Іван Мазепа

І розділ

Іва́н Мазе́па (20 березня 1639 —21 вересня 1709) —український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорожського, голова козацької держави на Лівобережній (1687—1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704—1709). Князь Священної Римської Імперії (1707—1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна ІІ Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Зовні під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.

Молоді роки

Народився на хуторі Мазепинці Київського воєводства (неподалік Білої Церкви). 1592 року король Сигізмунд ІІ Август пожалував його шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колединському з роду Курчів. Батько Івана, Стефан-Іван Мазепа, був шляхтичем, але покозачився в часи Хмельниччини і став 1654 року Білоцерківським отаманом. Його дружина, Марина Мокієвська, була представницею старого шляхетського роду з Білої Церкви. Вона присвятила свої молоді роки сім'ї й вихованню сина Івана та доньки Олександри. Дитинство Івана припало на час Хмельниччини і Руїни. Ще змалку мусив він навчатися військовій справі, їзді верхи, фехтуванню. Мати відправила сина на навчання до Києво – Могилянської академії. В академії він три роки вивчав риторику та латину. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма видами літературної творчості. Протягом свого життя він опанував 8 іноземних мов.

Закінчивши навчання, Іван повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина і вислав його до двору польського короля, великого князя литовського і руськогоЯна ІІ Казимира. Іван став королівським пажем і зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей.

На королівській службі

Ян ІІ Казимир, син Сигізмунда ІІІ та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами. Щороку він висилав за кордон трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа потрапив до цієї трійки стажерів і відвідав Німеччину, Францію та Італію можливо й Австрію по дипломатичній місії козаків. 1659 року він повернувся до Речі Посполитої, де познайомився з справами щодо українського населення (1677),а також з лоббістами українського питання в польському сеймі. Після цього король Ян-Казимир доручав Мазепі кілька різних дипломатичних місій в Україні, Туреччині та Росії (усі між 1662-1669рр). У 1670 р. познайомився з сином Б.Хмельницького, Юрієм, але не став на його бік, оскільки вважав його персону занадто слабкою.

Легенда про вигнання

Оскільки Мазепа був українцем, польські маганати не могли йому вибачити ні його походження, ні його успіхів. Під час однієї із своїх подорожей Мазепа мав нагоду підтвердити королеві зрадницьку поведінку одного із шляхтичів, Пасека. Ян Казимир, якому Мазепа розкрив очі, наказав арештувати Пасека, але цей великий крутій зумів викрутитися і присягнувся помститися смертю Мазепі. Вони зустрілися за рік в королівських передпокоях. Пасек, п'яний, а може, тільки удавши із себе нетверезого, виганьбив Мазепу. Цей замахнувся шаблюкою, а такий жест у королівській палаті вважали злочином. Мазепі занадто сильно заздрили придворні, що могли би бути справедливими свідками інциденту; крім цього, він був козак, і Ян Казимир, людина слабкої волі, не завагався, коли треба було жертвувати Мазепою, щоб задовольнити апетити своєї шляхти. Мазепа втратив становище. Та й ця невдача Мазепи не наситила помсти Пасека, який мав добре перо. Він залишив після себе «Спомини», які належать до найживіших творів польської літератури, написані з темпераментом, багатою, різкою й живою мовою, стилем блискучого полеміста та майстра шпаги. Ян-Хризист Пасек вигадав у своїх «Споминах» славну легенду про розгнузданого коня, що на перший погляд осліплювала своєю пластикою, а в дійсності, як більшість поетичних образів, надто далека від правди своєю бурхливою романтичною уявою. Легенда ця каже, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його наголо до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу! Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?» Не було доведено, що в дійсності така подія була. Але Пасек використав реальність того факту, що Мазепа користувався успіхом серед жіноцтва. Ця історія була в усіх подробицях занадто гарна й мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики —Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу. Едгар Кіне порівняв раз нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє.

Повернення в Україну та служба Дорошенкові

З 1663 р. Іван Мазепа жив у родовому маєтку в с. Мазепинці, потім успадкував після смерті батька посаду чернігівського підчашого. Наприкінці 1669 Мазепа вступає на службу до гетьмана Петра Дорошенка. Це був справді «переломний момент» (Д. Дорошенко) у житті й діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддає себе українській державній справі. Та передусім поява Мазепи при чигиринському гетьманському дворі була пов'язана з великою зміною в його особистому житті. Десь 1668–1669 р. він одружився в Корсуні з удовою (трохи старшого від нього віку) Ганною Фридрикевич. Ми дуже мало знаємо про гетьманову Ганну. Невідомо також, чи мала вона дітей від Мазепи; якщо вони й були, то померли в ранньому дитинстві. Здається, мала доньку, яка померла в дитинстві («Historische Remargues», 22.I. 1704, Humburg sub dato 27.Xl.1703, Москва, Мацьків, 116). У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, а згодом (десь коло 1674 р.) він, виконує обов'язки генерального осавула. Він брав участь у війні Дорошенка як союзника Туреччини проти Польщі (похід у Галичину 1672 р.). Він не був генеральним писарем: сучасну вістку про це, дуже популярну й досі в історичній літературі, спростував був ще сам Дорошенко (справді, генеральним писарем у 1669–1676 рр. був Михайло Вуяхевич-Височинський). Але Дорошенко не міг не оцінити великих здібностей («росторопності й цікавості», як каже Величко) Мазепи і не раз доручав йому важливі дипломатичні місії.

Перехід до Самойловича

У червні 1674 р, Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, давши йому татарський ескорт і кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові й султанським достойникам. Під час цієї подорожі, біля р. Інгулу, Мазепа попав у руки запорожців, які могли б його вбити, якби не кошовий отаман Іван Сірко, що впізнав Мазепу й врятував його. Коли гетьман Лівобережної України Іван Самойлович довідався про це, він зажадав у Сірка видати йому Мазепу. Сірко спочатку відмовив, але під тиском московського уряду змушений був відіслати Мазепу до Батурина (у липні 1674 р.) Та своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний військовим осавулом.Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи по­трапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у та­ких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, «Коломацьких статей». В основу яких покладено «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.Так, було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялось «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви в Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами.

Гетьманство

Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорожського було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. Ревний покровитель православ я, він будує в усій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря монарха.

У народі побутувала й до сьогодні знана приказка: «від Богдана до Івана не було Гетьмана». Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

ІІ розділ

Російсько-шведська війна (Північна війна в Україні)

Вели́ка Півні́чна війна́ в Украї́ні (1708—1713) — війна між Московією з одного боку та Швецією, Гетьманщиною та Османською імперією з іншого. З початком Північної війни Україна, як сателіт Московського царства, постачала московським військам живу силу, амуніцію, фураж та продовольство. З приходом Карла ХІІ в Україну гетьман Іван Мазепа уклав з королем Українсько-Шведський союз та виступив проти Петра І. Слідом за гетьманом, на бік шведів перейшло й Військо Запорізьке на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнко. Після Батуринської трагедії та Полтавської битви українські козаки, що виступили проти Петра, відійшли разом з Мазепою та Карлом до Бендер. Після смерті Мазепи гетьманом України був обраний Пилип Орлик, який продовжив боротьбу за незалежність України. 1711 року українські козаки, спільно з татарами, організували похід на Київщину. Проте, через підступний відступ татар похід закінчився невдало, й Орлик відступив. Весь цей час король Карл ХІІ та гетьман Орлик проводили дипломатичну роботу в Туреччині та багатьох європейських столицях, з метою організації проти московської коаліції. Проте ці зусилля не увінчалися успіхом. Московії вдалося уникнути масштабних військових дій з боку Туреччини за допомогою дипломатичних зусиль та підкупів турецьких чиновників. Черговий мирний договір був підписаний 17 квітня 1712 р. Проте, 30 квітня 1713 року султан Ахмед III оголосили нову війну. Однак, не було проведено ніяких значних бойових дій. Протягом 1713 року — Московське царство та Османська імперія остаточно припинили військові дії. Карл ХІІ залишив територію Османської імперії та вирушив до Швеції.

Прихід війни в Україну

Після початку російсько-шведської війни, становище Гетьманщини у складі Московського царства ще більш ускладнилось. Цар Петро І постійно вимагав від гетьмана Івана Мазепи все більше допомоги живою силою, провіантом та амуніцією. Крім того, українські козаки та старшина постійно скаржились на утиски та побори з боку московських військ. Грабункам піддавалось й цивільне населення Гетьманщини. У квітні 1704 року видано царський наказ козацькому війську про боротьбу проти загонів магнатів, — прихильників шведів. Вступ козацьких полків на Правобережжя.Одночасно, починаючи з 1706 року Мазепа вів листування з Станіславом Ліщинським (через княгиню Дольську).На початку жовтня 1708 року — армія Карла ХІІ, виснажена та відчуваючи брак боєприпасів, зазнала декілька локальних поразок на шляху між Могильовом та Смоленськом. Крім того, загін під командуванням Лагеркруна, через незнання місцевості не зміг зайняти Стародуб. Чим миттєво скористалась російська армія. Після зайняття Старобуда та Почепи, московські війська перекрили шведам останню можливість отримати необхідне продовольство.21 жовтня 1708 року — шведська армія, не дійшовши до Смоленська, повернула на південь — з Кортеничів до північних кордонів України (район Стародуба, переправа через Десну). Петро І вислав гетьману наказ негайно виступити до Стародуба, на з'єднання з генералом Іфландом.Гетьман Мазепа, порадившись з полковниками, вирішив не йти на Стародуб, а відправив посла до Карла ХІІ з проханням протекції.Довідавшись про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І наказав схопити Мазепу та вислав декілька каральних загонів, для недопущення масових виступів проти московських військ в Україні, а війська під командуванням Шереметьєва взяли в облогу Батурин.

Прихід шведів в Україну

Після розгрому Ліфляндського корпусу, у шведів залишилось 32 тисячі вояків (замість запланованих 40 тисяч). Пороху та продовольства у них було мало, але Карл ХІІ сподівався на великий арсенал та складі гетьмана Мазепи, що знаходились в Батурині.23 жовтня 1708 року Мазепа перебував в Батурині. Проте залишив майже неприступну фортецю, та вже 24 жовтня (4 листопада) — переправився через Десну та зустрівся з передовим загоном шведів.26 жовтня (6 листопада) 1708 року у супроводі 4 тисяч козаків, у селі Орловка (70 км. Від Батурина) він прибув до штабу Карла ХІІ.28 жовтня (8 листопада) відбулась зустріч шведського короля та українського гетьмана.На початку листопада відбувалась переправа шведських військ через Десну, що ускладнювалась дією московських військ під командуванням генерала Халларта. 13 листопада переправа на західний берег Десну було завершено.Три полки — Миргородський, Лубенський та Прилуцький відмовились приєднатися до московських військ та чекали наказів гетьмана Мазепи.Тим часом тривала облога Батурина. У А. Меншикова під Батуриним було 30 тис. вояків та 20 гармат, у коменданта фортеці полковника Дмитра Чечеля — 10 тис. козаків та 40 гармат. Місто було добре захищене, мало значні запаси зброї та продовольства. Воно могло витримати тривалу облогу та дочекатися підходу військ гетьмана й шведського короля. Проте, через зраду сотника Івана Носа, фортеця упала, всі її захисники були страчені, а великі запаси зброї потрапили до московитів.Після взяття та спалення Батурина, Петро І вислав 30 тис. військо на Запорізьку Січ. Полковник Іван Скоропадський, який спочатку виступив на боці Мазепи, без бою здав Стародуб та приєднався до Петра.Захоплення Батурина мало ще один наслідок. В козацькому середовищі почались хитання. Петро І розіслав по всіх українських містах універсали, де клеймив Мазепу, як зрадника, та закликав народ повстати проти шведських загарбників. Навіть ті козаки та полковники, які спочатку пішли за Мазепою, покинули шведський табір та зайняли вичікувальну позицію.Також московські війська взяли й Білу Церкву, де знаходилась гетьманська скарбниця та ще одні склади. Прихильників гетьмана, московський цар наказав страчувати, каральні загони були розіслані по всій Україні.

Дії шведсько-українських союзників

22 листопада 1708 року шведська армія та війська Мазепи підійшли до Батурина, але побачили там тільки руїна та згарище. 22 листопада — армія союзників отаборилась у Ромнах. Тут вони отримали звістки про наміри польського короля Станіслава прийти до них на допомогу, та обіцянки турків продати шведам необхідну кількість пороху, амуніції та свинцю.Тим часом московські війська вирушили на Гадяч, й шведський король був вимушений йти головним обозом на допомогу своїм загонам. Проте, у грудні вдарили сильні морози, й як писав Станіслав Понятовський: «перш ніж дійти до Гадяча, шведи втратили понад 3 тисячі солдат, замерзлих на смерть, багато коней та допоміжного персоналу при повозках».22 грудня 1708 року (2 січня 1709 року) шведський король покинув взятий Гадяч та вирушив назад у бік Ромен. Протягом зими 1709 року відбувались локальні бої поблизу Веприка, Лохвиць, Краснокутська, Олешні тощоДо весни 1709 року шведська армія, була виснажена лютими зимовими морозами та постійними локальними сутичками з московської армією. Карл ХІІ планував рушили на Харків, й далі — на Москву, але знову втрутилась погода. Весняні паводки та відлиги розмили всі дороги, і унеможливили переправи шведському війську. Через розмитість доріг шведи втратили майже весь свій обоз. Дійшовши до Коломака союзники зупинилися та вимушені були відступити до Опішні, а 2 (13) березня — до Будищ. Під час компанії по Слободської Україні шведі знищили та пограбували села та містічкі — Коломак, Котельву, Краснокутськ, Городнє та інші, проте у бою під Городним зазнали поразки, і сам Карл ледь урятувався від полону.

За зиму шведська армія суттєво скоротилась. Шведські історики дають цифри 25 — 28 тисяч вояків. До того ж операція по закупівлі пороху у турків так й не відбулася. Не вдалося оволодіти Полтавою — її гарнізон, що складався з російських солдат та місцевих козаків відбив всі атаки. Не надійшло й очікуваної Карлом військової допомоги від татар й турків. Це було пов'язано з тим, що Петро І в Азові зустрівся з Кападжи-пашою, неофіційним представником турецького султана в Кримському ханстві. Він дав Кападжі-паші велику суму грошей та відпустив полонених мусульман. Приблизно в той самий час в Константинополі, під час зустрічі московського посла П. Толстого з великим визирем Черлюлю Алі-пашою, посол вручив візиру також щедрі дарунки від московського царя. Одночасно до султана Ахмеда ІІІ надходили «чутки», що Карл ХІІ збирається укласти мир з Петром й одружитися на його сестрі Софії. Після всього цього султан Ахмед ІІІ заборонив кримському хану Девлет-Ґірею «воювати московитів» й зайняв нейтральну позицію.Поки татари та поляки не поспішали на допомогу шведам, у Карла ХІІ та Мазепи з'явився новий союзник — Запорізька Січ. Кошовий отаман Кость Гордієнко, на чолі запорожців, виступив проти трьох московських полків під орудою полковника Кембела та прислав до короля посла з пропозицією союзу.В кінці березня 1709 року Кошовий отаман Кость Гордієнко, разом з 8 тисячами козаків присягнув на вірність Карлу ХІІ та гетьману І. Мазепі. Гетьман, зі свого боку, виділив 60 тис. талерів з власної скарбниці на потреби війська.

ІІІ розділ

Полтавська битва

Протягом квітня 1709 року шведські полки поступово підтягнулися під Полтаву, яку Карл ХІІ вирішив взяти в осаду та очікувати вирішального бою з Петром І. 24 квітня відбулась перша спроба взяти фортецю штурмом. На штурм пішло близько 3 тисяч шведських солдат, проте через брак пороху та гармат, штурм пройшов невдало.11 травня почалась повна облога Полтавської фортеці. На той час в Полтаві перебувало 30 гармат та 4,5 тисячна московська залога.Тим часом, союзникам було нанесено чергового суттєвого удару. Цар Петро, послав до кордонів Польщі зведений загін піхоти князя Д. Голицина та кавалерії Х Гольца. Під містечком Підкамень московські війська перетнули шлях війську короля Станислава, й той, не дочекавшись підмоги від загонів фон Крассова був розбитий, та вимушений втікати до Варшави. За два дні до Полтавської битви генерал Х. Гольц розбив загін ще одного союзника шведів — воєводи Сапіги.Під Полтавою у шведів було 4 гармати та обмаль пороху не тільки для гармат, але й для рушниць. У московської армії було 72 гармати (враховуючи 40, що вони забрали в Батурині) й вдосталь пороху, зброї й амуніції.Тим часом, цар Петро, зібравши достатньо велику армію, почав форсувати Ворсклу. Робили вони це обманими маневрами, то на південь, то на північ від Полтави. 16 (27) червня 1709 року, виїхав з загоном до місця чергового форсування московських військ — селища Нижні Млини, Карл ХІІ був важко поранений випадковою кулею. Рана викликала хворобу й король, захворівши, лежав з високою температурою.27 червня (8 липня) почалась Полтавська битва. Шведська армія вступила в бій в кількості 19 700 чоловік. Під час битви полягло 6 900 шведів. В полон потрапило — 2 800. Встрати московського війська оцінюють бл. 1 500 солдат. Скільки загинуло українців та скільки потрапило у полон достеменно не відомо, оскільки, московські війська ставились до українців як до «зрадників» катували та страчували їх. Відомо, що після Полтавської битви, разом з Мазепою, відступало бл. 20 000 чоловік (з них 16 тис. шведів, а також запорожці, цивільні, козаки з сім'ями та дітьми).

Відступ на південь

Всього в шведсько-українському обозі з Полтави відступало бл. 16 000 шведів. Їх переслідували 12 -тисячне московське військо під командуванням М. Голіцина та Р. Багера. Згодом їм на допомогу було вислано шість полків А. Меншикова.Дійшовши до Перевалочної шведи зрозуміли, що, після взяття та руйнування її московськими військами, переправитись тут неможливо. Все ж, Карл, Мазепа, частина офіцерів, козацької старшини та поранених (всього 1300 шведів та 1500 українців) було переправлено на інший бік. Тим часом, підійшли московські війська та оточили табір шведів.30 червня (11 липня) 1709 року — оточена 16-тисячна шведська армія здалась на милість московських військ. Шведів було заарештовано та розіслано вглиб Московії. Багато з них загинуло не дочекавшись кінця війни. Багато найманців, що служило в шведській армії перейшло на службу до Петра.17 липня шведсько-український обоз дістався Буга та почалась переправа до Очакова. Однак, переправа відбувалась досить повільно. 20 липня до табору підійшли московські війська князя Волконського, які захопили в полон бл. 300 шведів та вбили понад 500 українських козаків.1 серпня — з Очакова Карл ХІІ та Мазепа, з залишками обозу, перебрались до Бендер. Дипломатичними зусиллями шведський король намагався організувати антимосковський союз з Туреччини, Польщі та інших європейських країн. Проте союзники не поспішали починати військові дії проти Москви. Тим часом, Петро І організував анти шведський союз з Данії та. Одночасно в Польщі був усунутий від влади про шведський король Станіслав.В Бендерах Карл та Мазепа виявились заблокованими, оскільки шлях до Польщі їм перетнули московські війська, що розташувався поблизу Чернівців.21 вересня (2 жовтня) 1709 року помер гетьман Іван Мазепа. Козаки обрали новим гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика, який продовжив справу Мазепи з визволення України.Проте антимосковська коаліція складалась не так швидко, як на те сподівались союзники. Лише 20 листопада (1 грудня) 1710 року Туреччина оголосила війну Московії. Турецьке військо на чолі з великим візирем Нуман-пашою виступила у поход. Проте війська просувались дуже повільно, й дійшли Дунаю тільки в середині червня 1711.Тим часом, з Криму в Україну рушило спільне військо кримського хана Девлет-Ґірея та українських козаків Пилипа Орлика. Українсько-татарське військо дійшло до Білої Церкви. Спочатку місцеве населення підтримало військо Орлика. Проте згодом, татари, порушивши угоду, почали грабунки та браття «ясиру». В той же час — московське військо розпочало наступ, в вибило Орлика на турецьку територію.11 листопада (31 жовтня) 1712 року Туреччина знову оголосила війну Петру І. Проте активних військових дій не відбувалось. Спочатку 1713 року Карл ХІІ залишив Бендери. А 1714 — повернувся до Швеції.1721 року було укладено Ніштадську угоду, відповідно до якої шведських полонених повернулось додому.

Наслідки війни

В результаті війни Московія перетворилась на Росію, й почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу. Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародноправові чинники, а тому перестає існувати як держава.

Робота
з історії України

На тему: Іван Мазепа

виконала студентка 21 групи
Балаклійської філії КЗ “ХГПА”
спеціальності “Дошкільна освіта”
Шаповалова Вікторія

Балаклія, 2013

Список використаної літератури

1. Б. Н. Григорьев, Карл XII, или Пять пуль для короля. Москва: Молодая гвардия, 2006. 547, [3] с., [16] л. ил. (Жизнь замечательных людей; Вып. 1198 (998)). ISBN 5-235-02910-0, 5000 экз.

2. http://www.mazepa.name/biohrafiya-ivana-mazepy-rozhornuto/

3. Письма и бумаги Петра Великого. – Т.III. – Санкт-Петербург,1893; Т. ХІ. – Вып. І. – Москва, 1964.

4. Письма и донесения иезуитов с России конца XVII и начала XVIII века. – Санкт-Петербург, 1904

5. Письма к государю императору Петру Великому от генерал-фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметева. – Ч.3. - Москва, 1778 – 1779.

Додатки

Поиск по сайту: