Процеси консолідації державної території. Перша болгарська держава

Історія самостійної болгарської держави починається з 679 року, коли Аспарух, скориставшись війною у Візантії, відібрав у неї частину території (між Чорною Водою і Констанцем), а також утвердив свої права на вже зайняті землі, і навіть змусив імперію платити йому певну данину. Аспарух зі своїм племенем заснував серед добруджанських полів столицю Пліска (недалеко від сучасного села Абоба). По суті це був укріплений військовий табір, що займав площу приблизно 25 км і послужив зразком для майбутніх болгарських оселень у інших областях країни.

Коли Аспарух прийшов на північ Балкан, там вже жило біля семи слов'янських племен (моравани, бодричи, симерити та ін.). Всі вони були підкорені та підпорядковані болгарам. З часом ці два народи майже повністю асимілювалися всередині однієї болгаро-слов'янської держави. Ту частину Балканського півострова, яку заселили слов'яни і тюрки-болгари, що пізніше утворили єдиний слов'яно-болгарський народ, з давніх-давен населяли два арійські народи: фракійці та іліри, памятки культури яких залишилися на півострові до наших днів, будучи також частково продуктом елінського впливу з грецьких колоній, Македонського царства, а пізніше - впливу римлян, які у 46 році нашої ери перетворили Фракію на свою провінціюю. Романізовані фракійці та іліри під іменем влахів збереглися до слов'янської епохи. Їх сліди як окремого народу зникають у VI столітті. Перші слов'яни на території півострова з'являються у середині VI століття, які при підтримці болгарів та аварів стають пізніше грабіжниками та грізними завойовниками. Так, наприклад, у 559 році слов'яни та болгари здійснили спільний військовий похід на Фракію, дійшли до самої її столиці, спустошили та зруйнували її.

Болгари Аспаруха принесли з собою вже оформлений, міцний, централізований державний устрій. Вони стали тим ядром, навколо якого згрупувалися розкидані по всьому Балканському півострові слов'яни. Разом з ними болгари створили могутню державу, яка довгий час була серйозною загрозою для старіючої Візантійської імперії.

На чолі держави стояв повновладний володар - хан. Він мав радників - кавкані (аристократична знать, яка складалася з старійшин окремих родів), а також провінційних намісників - тархані. Посади радників і намісників займала знать, яка ділилася на вищу (боїли (бояри)) і нижчу (багаїни). Тим, хто відзначався у битвах присвоювали титул "богаторуа".

До кінця VІІ століття болгари стали осілим народом. Почали розвивати землеробство, торгівлю, ремесла, будували міста. Широко використовувалася праця рабів - військовополонених яких набирали в численних сутичках, а також - напівкріпаків.

Із самого утворення нової болгарської держави почалась історична багатовікова боротьба між Болгарією та Візантійською імперією за панування над півостровом, якою і була заповнена історія середніх віків цієї південно-східної частини Європи.

На небачений до того часу рівень могутності підняв Болгарію войовничий та енергійний хан Крум (802 - 814 рр.). Він приєднав до неї великі території по течії рік Сава і Тиса аж до кордонів великої держави франків. Такі успіхи Крума на північному заході наблизили його до романо-германського світу і поклали початок відносинам з цим світом. У 810 році хан Крум захопив гірську Сердіку (Софію) та іі область - стару Середземну Дакію, де ще трималися візантійці. Захоплених у полон він привів у Болгарію і використав для освоєння нових північно-західних колоній - розселив на північ від Дуная. Хан Прес'ям (836 - 852 рр.) відвоював у Візантії і приєднав до Болгарії слов'янські землі Македонії (північно-західна Македонія) і ледве не зруйнував Константинополь. Правління його сина хана Бориса (852-889 рр.) відкрило нову сторінку в болгарському державотворенні. Було прийнято християнство (православ'я), що справило величезний вплив на внутрішнє і зовнішнє життя країни. (Саме в цей час в місті Салоніках двома болгарськими братами-монахами Кирилом і Мефодієм була створена слов'яно-болгарська абетка, і були перекладені з латинської мови основні церковні книжки на мову, яка пізніше дістала назву церковно-слов'янської). Болгарія, не забуваючи про свій територіальнтй ріст, втягується в різноманітні зв'язки з Візантією та германо-романським Заходом, стає ареною боротьби за культурний та політичний вплив у ній. Нарешті при хані Симеоні (893-927 р.р.) висуває претензії на роль великої держави, спадкоємиці і замісниці Візантійської імсперії, і при Петрі (927-969 р.р.) падає під тягарем цієї непосильної задачі.

Найбільшу територію за часів першої болгарської держави країна, що називалася тоді Белгарія - в грецьких списках і Bulgaria - в латинських або Белгарська земля, мала за часів правління Симеона, коли вона могла похвалитися величезною могутністю і силою. Більша частина його правління була зайнята безперевними війнами з Візантією. Болгарські кордони обіймали не лише землі всіх болгаських слов'ян на Балканах, за винятком деяких слов'янських поселень у середній та південній Греції, але і частину поселень сербських племен в Сербії-Рашці, переходили навіть у іліро-албанські області на заході, біля Адріатичного моря, і в області грецькі на півдні та південному сході, біля Егейського та Чорного морів. З цих племен, що змішалися з болгарами-тюрками, остаточно сформувалася болгарська народність у тому розумінні, в якому ми розглядаємо її на сучасному етапі. До складу болгарської держави тимчасово, від Крума до Петра входили землі на північ від Дуная (сучасна східна Угорщина) (???) на заході - землі до річки Тиса, на сході аж до річок Південний Буг та Серет, можливо, часами аж до Дніпра. Болгарські кордони відмічалися окопами, пізніше (при Симеоні) почали ставити стовпи з надписами на кордонах. Болгарія пильно захищала свої кордони не лише від ворога, а й від власних громадян, котрі хотіли самовільно перетнути їх, і за що підпадали під суворе покарання.

Розпад першої болгарської держави розпочався при Петрі, який першим дістав титул "цар болгар". Постійні війни з Візантією розорили країну. Були від'єднані всі західні області, які утворили самостійну західно-болгарську державу. Їй вдалось проіснувати незалежно від імперії близько половини сторіччя у вигляді Македонського царства. Починаючи з 981 року візантійський імператор Василій ІІ, названий "болгаровбивцею" організував п'ять військових походів проти західної Болгарії, в результаті чого вона була захоплена і підкорена Візантійській імперії. Сідні болгарські землі стали на досить довгий час ареною для набігів руського князя Святослава, який захопив її територію аж до Балкан, заволодів столицею Великою Преславою, взяв у полон болгарського царя Бориса, мав намір іти на Констатинополь, але був зупиненим імператором Цимисхієм. Святослав навіть хотів перенести на Дунай столицю своєї держави, але раптово помер у військовому поході. Після його смерті землі східної болгарії були захоплені імператором Цимисхієм. Остаточне підкорення болгарських земель здійснив його наступник Василій ІІ до 1021 року.

Поиск по сайту: