Пошуки складальної друкарської форми

ТЕМА 1.3. Зародження та етапи поширення друкарства в світі

(к. ХІІІ – поч. XVІІ ст.)

1. Пошуки складальної друкарської форми.

2. Друкарський винахід і винахідники:

2.1. Лауренс Янсзон Костер.

2.2. Йоган Гутенберг.

3. Ствердження друкарства як чинник кардинальних змін в організації редакційно-видавничої справи:

3.1. Поширення друкарства в Європі.

3.2. Відмінності технології друкарства на Заході і Сході.

3.3. Противники друкарства.

3.4. Значення друкарства: редакційно-видавничий аспект.

Пошуки складальної друкарської форми

Зрозуміло, що практика виготовлення суцільногравійованої дерев'яної друкарської форми, що існувала у першій чверті XV ст., неспроможна була задовольнити попит на книгу, оскільки лубочні блокові книж­ки мали невеликий обсяг і досить обмежені тиражі. А щоб виготовити, скажімо, блокбух науково-популярного змісту обсягом 150 сторінок, потрібно було вигравіювати 150 повноформатних текстових сторінок на дере­в'яних дошках.

На кожній дошці-сторінці містилося від 25 до 30 рядків тексту, літери були великі, бо гравіювання дрібних знаків становило значні труднощі. Гравер повинен був дотримуватися ідентичності однакових за накресленням літер, які на кожній сторінці повторювалися іноді по кілька десятків разів. У результаті для виготовлення однієї дошки-сторінки професійний майстер затрачав ба­гато часу — не менше одного місяця. Стає зро­зумілим, скільки зусиль і часу мали б затратити навіть кілька майстрів-граверів, щоб вирізьбити форми для друкування книги об­сягом у 150 сторінок. Отже, неважко пояс­нити, чому в першій половині XV ст. європейські книжкові майстри жили прагнен­ням полегшити свою працю. Для цього їм потрібна була складальна друкарська форма з окремих рухомих знаків.

Досліджено, що виконання написів на по­верхні глиняної форми окремими знаками-штампами було відоме здавна. У 1908 р. на острові Крит італійські археологи поблизу м. Фест знайшли невеликий глиняний диск, який датується приблизно 1600 р. до н. е. З обох боків цього диска спіралевидний ідео­графічний напис витиснений окремими штам­пами із зображеннями птаха, риби, корабля, голови воїна, голови жінки з розпущеним волоссям і ін. Такі знаки — а їх на диску 241 — повторюються по кілька разів, але за своєю конфігурацією вони ідентичні. Це свід­чить, що витискували їх одними і тими ж шта­мпами. Описаний диск є найдав­нішою в історії людства відомою писемною формою з тисненням напису на глиняній поверхні штампами.

На жаль, і досі цей напис залишаєть­ся нерозшифрованим. Британська газета The Daily Telegraph склала список з 10 шифровок, зміст яких досі не вдалося розкрити, незважаючи на прогресивні комп'ютерні технології. Фестський диск посідає в цьому списку перше місце.

У 2008 р. український учений-лінгвіст, професор Національного університету імені Тараса Шевченка Юрій Мосенкіс, який 10 років досліджував Фестський диск, запропонував розшифровку таємничих ієрогліфів. За його словами, диск є священним астрономічним календарем стародавніх греків, що жили на острові Кріт майже 4 тисячі років тому. Текст на диску відображає знання стародавніх крітян про небо і періоди обертання планет. За версією Ю. Мосенкіса, інформація на диску зашифрована за допомогою мовних співзвуч. Наприклад, слово "будинок" грецькою звучить близько до слова "двадцять", тому "будинком" на диску позначені двадцятиденні відрізки часу. А найчастіший знак – "голова з волоссям", що стирчить, позначає третину днів року, оскільки, грецькою слова "волосся" і "третина" звучать майже однаково.

До нашого часу збереглася глиняна дошка, на якій у монастирі поблизу м. Реґенсбурґ (Німеччина) у 1119 р. було вигашено ритуаль­ний напис за допомогою вирізьблених із твердих порід дерева літер-штампів.

З китайських літературних джерел відомо, що тиражування зі складальної форми започаткував у першій половині XI ст. (роки правління імператора Цин Ліна) китайський коваль Бі Шен. Він навчився виготовляти з об­паленої глини рухомі зображення ієрогліфів тогочасної китайської мови та складати з них «друкарську» форму, яку потім вкривав водяними фарбами і отримував з неї відбитки на папері.

В енциклопедичному словнику Шен Куо (XV ст.) ґрунтовно описується методика виготовлення Бі Шеном складальної форми за допомогою металевої рамки, пластини та соснової смоли, до складу якої входили також віск і паперовий попіл. Бі Шен попередньо вкривав пластину грубим шаром смоли, по­тім накладав на неї рамку і в рамці розміщу­вав щільно один до одного глиняні брусочки літер приблизно однакової висоти. Щоб за­кріпити брусочки в рамці і зрівняти їх, майстер підігрівав пластину на вогні і розм’якшував смоляний шар. Потім натискав дошкою на складені брусочки, щоб вони заглибились у смолу і вирівнялася їх поверхня. Коли смола застигала, складальна форма вважалася готовою. Після цього майстер знову підігрівав пластину-основу на вогні, щоб смола стала рідкою. Він виймав брусочки ієрогліфів із рам, відчищав їх від смоли і складав у плоский ящик, де для кожного знака було визначене окреме місце. Цей спосіб друкування мав, звичайно, серйозні недоліки: кожну літеру майстер вирізьблював окремо, тому вони не були ідентичні. До того ж глиняні ієрогліфи швидко зношувались, втрачали свою чіткість і їх треба було поновлювати. Тому, можливо, тиражування рухомими знаками не отри­мало в Китаї загального визнання. І ще про­тягом кількох століть після його винайдення майстри користувалися тільки ксилографічним друком.

Слід зазначити, що в численних наукових публікаціях з історії книгодрукування факт винайдення китайським ковалем Бі Шеном ти­ражування рухомими літерами загалом не піддається сумніву, але до нашого часу дослід­ники книги ще не знайшли жодного аркуша або книги, які б підтвердили його пріоритет у друкарській справі. Тому деякі вчені вважа­ють цю історію тільки легендою.

Згодом, у XIII ст., в Китаї починають користуватися формою, складеною з олов'яних або дерев'яних рухомих літер. Олов'яні літе­ри одержували, заливаючи метал у формо­чки з глиняної суміші, а дерев'яні малювали і вирізьблювали на суцільній дошці (щоб вони мали однакову висоту), а потім ретель­но розрізали на окремі знаки у вигляді бру­сочків. Для літер були сконструйовані два круглих рухомих ящики — каси, які вміщу­вали близько 10 тисяч знаків. Складання ви­конували на дошці, обмеженій із трьох боків бортиками. За східними каліграфічними кано­нами рядки на кожній сторінці книги скла­дались із 17 знаків, розміщених вертикально. Класифікації розмірів знаків практично не існувало.

Подальший етап у виготовленні книг за допомогою рухомих літер відбувся в Кореї на зламі XIV—XV ст. Літери стали відливати з бронзи у формочках, зроблених із глиняної суміші.

Починаючи з 1403 р. бронзові ієрогліфи в Кореї відливали щорічно у величезній кілько­сті. Наприклад, в 1434 р. було виготовлено понад 200 тисяч знаків, за допомогою яких майстри складали до 40 сторінок щодня. Але й цей спосіб тиражування не отримав загаль­ного визнання через складність ієрогліфічно­го письма. Тому в 1446 р. корейці провели писемну реформу: відмовились від викорис­тання тисяч ієрогліфів і прийняли буквене письмо з 25 знаків.

Практика виготовлення складальної фор­ми із рухомих літер поступово почала прони­кати з Китаю та Кореї на Захід. Цьому про­цесові сприяв розвиток торгівлі між східними країнами й арабським світом.

Французький археолог П. Пельо на території Китайського Туркестану (провінція За­хідного Китаю) в печерах «Тисяча Будд» знайшов складальний шрифт, яким уйгури, що жили на цих землях, уже у XIV ст. виготовляли свої книги зі складених форм.

Можливо, і зразки книжкової продукції майстрів Сходу, і металеві літери, і саму ідею виготовлення складальної форми рухомими літерами завезли в Європу купці. Деякі дослідники книги навіть вважають, що бронзові літери з'явилися в цій частині світу разом із біженцями — вірменами, численна група яких поселилась у Голландії в першій половині XV ст. Вірмени підтримували тісні економічні та культурні зв'язки з народами Сходу, в тому числі з уйгурами, і, безперечно, були озна­йомлені з методом виготовлення металевих рухомих літер.

Історики книги наголошують, що науково обґрунтованих доказів прямого запозичення європейцями ідеї книгодрукування рухомими літерами немає. Ця ідея з'явилась у Європі самостійно, оскільки для її реалізації виникли всі матеріально-технічні передумови. І що, можливо, найголовніше, у країнах Західної Європи першої половини XV ст. сформувався великий попит на книгу. Зібрано достатньо фактів про активні пошуки способів тиражу­вання ідентичних відбитків у багатьох європейських країнах середини XV ст.: Франції, Італії, Нідерландах, Бельгії та Німеччині.

Поява друкування рухомими літерами у Європі була сприйнята не як технічне вдосконалення існуючого процесу виготовлення блокбухів, а як винахід нового способу масо­вого книгодрукування, що здійснив переворот у книжковій справі та у розповсюдженні знань. Тому з середини XVI і в XVII ст. точилася патріотична боротьба багатьох європейських країн і міст за пріоритет у винай­денні нового способу тиражування видань.

У Голландії винахідником європейського способу книгодрукування вважається меш­канець м. Гарлем — паламар місцевої кірхи Лауренс Янсен (близько 1405—1484), відо­мий під прізвищем Костер, що в перекладі значить «причетник». У 1823 р. під час святкування 400-річчя європейського книгодруку­вання у Гарлемі на його честь було споруджено монумент.

В одній із легенд про винахід Л. Костера розповідається, що ідея зародилась у нього при вирізьблюванні рельєфних літер на дерев'яних кубиках для дітей. Використовуючи друкарську форму спочатку з дерев'яних, а піз­ніше з олов'яних літер, він надрукував кіль­ка книжок, у тому числі, як припускають, книгу «Дзеркало людського порятунку». До речі, один примірник цієї книги придбав ро­сійський цар Петро І, коли перебував у Голландії. У виданні, на жаль, відсутні вихідні дані: немає ні дати, ні місця друкування книги, ні прізвища друкаря.

Існує ще така легенда: помічник Костера, Йоганн Фуст, у різдвяну ніч 1440 р. викрав у винахідника весь запас рухомих літер разом із пристосуванням для їх відливання, втік до м. Майнц, де і надрукував підручник-донат.

Дослідники ретельно вивчили всі існуючі архівні документи, але підтвердження того, що Костер є винахідником європейського способу книгодрукування, не знайшли. Можливо, Костер бачив друкарські вироби, які привозили голландські моряки та мандрівники зі всього світу, або вивчив принципи книгодру­кування рухомими літерами у вірмен, які на той час поселялись у голландських містах. Можливо, це були тільки примітивні досліди друкування книги з форми, складеної рухомими металевими літерами.

Із легенд про костерівське книгодрукування вчені зробили висновок, що Л. Костер зупинився лише на способі відливання літер у спе­ціальних формочках, технологія якого була добре відома на той час. Це металеві або дерев'яні формочки, в які накладалася глина. На поверхні формочок Костер дерев'яними пуансонами робив заглиблені відбитки, а потім заповнював їх розплавленим оловом. Коли метал застигав, глиняні форми розбивали і майстер отримував відлиті брусочки скла­дальних літер. З однієї формочки відливали тільки один знак. Після відливання багато часу затрачали на вирівнювання виливків, ручним способом підганяючи кожен знак під один ріст, щоб складати з них у подальшому друкарську форму.

Перше голландське видання «Дзеркало людського порятунку», датоване приблизно 60-ми роками XV ст., було почато як блокбух, а закінчено друкарським способом. Хоча прізви­ще друкаря (справді голландського) залишається невідомим, але історики встановили, що гравюри для книги вирізьблені в майстерні Роджера ван дер Вайдена в м. Брюссель. До того ж у Кельнській хроніці (1499) зазначено, що поряд із ксилографічним способом друку в Голландії існував інший спосіб друкування книжок. Досліджуючи історичні матеріали й донати, науковці дійшли висновку, що у Голландії в XV ст. справді почали друкувати книги із суцільнометалевих форм. Мається на увазі друкування із суцільновиливних металевих друкарських форм, які були відлиті за допомогою матриць, виготовлених із м'якого металу (олова або свинцю). З цього приводу історик книги Н. Варбанець зазначає, що виготовлення в західноєвропейських країнах у додрукарський період книжок за допомогою відлитих суцільнометалевих опуклих друкарських форм визнає сьогодні переважна більшість дослідників книги. Історики ще мають провести велику дослідницьку роботу з вивчення багатьох аспектів книгодрукарської діяльності Костера.

На півночі Італії городяни м. Фельтре спорудили пам'ятник ще одному «винахідникові» європейського книгодрукування — Памфіліо Кастальді. Підставою для цього послужила італійська хроніка XV ст., в якій написано, що італійський майстер П. Кастальді (він був також поетом, лікарем і доктором права) вперше на європейському континенті почав тиражувати тексти.

З архівних документів стало відомо, що цей майстер справді виготовляв книги в Мілані, але тільки починаючи з 60-х років. А про винайдення книгодрукування у документах не згадується взагалі. Попри все це, в м. Фельтре (Італія) стоїть пам'ятник Памфілію, такий самий, як у Голландії Костеру.

Бельгійці вважають винахідником книгодрукування зі складальної форми свого співвітчизника Жана Бріто, адже в післямові до невеличкої книжечки проповідника Йоганна Герсона «Доктринале» («Вчення») надруковано, що Жан Бріто, мешканець м. Брюгге, виготовив цю книгу. Але, на жаль, у післямові немає дати виготовлення книги. До того ж французькі науковці датують її 1480 роком, а в цей період книгодрукування було вже налагоджене в багатьох країнах Європи, тому цих доказів надто мало, щоб порушувати питання про винайдення Жаном Бріто європейського способу книгодрукування.

Слід відзначити, що в історії видавничої справи і досі не припиняються дискусії щодо того, кого назвати першодрукарем. Багато хто хоче назвати свого співвітчизника. Є навіть думка, яка заперечує можливість книгодрукування в епоху Гутенберга (Див. розвідку Ігоря Шумаха «Міф про Гутенберга» // http://newparadigma.ru/prcv/conf9/shumah2/gutenberg.html).

Зрозуміло, що хрестоматійний друкарський верстат Й. Гутенберга не можна вважати беззаперечним доказом започаткування друкарської справи, оскільки цей винахід доцільніше розглядати в контексті вдосконалення людської думки після запровадження в різних частинах світу штампів, печаток, кліше, ксилографії, рухомих літер тощо. Однак варто дотримуватися офіційно визнаної в науці версії про першодрукаря Й. Гутенберга хоча б тому, що саме після Гутенберга друкарство набуло не місцевого, а всесвітнього значення.

Поиск по сайту: