Народні повір'я

Народні повір'я і забобони, породжені вірою у надприродні сили та різні чудодійства, довго жили в народі, передавалися із покоління в покоління і мали великий вплив на народну психологію.

В обрядовості, віруваннях та повір'ях українців важливу роль відігравав хліб, він супроводив людину від дня народження до смерті. «В житті — хліб усьому голова», — говорили в народі. З хлібом батько запрошував на хрестини, з хлібом йшли свататися, запрошували на весілля, коровай у весільному обряді грав одну з основних ролей, хлібом мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала, хлібом і сіллю вітали гостей, на домовині померлого клали загорнутий в рушник хліб прощання. У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай. При переході до нової хати на ніч клали в ній хліб, сіль і жито. У перший день новосілля в хату вносили діжу з тістом. На Бойківщині був звичай класти хліб у фундамент при закладанні підвалин нової хати (для забезпечення добробуту).

Ряд повір'їв стосувався новосілля і спорудження житла. Перед тим, як увійти в нову хату, впускали туди курку й півня або собаку і кота (щоб першою сконала та істота, яка першою переступить поріг нової хати). При будівництві житла не використовували поваленого бурею дерева (за повір'ям, буря — дія злих духів, і повалене дерево приносить лихо).

Частина народних повір'їв пов'язувалася з хатнім порогом, піччю, покуттю тощо. Так, через поріг не можна було вітатися. Піч вважалася місцем перебування домовика. Покуть — це почесне місце, і на нього садовили завжди поважну особу, гостя; в різдвяну ніч на покуті залишали кутю, вечерю.

Українська демонологія розвивалася у тісному зв'язку з демонологією сусідніх народів. Наприклад, в українському фольклорі, як і в російському, білоруському та молдавському, чорт завжди волохатий, рогатий, хвостатий, чорний, живе в кущах або руїнах будов; він часто буває об'єктом глузувань.

Українці, вірили в існування русалок. Русалками (нявками, мавками) вважалися дівчата-утоплениці, а в деяких місцевостях і ті, що померли на трійцю або не охрещеними. Мешкали вони у воді, а в певні часи збиралися на берегах річок та озер і принаджували людей, щоб залоскотати й утопити їх.

Існувало також чимало повір'їв про вовкулаків (людей-перевертнів), нечисту силу, мару, домовиків, водяників, відьом, перелесників, злиднів, упирів. Вірили, наприклад, що упирі виходять уночі з могил, нападають на людей, висмоктують із них кров. Віра в можливість не тільки стосунків людини з нечистою силою, а й керування нею була настільки поширена, що навіть офіційні судові установи на підставі припущень щодо цього нерідко виносили відповідні вироки.

Захист від ворожих сил, зокрема при лікуванні, вбачали в різних магічних діях, шептанні, заклинанні, виконавцями яких виступали чародії (чарівники й чарівниці), тобто ті, хто спілкувався з нечистою силою. Близько до чарівників і чарівниць стояли знахарі й знахарки, що разом із раціональними методами лікування вдавалися й до магічних прийомів.

Соціальні умови життя народних мас зумовлювали різні хвороби. Поширеними були: гризь (грижа), ревматизм, подагра, переляк, сухота (туберкульоз), куряча сліпота, бишиха (рожа), пропасниця, грудна жаба, телій (сибірська язва), падуча (епілепсія), запаморочення голови (підвищення кров'яного тиску). Якщо, з одного боку, хворих «лікували» на основі забобонів: шептанням, замовлянням, «оберігали» від хвороб з допомогою різних амулетів — хрестиків, ікон, вовчих зубів, жаб'ячої кістки, ракових очей, то, з другого, — на основі досвіду, нагромадженого протягом багатьох поколінь: використовували цілющі властивості дикорослих рослин (звіробій, полинь, м'ята, шавлія, подорожник, кропива, горицвіт, молочай та ін.), городніх (мак, петрушка, малина, чорнослив, часник, хрін, цибуля, смородина та ін.), дерев (калина, липа, дуб, береза, черемшина), ліки тваринного походження (сало барсуків, їжаків, гусей, курей і т. д.). Лікарські трави збирали в певний час і в певні дні, переважно в травні, на свято Семена Зілота (10 травня), якого вважали покровителем цих трав. Серед народних лікарів були костоправи. Відома на той час і ампутація. Використовувалися й інші хірургічні методи лікування, кровопускання. Подібні методи застосовувалися також при лікуванні тварин. Акушерські обов'язки виконували бабки-повитухи (бабки-бранки, пупорізки).

Поряд з повір'ями існувало чимало прикмет, основаних на досвіді, пов'язаному з господарською діяльністю і повсякденним життям селянина, наприклад: «коли руки або ноги ламає, то буде переміна погоди»; «бджоли не вилітають за взятком, павук ховається, мурахи закривають більшість ходів у мурашнику — буде дощ»; «квіти сильніше пахнуть перед дощем»; «дощу не буває, коли вітер вночі стихає»; «зима без снігу — літо без хліба», а також: «рано прилітають жайворонки — рання весна»; «весною багато березового соку — буде дощове літо»; «влітку на деревах з'являється жовте листя — буде рання осінь»; «багато жолудів на дубах — тепла зима йде».

На побуті, звичаях і повір'ях народних мас України відбився тяжкий феодально-кріпосницький та національний гніт. Всім своїм тягарем він лягав на основного виробника — селянина, стримуючи його енергію, сковуючи духовні сили, гальмуючи загальний суспільний прогрес. Але соціальне й національне гноблення, якого зазнавали трудящі маси, не могло знищити їх творчі сили, патріотичні почуття, віру в майбутнє.

Поиск по сайту: