Що робити, щоб дітям хотілося добре вчитися?

Я твердо переконаний, що найсильнішим, наймогутнішим стимулом, який спонукає дитину до свідомої, старанної розумової праці, є олюднювання її розумової діяльності, облагороджування її бажанням принести радість дорогим рідним людям — мамі, татові. Сердечна, чуйна дитина відчуває зло там, де, здавалося б, з першого погляду й немає поганого вчинку. «Я повинен учитися гарно,— сказав мені одного разу Коля, учень IV класу,—у мами хворе серце». Дитина відчуває: якщо в її табелі з’явиться погана оцінка, серце матері буде засмучене. Синові хочеться, щоб мати була спокійна. Він знає, що своєю працею може заспокоїти серце матері, не турбуватиме її.

Якщо ви хочете, щоб дитині хотілося добре вчитися і цим вона прагнула приносити радість матері й батькові, бережіть, плекайте, розвивайте в неї почуття гордості трудівника. Це означає, що дитина має бачити, переживати свої успіхи в навчанні. Не допускайте, щоб дитина переживала безвихідну гіркоту відставання, якусь свою неповноцінність. Оптимізм, віра дитини в свої сили — це та міцна нитка, яка пов’язує школу і сім’ю; це магніт, що приваблює матір і батька до школи. Зруйноване оптимістичне світосприймання дитини — це означає, що між школою і сім’єю споруджена кам’яна стіна.

Для збереження цього вогника оптимізму дуже важливо те, щоб мати й батько, образно кажучи, стояли біля колиски дитячих знань, брали безпосередню участь у навчанні дитини, раділи разом з нею її успіхам, брали близько до серця її удачі й прикрощі. Материнська педагогіка—це не тільки виховання, але й навчання. За два роки до початку шкільного навчання в нас починається цілеспрямована, детально спланована спільна робота школи і батьків, мета якої — дати дітям елементарні звання з грамоти й арифметики. Один раз (а за півроку до початку занять у школі — два рази) на тиждень майбутні учні приходять до школи. З дітьми працює педагог, який навчатиме їх у початкових класах. Діти вчать азбуку, вчаться читати, розв’язувати задачі. Звичайно, одна година на тиждень нічого б не дала, якби навчання не продовжувалося в сім’ї. На заняттях батьківської школи ми вчимо матерів і батьків, дідусів і бабусь, як учити дітей грамоти й арифметики. Виробилися цікаві прийоми домашньої материнської дидактики. В їх основі — живий інтерес дитини до знань, книжки, поєднання гри з цілеспрямованою розумовою працею, повсякчасне духовне спілкування дітей з батьками. Для навчання грамоти й арифметики старші школярі виготовляють спеціальні наочні посібники. Вступаючи до І класу, наші діти вміють читати й лічити, це значною мірою полегшує дальше навчання, робить цікавою розумову працю. Але справа не тільки в цьому. Підготовка до школи духовно зближує дітей і батьків. Мати й батько, беручи близько до серця успіхи й невдачі дитини, осягають тонку науку поваги до дитячого бажання бути хорошою. Разом з тим, дошкільне навчання застерігає батьків від неправильної думки про те, що, коли «Добре натиснути», дитина вчитиметься на «5» і «4». Ми прагнемо, щоб батько й мати розуміли: оцінка успішності не виражає оцінки моральності. Порушення цього заподіює глибокі травми дитині й іноді калічить її душу. Змішування оцінок з предметів і морального обличчя є результатом бездумної гонитви за позірним показником благополучності — цифрою. Ми вважаємо недопустимим зводити все до прямолінійного висновку: гарні оцінки — гарна дитина; оцінки «не ті, що треба», — отже, й учень «не дотяг до рівня». У цьому дивному, педагогічне неграмотному погляді зникає людина як гармонійна єдність багатогранних рис, якостей, здібностей, нахилів.

Цей погляд, на жаль, проник у багато сімей, у суспільне життя. Я не можу без обурення слухати і читати численні статті, в яких червоною ниткою проводиться ідея: трійка — це слабкі, нікчемні знання. Час твердо сказати нам самим собі, шановні товариші педагоги: трійка — це характеристика задовільних знань. До речі, якщо в усіх учителів буде правильний погляд на ці речі, зникне окозамилювання — незадовільні знання не оцінюватимуться трійкою, як це, на жаль, трапляється в багатьох випадках. І батьки не вимагатимуть від своїх дітей неможливого: адже не в усіх однакові здібності, одному легко навчатися на «5» і на «4», а для іншого й оцінка «3» — великий успіх. Особливо важливо це пам’ятати зараз, коли ми стоїмо на порозі здійснення загальної середньої освіти. <... >

Поиск по сайту: