Українські землі в складі Румунії

§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни

Найавторитетнішим офіційним ідеологом у питанні «східної політики» королівської Румунії вважався професор І.Ністор, у працях якого обґрунтовувалась концепція «історичного права» Румунії на Покуття, Бессарабію і всю Буковину, вперше у румунській історіографії були сформульовані претензії на так звану Трансністрію (землі між Дністром і Південним Бугом) 1.

Коли 1 серпня 1914 р. в Європі почалася світова війна, стало ясно, що Румунія не залишиться осторонь. У той час надзвичайно загострилися її стосунки з Австро-Угорщиною через суперництво за Трансільванію. Апетити Бухареста не обмежувалися територіями, більшість населення яких складали румуни, а розповсюджувались на угорські, сербські та українські землі.

На початку вересня 1916 р. після двох років політичних і дипломатичних маневрів та поступового дистанціювання від колишніх союзників — центральних держав — у Бухаресті була підписана угода про приєднання Румунії до Антанти.

Румунія вступила в Першу світову війну з метою приєднання нових територій і створення «Великої Румунії». Чи не найголовнішим об`єктом зазіхань були етнічні українські землі. Засоби масової інформації Румунії того часу чимало зусиль доклали для формування відповідної громадської думки і привертання на свій бік тієї частини політичних діячів і інтеліґенції Буковини, яка в роки Першої світової війни орієнтувалась на Габсбурзьку імперію. Ще у листопаді 1914 р. румунські політичні діячі Буковини вимагали від короля Румунії не вступати у війну проти Австро-Угорщини, бо для румунського народу Росія являє «найбільшу небезпеку», «від якої може захистити тільки сильна Австрія» 2. Вони були вірні Австро-Угорській імперії навіть тоді, коли вона вже розповзалася під тиском визвольних рухів уярмлених нею народів. Так, К.Ісопеску-Ґрекул, оголошуючи 22 липня 1918 р. заяву «румунського парламентського клубу» буковинських депутатів з проханням до віденського уряду захистити «життєві інтереси румунів Австрії», чітко підкреслював, що відмова у захисті могла б привести до катастрофи, бо «пан Вільсон і Антанта приєднали б нас, всупереч нашій волі, до румунського королівства» 3.

Отже, на той час серед румунських політичних діячів Буковини не припускалася й гадка про об’єднання краю з королівською Румунією, а навпаки — висловлювалися побоювання перед можливістю такої небажаної перспективи.

У другій половині жовтня 1918 р. у виступах в австрійському парламенті депутата від Буковини Г.Григоровича підкреслювалося, що «у буковинських румунів немає абсолютно ніякого сумніву в тому, що українська частина (Буковини. — Авт.) повинна належати Україні, а румунська — Румунії» 4. На той час ніхто з політичних діячів румунської громади Буковини не висував претензій на північну частину краю, заселену переважно українцями.

Але у кінці жовтня 1918 р. різко активізувалися прихильники гасла «Великої Румунії». Так, сучавська газета «Вяца ноуе» 27 жовтня 1918 р. виступила із засудом «національної ради» у Відні, яка пропонувала розподіл Буковини за національною ознакою. «Що стосується Буковини, — писала газета, — то нам здається, що наші депутати в парламенті поспішили погодитись на її розчленування... Історично і географічно Буковина єдина. Це суто румунська територія не тільки від Сучави до Прута, але й від Ватра-Дорней до Дністра» 5. Таку ж позицію обстоювала й румунська газета «Гласул Буковіней», яка 25 жовтня 1918 р. писала: «Ми не визнаємо ніякого права українців на жодну частину Буковини як української землі і закликаємо всіх румунів... чинити опір... відчуженню нашої стародавньої землі» 6.

Одночасно з ідеологічною обробкою населення правлячі кола королівської Румунії за допомогою пробухарестських політичних діячів Буковини на чолі з Я.Флондором намагалися створити хоча б видимість «правових засад» приєднання до Румунії всієї Буковини. На противагу «національній раді» у Відні було вирішено створити нову «національну раду» в Чернівцях. 27 жовтня 1918 р. «конституанта», ініційована Бухарестом, прийняла резолюцію про створення «Румунської національної ради» і «об’єднання всієї Буковини з рештою румунських країв у національну державу» 7.

Поспішність у проведенні «конституанти» були викликані терміновою потребою у рішенні фіктивних «представницьких зборів» як формального приводу для інтервенції Румунії. 11 листопада 1918 р. румунська армія вступила на північну частину Буковини. А на другій день на території краю було запроваджено стан облоги. Н.Йорга пояснював запровадження надзвичайних заходів тим, що тут «справи схилились на користь українців» 8.

Зусилля румунського уряду і флондорівського оточення були спрямовані на юридичне оформлення акта «об’єднання». З цією метою 23 листопада 1918 р. «Комітет буковинських еміґрантів» був передислокований румунським урядом з Ясс у Чернівці. На терміновому засіданні 25 листопада до складу «Румунської національної ради» було кооптовано відразу увесь «комітет еміґрантів» у складі 54 чоловік на чолі з І.Ністором. Після кооптації «національна рада» ухвалила рішення скликати через три дні «Конґрес буковинського народу», на якому «об’єднання» Буковини з Румунією було б проголошено в такій формі, яка б являла собою правову основу 9.

Вступ румунської армії у північну частину Буковини віддалив на 22 роки здійснення волі українського населення краю, висловленої 3 листопада 1918 р. на Буковинському народному вічі в Чернівцях.

Уряд ЗУНР заявив протест Румунії у зв’язку з окупацією північної частини Буковини, але не міг допомогти буковинцям, бо Західноукраїнська держава уже вела оборонні бої проти польських військ. Уряд гетьманської України доживав останні дні і теж не мав реальної воєнної сили, щоб стати на захист своєї фактично вже приєднаної території 10. Водночас румунські анексії не були у подальшому визнанні УСРР ні СРСР.

§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі

У міжвоєнний період з метою інтеґрації окупованих земель було прийнято закон про адміністративну уніфікацію. Представники окупаційних властей намагалися довести, що «Бессарабія і Буковина — штучні утворення австрійського і російського походження... В Румунії вони не мають ніякого права на існування» 11. Замість таких окремих адміністративних територій, як Бессарабія, Буковина, Валахія тощо, було створено 10 цинутів (провінцій).

Основним напрямом етнополітики Румунії того часу була румунізація українців і інших національних меншин. Уже в 1926/27 навчальному році на Буковині не залишилося жодної української початкової школи — вони були зрумунізовані. Закон про народні школи вимагав, щоб громадяни «румунського походження», що «забули» свою рідну мову, віддавали дітей у державні або приватні школи, де викладання ведеться румунською мовою 12. Українців змушували змінювати прізвища на румунські. На початку 30-х років була заборонена навіть назва — українці 13.

Із прискоренням процесу фашизації країни дискримінація українського населення особливо посилилася. На початку 30-х років лідери націонал-цараністської партії висунули гасло «Румунія для румунів». Шалена шовіністична пропаґанда поєднувалася з каральними заходами задля насадження всього румунського. Закон «Про захист національної праці» (1938 р.) вимагав витіснення представників корінного населення румунським елементом не лише в установах, а й на підприємствах 14.

Національна асиміляція корінного населення в румунському середовищі здійснювалася методами економічної, політичної, ідеологічної і культурно-освітньої дискримінації українців та інших національних меншин. Послідовно проводячи політику румунізації національних меншин, правлячі кола Румунії намагалися довести, що належність українських земель північної частини Буковини і південної Бессарабії до Румунії забезпечена.

У 30-х роках наступ реакції і фашизму в Румунії супроводжувався посиленням маневрів її правлячих кіл на світовій арені. Приєднання до фашистського блоку уявлялося румунському урядові ґарантією проти претензій хортистів на Трансільванію та надійним засобом закріплення за собою захоплених (1918 р.) українських земель і загарбання нових територій. Так, у промові, виголошеній в кінці листопада 1938 р., прем’єр-міністр Румунії М.Кристя недвозначно зазіхав на задністровські землі, тобто на анексію Молдавської автономної радянської республіки, яка входила до складу УРСР 15.

Політика Румунії, її швидке зближення з фашистською Німеччиною, створювали загрозу для безпеки південно-західних кордонів СРСР. Водночас Москва вишукувала можливості вирішення територіального питання. Радянсько-німецькі договори про ненапад від 23 серпня та про дружбу і кордон від 28 вересня 1939 року фактично ізолювали Румунію і розв’язали руки СРСР. 26 червня 1940 р. Радянський Союз пред’явив уряду Румунії ноту, в якій підкреслювалося, зокрема, що питання про повернення Бессарабії органічно пов’язане з питанням про передачу Радянському Союзові тої частини Буковини, населення якої у своїй переважній більшості пов’язане з Радянською Україною як «спільністю історичної долі, так й спільністю мови і національного складу» 16.

27 червня 1940 р. на засіданні Королівської ради, на якому дебатувалася радянська нота від 26 червня, проти задоволення вимог виступив Карол ІІ та ще три особи, решта членів ради наполягала на прийнятті запропонованих умов, що й було доведено до відома уряду СРСР. 28 червня радянські війська вступили на передану королівською Румунією разом з Бессарабією північну частину Буковини 17.

§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна

В умовах світової війни, що вже розпочалася, розмежування румунських та українських земель не могло бути остаточним. Плани нової експансії в Бухаресті були вельми популярні і стимулювалися Берліном. Румунія, змушена за Віденським протоколом від 30 серпня 1940 р. віддати хортистській Угорщині частину Трансільванії, одночасно дістала від Гітлера недвозначні обіцянки компенсації за рахунок України.

Встановлення військово-фашистської диктатури І.Антонеску прискорило приєднання Румунії до держав «осі». 23 листопада 1940 р. уряд Румунії підписав Троїстий пакт. До травня 1941 р. між Гітлером і Антонеску були погоджені всі питання спільних дій проти СРСР. Румунії в разі перемоги у війні було обіцяно Бессарабію, Північну Буковину та південні райони України.

Істотну роль у розробці геополітичних концепцій правлячих кіл Румунії напередодні Другої світової війни відіграли праці І.Ністора «Румуни за Дністром», «Трансністрянські румуни», «Давність румунських поселень по той бік Дністра» 18. Вони готували громадську думку до загарбання цих земель. 10 липня 1942 р. І.Ністор виголосив доповідь «Геополітичні і культурні аспекти в Трансністрії», сповнену захоплення від того, що «політичні події останнього часу, в тісному органічному зв’язку з воєнними діями, які відбуваються, створили нову ситуацію по той бік Дністра», що між фашистською Німеччиною і королівською Румунією «досягнуто конкретного територіального розмежування і набуто підтримку для створення нової румунської провінції, названої Трансністрією», а «адміністрація Трансністрії може спиратися на старі етнічні, політичні і культурні основи» цього краю 19.

Воєнні успіхи першого етапу війни породили й ще масштабніші домагання щодо українських земель. Газета «Уніря» вимагала встановити кордон «на Дніпрі або далі». Коли ж німецькі й румунські війська дійшли до Волги, бухарестська газета «Курентул» писала, що кордон Румунії повинен проходити... по Уралу і таким чином забезпечити створення «румунської імперії до воріт Азії» 20. У хід були пущені різні псевдонаукові геополітичні і геоісторичні теорії. Г.Бретіану, наприклад, висунув тезу про так званий «простір безпеки» румунської держави, яка фактично повторювала ідеї німецького фашизму про «життєвий простір».

Румунські фашисти розраховували на практичну допомогу гітлерівців у захопленні чужих земель, в тому числі й українських. Військові поразки гітлерівців не тільки перекреслили румунські плани загарбань, а й привели до швидкого падіння фашистського режиму в Румунії.

Болгарії (реферат)

Загальні відомості про країну. Територіальний аспект етногенезу корінної нації. Процеси консолідації державної території. Перша болгарська держава. Боротьба за територіальне об'єднання країни у Середньовіччі. Друга болгарська держава. Національне відродження і боротьба за нову державу. Болгарія в ХХ столітті.

Поиск по сайту: