Наука і життєвий світ

Останнім твором Гуссерля була праця «Криза європейських наук і трансцендентальна філософія”, яка, попри свою незавершеність (через смерть автора), розглядалася мислителем новою лінією на шляху реалізації головної ідеї – обгрунтування базованого на абсолютних засадах аподиктично достовірного знання. “Новою, – писав Г.Шпігельберг, – тут була сама модель, яка, зокрема, скасовувала попередні, що виходила з картезіанської позиції, як дуже обмежену. Основна новація полягала в обранні в якості вихідного пункту критичної історії європейських наук у цілому…, – історії, що опинилася в глухому закутку у своєму покаліченому об`єктивізмі або соліпсистському психологізмі. На його думку, вивести з цього глухого закутка могла лише трансцендентальна феноменологія” [24, с.164]. Ця праця підсумовувала творчі пошуки Гуссерля й окреслила можливі напрями подальшого розвитку феноменології. Її основою є вчення про життєвий світ – ціннісно-смислову цілісність життєдіяльності соціуму, сферу первинних очевидностей як передумови науково-теоретичного мислення. Феноменологія – це “наука про життєвий світ” – так мислитель виразив важливість ідеї Lebenswelt у своїй філософії.

У контексті гуссерлівської феноменології зазначена ідея формувалася поступово. Дослідники творчості Гуссерля вказують на те, що термін “життєвий світ” уперше з`являється в його рукописах у 1917 р., але сама ідея “життєвого світу” зароджується ще раніше. Генетично вона започатковується роздумами мислителя про зв`язок “природної” і теоретичної настанов на спільній основі буденного досвіду. Людина у своїй практичній діяльності та науковому пізнанні так чи інакше повернена до світу як феномену нашого життя. “Життєвий світ” зближує практичну і теоретичну настанови, а тому цілком правомірно виводити особливості розвитку науки з apriori життєвого світу. Така постановка проблеми “наука і життєвий світ” чітко вирізняється у праці Гуссерля “Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії” (1913 р.). У зв`язку з цим потрібно уважно проаналізувати §§ 27-30 цієї праці і дати відповідь на такі запитання:

1.Що таке навколишній світ в аспекті “природної настанови”?

2.Яка структура навколишнього світу як феномена навколишнього досвіду?

3.Чи відносить Гуссерль до поняття навколишнього світу “Я”, “цінності”, “науку”?

4.Що означає “генеральна теза природної настанови”?

5.Чи послуговується Гуссерль науковими теоріями для характеристики навколишнього світу?

6.Чи можна вважати, що в “Ідеях І” сформульована концепція “життєвого світу?

У 20-30-х роках Гуссерль уже спеціально тематизує проблему онтології життєвого світу не лише у зв`язку з потебою обгрунтування аподиктичних засад наукового пізнання, але й у більш широкому значенні причин кризи європейської культури в цілому. Поняття “життєвий світ” Гуссерль уперше вводить у праці “Картезіанські роздуми” (§ 58) у зв`язку з розв`язанням проблеми інтерсуб`єктивності. Проте характерно, що в статтях “Філософія та криза європейського людства” і “Криза європейських наук і психологія”, з яких “виросла” праця “Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія” це поняття зустрічається, але широко не вживається. Лише у цій праці воно утвореджується і розкриває свій методологічний потенціал.

У зв`язку з цим особливо уважно належить опрацювати § 9 п.h “Життєвий світ як забутий смисловий фундамент природознавства”, а також частину ІІІ п.А “Шлях у феноменологічну трансцендентальну філософію в дослідженні, що йде від передданого життєвого світу”. Матеріал цих розділів праці Гуссерля буде легше засвоювати, якщо додатково проаналізувати основні положення статті “Філософія і криза європейського людства”. Акцентуємо увагу на такому:

1.Що це за спосіб мислення, що “грунтується на фатальних упередженнях і самою своєю дією є причетним до європейської недуги”?

2.Що означає з феноменологічного погляду висловлювання Гуссерля: “Наш навколишній світ є духовним витвором у нас і в нашому історичному житті”?

3.Розкрийте зміст і актуальність гуссерлівської ідеї про телеологію європейської історії: “Історії Європи притамання іманентна філософська ідея, або, що те ж саме, іманентна телеологія, яка, з погляду універсального людства, усвідомлюється як прорив і початок розвитку нової людської епохи, доби людства, яке віднині просто хоче жити й може жити вільно, творячи своє буття, своє історичне життя згідно з ідеями розуму, з нескінченними завданнями”.

4.У чому, за Гуссерлем, полягає відмінність практичної і теоретичної настанов освоєння світу?

5.Як Гуссерль феноменологічно обгрунтовує “телос” європейської культури і яка роль у його формуванні давньогрецької філософії?

6.Зіставте і проаналізуйте висловлювання Гуссерля: “європейська криза закорінена саме в хибному раціоналізмі”; “раціональність у зрілому віці покликана керувати розвитком”.

7.Що означає, за Гуссерлем, “філософія як ідея” і що філософ повинен “завжди бути готовим оволодіти справжнім і повним сенсом філософії, всезагальністю її нескінченного горизонту”?

8.Здійсність феноменологічну інтерпретацію таких положень: “природодослідник не розуміє, що постійним фундаментом його все ж таки суб`єктивної діяльності є навколишній життєвий світ, його постійно передбачають як підставу, як робоче поле, стосовно якого тільки й мають сенс його питання і методи мислення”; “оскільки споглядуваний навколишній світ – це суто суб`єктивне – було вилучено з наукової тематики, то й сам діючий суб`єкт зазнав забуття…”; “психологи навіть не помічають, що для них і вони самі як учені-дослідники, і навколишній їх життєвий світ так і не стали темою”.

9.Уважно проаналізуйте такі підсумкові міркування Гуссерля: “Щоб зрозуміти протиприродність сучасної “кризи”, необхідно виробити поняття Європи як історичної телеології нескінченної цілі розуму”; необхідно показати, як народився європейський “світ” з ідеї розуму, тобто з духу філософії. В такому разі “кризу” можна пояснити як позірний крах раціоналізму. Але причина невдачі раціональної культури полягає… не в суті самого раціоналізму, а лише в його озовнішненні, в його викривленні “натуралізмом” та “об`єктивізмом”.

Відповідь на ці питання створює передумови для глибокого розуміння основних ідей праці Гуссерля “Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія”. Попередні напрацювання мислителя, що стосуються настанов “епохе”, інтенціональної свідомості, феноменологічної редукції, інтерсуб`єктивності тощо у цій праці використовуються для дослідження великої низки тем на проблемному полі “життєвого світу”. “Саме звернення до категорії “життєвий світ”, яка перетворилася у важливу категорію феноменології, – зазначає А.Михайлов, – було пов`язане зі спробою повернути гуманістичний вимір науковій діяльності і культурі в цілому. Воно мало своєю метою показати, що наукова теорія, зрештою, є людська діяльність у світі культури, який, водночас, передбачає повсякденний світ нашого сприйняття та інтерсуб`єктивності, світ не фіксованих конкретними науками цінностей і цілей.

Концепція “життєвого світу” знаменує собою найбільш значне зусилля Гуссерля по здійсненню проекту феноменології як трансцендентальної філософії, що спрямована на виявлення універсальних, основоположних структур досвіду. Останні на цьому етапі еволюції феноменологічного вчення тлумачаться вже не як структури нашого незмінного досвіду, а як структури, що зазнають еволюції в процесі історичного розвитку” [16, с.195].

Виходячи з феноменологічного тлумачення “життєвого світу”, Гуссерль вилучає зі свого вчення залишки соліпсизму, розкриває соціокультурні засади науки та причини її кризи, обгрунтовує доконечність і способи оновлення наукової раціональності, окреслює перспективи розвитку феноменології, актуалізуючи при цьому гуманістичну місію науки і філософії. Ясна річ, аналіз цих проблемних вузлів зазначеного твору передбачає чітке усвідомлення сутності “життєвого світу”, тим паче, що Гуссерль не дає однозначної дефініції цього поняття. Залежно від тих чи тих контекстів “життєвий світ” означає: за “природної настанови” свідомості – це: а) світ повсякденного досвіду або універсум сутнього; б) ціннісна визначеність світу, його значущість для людини; в) система стихійно сформованих вихідних очевидностей, апріорних стосовно пізнавальних тематизацій дійсності. Як зазначає Г.-Г.Гадамер, життєвий світ – це “те ціле, в яке ми вживаємося в ролі істот, що живуть історично”. У феноменологічному ракурсі “життєвий світ” – це: а) корелят інтенціонально діючої свідомості; б) сфера значень, конституйованих трансцендентальною суб`єктивністю; в) смисловий горизонт як апріорна передумова дій чистої суб`єктивності, взаємоузгодженості різних форм досвіду. Основою життєвого світу є активність суб`єктивності, всі його елементи несуть на собі відбиток людських потреб, інтересів, цілей і мотивів, а сам він характеризується цілісністю та безпосередністю, єдністю інваріантного та мінливого, доцільністю та передрозумінням. Життєвий світ як соціокультурне утворення розвивається і функціонує під впливом конкретно-історичних звичаїв, традицій, цінностей, водночас він є певною “апріорною системою” категорій (буття, дух, час, простір, причинність тощо), що уможливлюють раціонально-осмислену життєдіяльність.

Зазначимо, що мислителі завжди зверталися у своїх роздумах до навколишньої дійсності, але лише Гуссерль актуалізував проблему “життєвого світу” як нетематизованого поля наукових досліджень і передумови осмисленості наших діянь та їх результатів. Саме феноменологічний підхід дозволяє виявити ядро “життєвого світу” – його ціннісно-смислову горизонтність, завдяки чому й розкривається людиномірність феноменів нашого досвіду, в т.ч. й феномену науки.

Враховуючи панорамний характер проблеми “наука – життєвий світ” у зазначеній праці Гуссерля, методично доцільно зосередитися на таких її головних аспектах:

1. Телос європейської історії. У своєму творі Гуссерль відкрито переходить на позиції історизму та історичної інтерпретації науки та філософії. Проте історію він витлумачує не як історик, а як філософ-феноменолог, тобто сутнісно, на рівні її телосу – ідеї, мети, смислу, вимірюючи цим масштабом відповідні трансформації наукового та філософського знання, стан європейської культури в цілому. Ідеться про властивий “європейському людству з часів грецької філософії телос, згідно з яким воно хоче стати людством на основі філософського розуму і може бути лише в якості такого, в нескінченному прагненні нормувати самого себе через істинність і справжність своєї людяності” [5, с.31-32]. У новітній історії європейської спільноти цей телос, констатує Гуссерль, виявився втрачений, а разом з ним і філософія як втілення універсального розуму втратила свій смисл. Відродити цей телос у науках, філософії, культурі – основна місія феноменологічної філософії і головне покликання її суб`єктів. “Цілком особиста відповідальність за істинність нашого власного, занованого на внутрішньому особистісному покликанні буття в якості філософів несе в собі й відповідальність за істинне буття людства, яке можливе лише у прагненні до телосу і яке, якщо взагалі й може бути здійснено насправді, то лише через філософію”[5, с.34]. Тому феноменологічне обгрунтування аподиктичних засад знання здійснюється вже не на полі чистої свідомості, а у просторі історії.

2. Теоретична настанова стосовно світу. Гуссерль виходить з того, що духовна ідентичність Європи взасадничена в теоретичній настанові, що була відкрита давньогрецькою філософією. Філософія, реалізуючи феноменологічну редукцію стосовно досвіду практичного освоєння світу, зосереджується на проблемах його теоретичного осягнення. Така орієнтація теоретичної настанови виявилася доленосною для розвитку європейської культури. Втілюючись у форми науки, філософії, освіти і виховання, вона конституює світ ідеального, універсум норм і цінностей, які орієнтують людей на нескінченне самооновлення і вдосконалення, на вічне й абсолютне. Теоретичне обгрунтування духовної, ціннісно-смислової сфери людського буття створило надійний фундамент для формування динамічного типу культури та цивілізації, утвердження критичного стану, “який рішуче налаштований не сприймати жодної заданої думки, жодної традиції, не запитуючи одразу ж увесь традиційно заданий універсум про істинне в собі, про ідеальність. Але це не тільки нова пізнавальна позиція. Завдяки вимозі підпорядкування всієї емпірії ідеальним нормам, а саме нормам безумовної істини, негайно відбувається далекосяжна зміна загальної практики людського буття, отже, й усього культурного життя; тепер воно вже нормоване не наївною повсякденною емпірією і традиціями, а об`єктивною істиною… Так корелятивно з досягненнями нової культури виникає особливе людство й особливе життєве покликання” [4, с.80-81]. За Гуссерлем, субстанцією цих нових цивілізаційних процесів є людський розум.

3. Криза європейських наук. Починаючи з епохи Ренесансу, зазначає Гуссерль, в “ентелехії” європейської культури почали проявлятися кризові моменти, які досягли свого апогею в сучасну епоху. Криза набула загального характеру, вона охопила науку, культуру, європейське людство в цілому. Мислитель покладає відповідальність за кризу на науку і філософію як найвище втілення ідеалу раціональності. При цьому він чітко розрізняє величезні досягнення новоєвропейської науки та кризу її світоглядно-методологічних засад. Як могло статися, запитує Гуссерль, що за таких успіхів у пізнанні світу, природознавство, математика, “науки про дух” і філософія опинилися в глибокій кризі? Ядро цієї кризи – відсутність у науці розуміння смислу теоретичних побудов і методів, втрата довіри до людського розуму, знецінення ідеї наукової раціональності, а головне – ігнорування наукою своєї життєвої значущості, забуття нею екзистенційних проблем, що “заторкують людину як істоту, що вільно визначає себе у своєму відношенні до навколишнього людського і позалюдського світу, вільну у своїх можливостях надавати собі і навколишньому світові розумну форму. Що може наука сказати про розум і нерозумність, що може вона сказати про нас, людей, як суб`єктів цієї свободи? Наука всього лише про тіла, ясна річ, нічого, адже вона абстрагується від усього суб`єктивного” [5, с.20]. У зв`язку з цим Гуссерль здійснює глибокий аналіз виникнення науки Нового часу та її внутрішніх трансформацій, щоб показати, що забуття наукою своїх життєво-смислових засад (“телосу”) є основою її кризи.

4. Причини кризи європейської науки XVII-XX ст. Цій проблемі мислитель присвятив другий розділ своєї праці (§ 8-27). Доречно спочатку зосередити увагу на міркуваннях Гуссерля про передумови кризи науки.

На думку Гуссерля, загальними передумовами кризи європейської науки є абсолютизація нової фізичної картини світу і раціональності фізико-математичних наук, які заявили про свою наукову винятковість і монополію у поясненні світу та розв`язанні проблем людського буття на основі одних лише методичних засобів поза історичними традиціями наукового розуму та реаліями життєвого світу. Цю тезу Гуссерль розвиває, аналізуючи творчість Галілея. Він називає його “найбільш видатним із великих першовідкривачів Нового часу”. Ім`я Галілея тут слугує символом, оскільки його внесок у математизацію природознавства був вирішальний. У цьому ж руслі була здійснена алгебраїзація геометрії (Декарт, Ньютон, Лейбніц). Такий підхід уможливив точне, об`єктивне і всезагальне пізнання природи, “первинні” та “вторинні” якості якої постали при цьому як математизовані чисті форми і відношення. Якщо в античній науці пізнавальні процедури були нерозривно пов`язані з практичним досвідом і мали життєвий смисл, то в нових умовах цей зв`язок втрачається. Формується наукова традиція, в якій розв`язання проблем і функціонування знання здійснюється у формі “зсуву і маскування смислів”, внаслідок чого “ми сприймаємо за істинне буття те, що насправді є методом” (Гуссерль). Відокремлення предметних смислів теоретичних побудов і методів пізнання від їх життєвих першоджерел – головна причина кризи сучасної науки. Натуралістичний об`єктивізм редукує людину до “речі серед речей”, він не забезпечує адекватне осягнення історії та культури як людської суб`єктивності.

5. Криза філософії. Вона має в цілому той же характер, що й у природознавстві, але специфікується з урахуванням філософського контексту. В сучасній філософії, пише Гуссерль, як і в конкретних науках, спостерігається забуття первинного “телосу” європейської культури, натуралізація принципу раціоналізму, абсолютизація настанов об`єктивізму та релятивізму, дефіцит усвідомлення аподиктично достовірного як атрибуту буття і пізнання. Цей висновок Гуссерль робить на основі аналізу філософії Галілея і Декарта, Юма і Берклі, Канта і позитивізму. Філософія некритично перенесла на свій грунт весь методологічний інструментарій та ідеали знання природознавства, надавши їм універсального значення. Віднині, зазначає Гуссерль, світ “повинен бути раціональним світом, у новому значенні раціональності, яке було запозичене у математики і, отже, у математизованої природи, а філософія, універсальна наука про світ, повинна відповідно будуватися як єдина раціональна теорія “more geometrico” [5, с.90-91].

Закономірно, що застосування такого підходу до розв`язання “метафізичних” або світоглядних проблем виявилося неефективним не лише у філософії, але й у конкретних науках про людину, що, власне, й засвідчило всеохопність кризи європейського людства. Отже, зазначає Гуссерль, “криза філософії знаменує собою й кризу всіх новочасових наук як ланок філософської універсальності, деяку спочатку приховану, а потім усе очевидніше зростаючу кризу самого європейського людства в сукупній осмисленості його культурного життя в його сукупній “екзистенції” [5, с.28].

Аналізуючи феноменологічно трансцендентальну суб`єктивність, живий історичний досвід в аспекті властивих їм значень і смислів, Гуссерль долає суто методологічне тлумачення кризи сучасної науки та філософії, показуючи, що подолання цієї кризи можливе лише за умов їх повернення у ціннісно-смислове лоно людського буття. Водночас завдяки цьому аналізу такі концепти гуссерлівського вчення, як епохе, інтенційна свідомість, трансцендентальна редукція, інтерсуб`єктивність тощо постали в новому, невідомому ранній феноменології, світлі. Феноменологія віднайшла в собі потужні імпульси, які згодом були сприйняті і розвинені передусім в екзистенціалізмі, структуралізмі, філософській герменевтиці та конкретнонаукових гуманітарних дослідженнях.

Поиск по сайту: