Боротьба за територіальне об'єднання країни у Середньовіччі. Друга болгарська держава

Болгарська держава втратила свою незалежність і перебувала близько півтора століття під владою Візантійської імперії, управління болгарськими землями здійснював грецький стратег, який мав фактично необмежені права. За цей час відбулося декілька великих народних повстань, в чому проявилося прагнення корінного етносу об'єднатися знову в межах єдиної держави.

В 1186 році два брати-болгари Тодор і Асен підняли повстання проти Візантії, яке виявилося вдалим, оскільки на той час імперія була дуже ослаблена. З цього часу починається історія другої болгарської держави. Державно-суспільний устрій в країні складався під впливом Візантії, а також феодальної, монархічної державності Заходу, що йшов із сусідньої Угорщини і уже близьких після 4-го хрестового походу латинських держав на самому півострові. На той час поруч із назвою Болгарія вживалась також у візантійських і латинських джерелах назва Загора (((((((, Zagora), тобто країна, що знаходиться на південь від Балканських гір. Носієм верховної влади був цар, який іменував себе за традицією царем болгар і греків. Титул "король", що його подарував папа Інокентій ІІІ Калояну (1197-1207 р.р.), не прижився. Атрибутами державної влади були престол, діадема-корона, скіпетр, держава і прапор. Нормальним способом отримання державної влади було, як і раніше, наслідування. Державна влада здійснювалася за допомогою розгалуженої сітки службовців. До 1241 року йшло об'єднання всіх болгаро-слов'янських племен знову в одну державу. Взагалі, національно-етнічний склад населення був досить строкатий: поруч з державо-творчим народом слов'янами-болгарами на території країни на той час проживали валахи, німці-саксонці, вірмени, євреї, кумани-половці, гагаузи, та ін. Весь час не вгавали феодальні міжусобиці, які буквально розривали країну, одночасно почалися монголо-татарські набіги. Татарам вдалося навіть ненадовго (1285-1292 р.р.) захопити владу в Болгарії. Зайнятим внутрішніми проблемами царям було не до розширення кордонів держави. Взагалі, впродовж ХІІІ століття змінилося 15 царів і відбулося 50 великих народних смут, спричинених як економічними, так і політичними невдоволеннями.

Найбільший територіальний розмір держава мала при царі Асені ІІ (1218-1241 р.р.): північний кордон йшов вздовж Дуная, західний (з Сербією) - по лінії басейну річки Тимока, на захід від гір Пірота і Трна до басейну річки Струм, південний - від лінії Струму до Бургаської затоки Чорного моря, східний - по західному березі Чорного моря до гирла Дунаю.

На початку ХIV сторіччя почалися набіги турків-османів на боллгарські землі. 17 червня 1393 року турецькому султанові Баязиду таки вдалося завоювати їх, захопивши столицю Тирново і тим самим покласти край другій болгарській державі. Після цього болгарський народ на чотири століття потрапив у поневолення до турецької держави.

Поиск по сайту: