Електричний диполь. Електрокардіографія

Електрокардіограма — графічне зображення зміни сумарного елек­тричного потенціалу, який виникає під час збудження і проведення збудження в сукупності міокардіальннх клітин за кардюцикл.

Для запису електрокардіограми використовують електро­кардіограф. Він складається з вхідного пристрою, блоку підсилення та реєструючого пристрою.

Змінний сигнал передається на реєструючий пристрій і фіксується на паперовій стрічці, що рухається зі швидкістю 10—100 мм/с (частіше 25—50 мм/с). Необхідно слідкувати за правильністю накладання електродів та їх контактом зі шкірою, заземленням апарата, амплітудою контрольного мілівольтметра (1 мВ відповідає 1 см) та іншими факторами, які можуть спотворити електрокардіограму.

Для реєстрації ЕКГ звичайно використовують 12 загальноприйнятих відведень: 6 від кінцівок і 6 грудних. Відведення — це різниця потенціалів між двома точками на тілі людини. Перші три стандартні відведення були запропоновані Ейнтговеном. Електроди прикладались:

І відведення: ліва рука (+) і права рука (-),

ІІ відведення: ліва нога (+) і права рука (-);

III відведення: ліва нога (+) і ліва рука (-).

Осі цих відведень утворюють у фронтальній площині грудної клітки так званий трикутник Ейнтговена. Ейнтговен запропонував двополюсну систему відведень від кінцівок на основі концепції рівностороннього трикутника (рис. 4.). Виходячи з цього, запропоновано: 1). Розглядати електричну активність серця у вигляді точкового джерела струму (диполя), розміщеного в центрі трикутника; 2). Опір органів і тканин на шляху від серця до кожної точки відведення вважати однаковими; 3). Вважати, що серце і кінцівки знаходяться в одній площині, яка майже збігається з фронтальною площиною тіла. Електричний момент серця (диполя) можна назвати "вектором серця", який відображає напрям поширення хвилі деполяризації і реполяризаії міокарда в кожен момент серцевого циклу.

Електричний вектор серця виходить з електричного центра серця. Потенціал електричного центру серця рівний нулю. Вважається, що електричний і анатомічний центри не збігаються. Електричний центр серця зміщений відносно анатомічного дещо вище від основи серця. Електричні процеси, що виникають безпосередньо в шлуночках серця, вдається реєструвати з поверхні тіла людини завдяки тому, що кожен диполь.

В тілі людини як у провіднику II роду і виходять на його поверхню.

У зв'язку з тим, що збудження поширюється на різні ділянки серця З певною послідовністю, результуюча різниця потенціалів за цикл роботи серця змінюється як за значенням, так і за розташуванням точок, між якими вона має найбільше значення.

Деякі фактори свідчать, що теорія диполя не вичерпує усіх особли­востей біоелектричних явищ, які відбуваються в серці. Вважається, що тіло людини неправильної форми, а розмір серця великий, щоб можна було вважати його точковим дипольним генератором струму.

Створена мультипольна, теорія електрорушійної сили серця, проте дипольна концепція є першим наближенням більш складної реальності і поки що є єдино можливою теорією, яка відображає основний зміст ЕКГ.

Поиск по сайту: