціональність аналізується тут на рівні проблеми “як можливе сутнісне пізнання?” При цьому інтенціональному аналізу надається універсальне значення, він поширюється на предмети природи, суспільства, історії, культури, буденного досвіду, конкретних наук, ціннісної сфери, людської поведінки, а всі його акти і процедури інтегровані смисловою цілісністю чистої свідомості – трансцендентального “Я”. Водночас мислитель не просто констатує існування феномену інтенціональності, а розкриває передумови, за яких свідомість, її модуси й об`єкти набувають цієї якості, специфікуючись залежно від рівня і форм інтенціональності. Радимо у зв`язку з цим уважно проаналізувати §§ 36-37 “Ідей І”.

Не кожний акт свідомості, зазначає Гуссерль, хоча може бути спрямований на “щось”, ще не є інтенціональним (скажімо, відчуття болю, емоції). Інтенціональним є, наприклад, переживання, яке спрямоване на “предмет” або якщо між ним і “предметом” існує відповідна психічна кореляція. Але феноменологічними є лише ті переживання, де “йдеться про переживання виключно у їх сутності, або ж про чисті сутності, і про те, що з безумовною доконечністю покладено, “а priori”, в сутності.

Що переживання – це переживання чогось, наприклад, вигадка – це вигадка кентавра, а сприйняття – сприйняття “реального” предмета, судження – судження про відповідний стан справ тощо – все це торкається не факту, що переживається у світі, надто у фактичному психологічному взаємозв`язку, а стосується чистої сутності, яка осягається через ідеацію просто як ідея” [3, с.80]. Інтенціональність, продовжує Гуссерль, може бути неповною та повною, тобто подвійною, що особливо наочно проявляється у сприйнятті соціокультурних феноменів. У цій ситуації саме собою сприйняття, скажімо, людського вчинку – це відносно неповна (феноменологічно) його інтенціональність, а своєї повноти вона досягає за умови її поширення на феномен “оцінювання” вчинку та його смислову основу. “Отже, – підсумовує Гуссерль, – у всіх актах, які подібні до оцінюючих, ми маємо справу з інтенціональністю у подвійному значенні: нам можна розрізняти просто “щось” і повний інтенціональний об`єкт і відповідно до цього двоїсту інтенцію, двоїсту зверненість – на” [3, с.82]. Узагалі, пише Гуссерль, інтенціональність різних актів нашого життя передбачає їх множинність, відкритість і неостаточність модифікацій, результатом чого “повні інтенціональні об`єкти стають предметами уваги і в цьому значенні “уявлюваними”, які здатні слугувати субстратами експлікацій, супряжень, поняттєвих осягнень і предикативних висловлювань. Завдяки подібній об`єктивації нам у природній настанові, а, отже, як ланки природного світу, протистоять не просто речі природи, але й цінності та практичні об`єкти будь-якого виду, міста, вулиці з їх освітлювальними пристроями, квартири, меблі, твори мистецтва, книги, інструменти тощо” [3, с.83].

Глибшому розумінню сутності інтенціональності в “Ідеях І” сприятиме аналіз “Вступу” цієї праці. Дайте відповідь на такі запитання:

1.Що означає феномен з позицій “феноменологічної настанови” та його тлумачення у конкретних науках і буденному досвіді?

2. Чим зумовлена неоднозначність оцінок феномено–логічних досліджень “раннього” Гуссерля?

3. Які шляхи і методи окреслює мислитель, щоб “долати надто вже великі складнощі проникнення у цей новий світ” – світ інтенціональної свідомості?

4. Чи заперечує Гуссерль важливість для феноменології конкретнонаукових досліджень свідомості?

5. Про яку “реальність” ідеться у висловлюванні мислителя про те, що “феноменологія стане сутнісним ученням не про реальні, а сутнісним вченням про трансцендентально редуковані феномени”?

6. У чому проявляються термінологічні новації в “Ідеях” і чим вони зумовлені?

7. Як Гуссерль визначає проблемне поле “Ідей” та статус у ньому проблем інтенціональності?

Наступний крок у з`ясуванні особливостей інтенціональної свідомості є аналіз її серцевини, яку утворюють її ноезо-ноематичні структури. Цій проблемі присв`ячена більша частина (§§ 87-135 “Ідей І”). Аналіз ноезо-ноематичних структур інтенціональної свідомості дозволяє Гуссерлю обгрунтувати аподиктичну достовірність знання на рівні сутнісного пізнання в аспекті конституюючих “актів” чистої свідомості (трансцендентального “Я”) та їх “предметів”. Аподиктична істинність знання як атрибут його науковості досягається, за Гусерлем, нерозривною взаємозалежністю “даючих” актів свідомості та їх “предметів”. Така кореляція “актів” і “предметів” уможливлює отримання відповідних значень і смислів, що у своїй сукупності забезпечують доконечність і всезагальність наукових істин. При цьому значення і смисли не належать окремо ні “актам”, ні “предметам”, вони формуються лише у полі відношень між ними внаслідок їх “зустрічного” руху. Так, значення предметів науки уможливлюється міркуваннями, значення божественного передбачає акт віри, а сприйняття мелодії музичного твору – уяву. Гуссерль характеризує цю структурну особливість інтенціональної свідомості термінами “ноезіс” (грецьк.: сприйняття, розуміння, мисленнєве зусилля, розум) – акт формування предметних значень, і “ноема” (грецьк.: думка) – предметний смисл сам собою як відносно стійка єдність значень. Попри усе розмаїття творчих потенцій “даючих” актів (“ноезис”), усі вони зберігають свою синтетичну єдність у трансцендентальному “Я” – самоусвідомлюючій свідомості самій собою. Так само й розмаїття “ноематичних” значень у всіх своїх варіаціях концентрується навколо свого інваріанта – смислового ядра. “Ноема” означає як предмет-феномен, так і його ідеальний зміст (значення, смисл). Для більш конкретного розуміння сутності “ноеми” і “ноези” потрібно проаналізувати розділ ІІІ “Ідей І”, звернувши увагу на такі моменти:

1.Як пов`язані “ноема” і “ноеза” з “переживаннями та іншими модусами інтенціональної свідомості.

2.Що таке повна і неповна “ноема”.

3.Чим розрізняються інтерпретації “ноеми” у “природній настанові” і на рівні психологічного та феноменологічного підходів.

4.Які передумови осягнення сутнісно-смислового ядра “ноеми”.

У IV розділі “Ідей І” Гуссерль не лише далі розвиває класичні уявлення про інтенціональну свідомість, але й розкриває механізм її смислопороджуючої активності за допомогою аналізу процесів взаємокореляції “ноези” та “ноеми”. Він розкриває складну структуру “ноези” та “ноеми”, вказуючи на строгу відповідність між їх частинами. Центральною частиною “ноеми” є її ядро – об`єкт у тій перспективі, в якій він актуально проявляється в даному акті, а її переферійними пластами є об`єкт судження, об`єкт бажання, об`єкт воління тощо. Ядру “ноеми” відповідають у “ноезі” ті інтуїції, за допомогою яких об`єкт “дається”, тобто чуттєве сприйняття, уява й убачання сутностей. Інтенціональний аналіз поширюється і на такі феномени, як вірування, фантазія тощо. Важливо, що логіка цього аналізу підпорядкована головному – розкриттю сутності конституювання смислів. З огляду на це, Гуссерль головну увагу звертає на ідентифікуючу і синтезуючу властивості інтенціональної свідомості, її часовість і горизонтність. У своїй взаємодоповнюваності ці модуси свідомості дозволяють збагнути смисл феномена, тобто його структурну, функціональну та ціннісну визначеність у відповідних контекстах і цілісностях. Для глибшого розуміння проблеми смислу рекомендуємо: Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания. – К., 1988, С.65-133.

У подальшому розвитку свого вчення Гуссерль надає поняттю інтенціональної свідомості більш строгий логічний зміст і методологічне значення. Для її характеристики він послуговується вже не так дещо розмитими термінами “акт” і “предметність”, а декартівськими “cogito” і “cogitum”, глибше аналізує сутність “конституювання”, розкриваючи актуальні й потенційні аспекти інтенціональності, її горизонтність, предметно-ідеальну наповнюваність, універсальність синтезів тих чи інших онтологічних регіонів тощо (див.: §§ 19-22 “Картезіанських роздумів”). Усвідомлюючи обмеженість обгрунтування ідеї науковості знання на основі чистого “Я”, мислитель здійснює інтенціональний аналіз проблем інтерсуб`єктивності та “життєвого світу”. Інтенційно-інтерсуб`єктивне конституювання “Іншого” і співтовариства в цілому передбачає вихід за межі “Я”, зв`язок його з “Іншим”. Таке конституювання здійснюється за допомогою “вчування”. Трансцендентальне “еgo” доконечно покладає у собі трансцендентальне “alter ego”; способом “своєрідної аперцепції за аналогією” свідомість “Іншого” у “Мені” послідовно конституюється. У результаті інтенціонального аналізу трансцендентальна інтерсуб`єктивність розширюється до інтерсуб`єктивності трансцендентальної соціальності, яка водночас слугує основою для інтерсуб`єктивної природи світу, зокрема для інтерсуб`єктивного буття ідеальних предметностей, їх значень і смислів. Саме завдяки “систематичному розгортанню трансцендентально-феноменологічного тлумачен–ня аподиктичного ego нам повинен нарешті розкритися трансцендентальний смисл світу, причому розкритися в його повній конкретності, завдяки якій останній є постійно існуючий для всіх нас життєвий світ” [1, с.495].

Якщо інтенціональна свідомість є предметною основою гуссерлівської феноменології, то методом розв`язання її проблем є феноменологічна редукція.

Поиск по сайту: