Тема 4. Еволюція класичної політичної економії в І пол. 19 ст

На межі XVIII—XIX ст., коли повністю сформувались капіталістичні відносини, у класичній політичній економії сталися помітні зміни. Ці зміни поки що не зачіпали засадничих принципів економічних досліджень, але все ж були досить суттєвими, причому настільки, що згодом стали відправними на шляху формування нових підходів до досліджень, передумовою виникнення маржиналізму, а потім і неокласики. Вони були спричинені тим, Що капіталізм почав виявляти ознаки, котрі разюче суперечили економічному оптимізму Сміта та Рікардо.

Так, Сміт уважав, що численне населення є запорукою багатства суспільства, бо основою товарів — вартостей є жива праця. Проте за сформованого капіталізму товари виробляють за допомогою машин, а використання живої праці дедалі обмежується. Механізація виробництва спричинила таке явище, як «надлишкове населення» (безробіття). Отже, цю тезу Сміта неодмінно треба було переглянути. Водночас стала сумнівною і теорія вимірювання вартості лише затратами живої праці. Крім того, об'єктом дослідження у Сміта є матеріальне виробництво, де, на його думку, створюються товари (матеріалізується жива праця) — основа багатства суспільства. Економічний прогрес суспільства, за Смі-том, — це виробництво якомога більшої кількості товарів. Тому він не приділяв особливої уваги іншим сферам, зокрема розподілу, обміну та споживанню.

Широке використання машин могло, й справді, забезпечувати безперебійне виробництво. Але вже перші кризи надвиробництва, коли населення не спроможне було купувати вироблені товари (через низькі доходи), показали, що розподіл має не менш важливе значення, і в будь-яких теоретичних міркуваннях необхідно враховувати не лише потреби виробництва, а й відповідні обсяги споживання. Негайного теоретичного розв'язання потребували проблеми доходів: прибутку, заробітної плати, ренти. Для цього необхідно було дослідити сферу обміну і споживання.

Нагадаємо, що Сміт визнавав створення вартостей лише в матеріальному виробництві, а їх споживання — у невиробничій сфері. Проте дослідження сфери обміну довело, що в обміні беруть участь не лише товари, а й послуги — продукт праці в невиробничій сфері. Щоправда, послуги не мають матеріалізованого вигляду, але, як і матеріальні речі, потребують вимірювання, цінового вираження і, безперечно, доходів для їх придбання. Це суперечило засадам ототожнення категорії вартості і категорії матеріальних цінностей, а отже, робило сумнівною тезу Сміта про товарну природу багатства і способи його вимірювання через вартість.

У Сміта вартість — основа економічного врівноваження та економічного розвитку: принцип конкурентності базується на конкуренції вартостей. На ринку виграє той виробник, чиї товари мають меншу вартість.

Проте, коли визнати, що процес обміну поширюється не лише на товари, а й на послуги, вартість яких неможливо визначити, але які мають ціну, то постає питання про те, що ж саме є пріоритетним в економічних дослідженнях: ціна чи вартість.

Слід, однак, мати на увазі, що тоді представники класичної школи ще не піддавали сумніву твердження Сміта щодо вартості як центральної категорії політичної економії: вони всіляко намагалися довести існування абсолютного зв'язку між ціною та вартістю.

«Нова хвиля» в класичній школі. Беручи загалом, названих проблем у своїх працях торкаються всі економісти-класики, які вважали себе послідовниками Сміта та Рікардо, не маючи, проте, на меті спростувати класичне учення, а лише намагаючись уточнити певні його положення або пристосувати його до сучасних їм реалій.

До низки економістів-класиків, яких заведено вважати «економістами нової хвилі», належать: англійці Д. Мак-Куллох та Д. Мілль (ортодоксальні послідовники та популяризатори вчень Сміта і Рікардо), Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Мілль; французи — Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа; американець — Г. Ч. Кері.

Ліпшому розумінню особливостей політичної економії в трактуванні економістів «нової хвилі» сприятиме ознайомлення з особистим внеском кожного з них у економічну теорію. На жаль, в економічній літературі бракує узагальненого викладу їхніх доктрин.

Дуже важливо, у світлі вищенаведених проблем, розібратися, чому той чи той автор стільки уваги приділяє категоріям вартості, ціни, капіталу, прибутку, заробітної плати, ренти, бо це дасть можливість зрозуміти, як саме представники «нової хвилі», не спростовуючи класичних принципів, закладали основи нової політичної економії.

Водночас, потрібно спробувати, узагальнюючи розрізнені дані про суть економічного вчення того чи того автора, змалювати загальну картину класичної політичної економії тієї доби. Слід також з'ясувати, що є спільним і які відмінності існують між класичною економічною теорією в різних країнах, і чим це зумовлено.

Поиск по сайту: