АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Економічне вчення Д.Рікардо

Читайте также:
  1. I. МЕТА І ЗАДАЧІ ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
  2. II. Підготовка до вивчення нового матеріалу.
  3. III. Вивчення нового матеріалу.
  4. III. Підготовка до вивчення нового матеріалу.
  5. III. Робота над вивченням нового матеріалу.
  6. III. Робота над вивченням нового матеріалу.
  7. III. Робота над вивченням нового матеріалу.
  8. III. Робота над вивченням нового матеріалу.
  9. IV. Вивчення нового матеріалу.
  10. IV. Вивчення нового матеріалу.
  11. IV. Робота над вивченням нового матеріалу.
  12. IV. Робота над вивченням нового матеріалу.

Д. Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1827 р. було опубліковано його головну працю «Основи політичної економії та оподаткування». У цій праці (і не тільки в цій) Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він розробляє економічну програму буржуазного розвитку, бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії із землевласниками.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (тобто економічного зростання), то Рікардо — розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Отже, розподіл він уважає фактором зростання. Вихідним пунктом дослідження в нього, як і в Сміта, є мінова вартість.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоч і є абсолютно необхідною для визначення останньої. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, потрібної для їх добування. Перше джерело — рідкісність, стосується незначної кількості товарів (мистецькі твори тощо). Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею.

Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і критикує за її визначення «працею, що купується». Не сприймає Рікардо і тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи. Водночас Рікардо заявляє, що на цінність товарів впливає не лише праця, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві. Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Проте (на відміну від Сміта) він трактує цю категорію позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, стає капіталом.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він уважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару, а позначаються лише на величині прибутку.

Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли розв'язував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що

прибуток на капітал визначається його розмірами, а норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до затрат живої праці. Тоді у галузях, де переважала б ручна праця і були більшими її витрати, створювалась би більша цінність, ніж у галузях зі значним основним капіталом. Щоб подолати цю суперечність Рікардо відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Він висновує, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою малої кількості техніки, і навпаки. Саме в такий спосіб вирівнюється норма прибутку, незалежно від статей витрат.

Рікардо в основному дотримувався трудової теорії вартості, хоч і розумів, що вона не може повністю пояснити співвідношення товарних цін. Але вона була зручною для аналізу проблеми протягом нетривалих часових періодів.

Підхід Рікардо до визначення цінності зазнав гострої критики з боку економістів, які підкреслювали працезатратний характер його концепції. Слід звернути увагу на це питання, адже в СРСР саме ця затратна концепція в теорії виявилася як розтратна практика в народному господарстві.

Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під «природною» він фактично розуміє цінність, під «ринковою» — ціну. Ринкові ціни відхиляються від природних під впливом попиту і пропозиції.

Гроші. Теорію грошей Рікардо будує на засадах своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото, цінність котрого, як і будь-якого іншого товару, визначається затратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії, як уже зазначалось, Рікардо вважає розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти.

Заробітна плата в Рікардо — це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. Природна ціна визначається цінністю засобів існування робітника і його сім'ї. Вона змінюється з часом і є різною в різних країнах. Рікардо притаманна тенденція обмежувати природну ціну праці ціною мінімуму засобів існування.

Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. З розвитком суспільства становище робітників буде погіршуватись. Це зумовлюватиметься, на думку Рікардо, зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, що спричинятиме зростання цінності останніх. А грошова заробітна плата коли й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Він виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягає на необхідності скасування законів на захист бідних.

Прибуток у Рікардо — це перевищення цінності над заробітну плату. Він виступає в нього то як породження капіталу, то — як праці.

Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З розвитком суспільства вона має тенденцію до зниження. Ця тенденція зумовлена тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія «закону спадної родючості ґрунту»), що призводить до зростання цін на продукти харчування і зростання заробітної плати. Відповідно відбувається зниження прибутку. Фактором, що протидіє спаданню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як «частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першо-початковими й такими, що не руйнуються, силами ґрунту». Ренту він пов'язує з приватною власністю на землю. Основний постулат Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Зі зростанням кількості населення починається обробіток і менш родючих та гірше розміщених земельних ділянок. У такому разі зростатимуть витрати виробництва сільськогосподарської продукції. Це відбуватиметься доти, доки на найгіршій земельній ділянці витрати виробництва не зрівняються з ринковою ціною. Така ділянка ренти не дає. Однак обробіток гірших земель забезпечує зростання ренти на ліпших ділянках.

Аналізує Рікардо і можливість збільшення витрат виробництва на одній ділянці для одержання такої самої величини додаткового продукту, що й на іншій. Розглянуті Рікардо види ренти К. Маркс назвав диференційною рентою. Величина ренти в Рікардо — це перевищення цінності над середній прибуток.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтриманні високих цін на хліб заінтересовані лише землевласники, бо це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію ренти Рікардо для обгрунтування вимоги скасування хлібних законів.

Проблема відтворення і криз. Рікардо поділяє погляди Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз. Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Отже, продукти завжди купують за інші продукти чи послуги. Гроші є лише «мірилом, за допомогою якого відбувається обмін». Рікардо допускав можливість надвиробництва в окремих галузях. Але його він розглядав як тимчасове і таке, що спричиняється неправильним розподілом ресурсів, прорахунками підприємців.

Теорія порівняльних переваг. Велика заслуга Рікардо полягає в розробленні теорії порівняльних витрат, як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі з теоретичного боку і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі: якщо внутрішня торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норми прибутку, то зовнішня — «порівнянними витратами». Сміт сформулював тезу про «абсолютні переваги», а Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають тільки відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів, тобто абсолютні переваги лише щодо якогось одного фактора виробництва.

Рікардо, як і Сміт, — видатна, хоч і суперечлива постать в історії економічної думки. Понад півстоліття його теорія панувала в економічному житті Англії. Аналізуючи економічні погляди Рікардо слід врахувати оцінку, яку дали йому видатні економісти. К. Маркс уважав праці Рікардо і Сміта вершиною класичної (наукової) політичної економії. Натомість Д. М. Кейнс популярність Рікардо назвав «явищем загадковим» і пояснював її тим, що теорія вченого імпонувала владі. Саму ж теорію Кейнс назвав непридатною для наукових прогнозів. Англійський економіст Бла-уг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, писав, що «Багатство народів» містить більше суттєвих узагальнень щодо функціонування економічної системи, ніж «Основи» Рікардо. Заслуга останнього в тім, що він «винайшов техніку економічної науки», заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)