ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ

Електрокардіографія полягає у графічній реєстрації електрич­них явищ в серці, що виникають при його збудженні. Цей метод дослідження став одним із найважливіших і об'єктивних у кардіо­логії, оскільки електрокардіограма являє собою письмову доповідь про роботу серця, написану самим серцем. Початок црактичної електрокардіографії був покладений голландським вченим Ейнтхо-веном у 1903 р. після винаходу ним високочутливогц струнного гальванометра, який став основною частиною електрокардіографа. В 1911 р. російські вчені А. Ф. Самойлов і В. Ф. Зеленій вперше розкрили електрофізіологічну суть електрокардіограми. Основи ве­теринарної електрокардіографії, особливо клінічної, заклали Г. В. Домрачев, Р. М. Восканян, І. Г. Шарабрін, М. Р. Сьомушкін, В. І. Зайцев, П. В. Філатов, М. О. Судаков, а також Н. Sporri, Е. Lepeschkin, D. Detweiler та ін.

Фізіологічною основою електрокардіографії є біохімічні й біо­фізичні процеси, що відбуваються в серцевому м'язі під час його збудження і супроводжуються утворенням електроенергії, виник­нення якої пов'язане з переміщенням іонів. У стані спокою на зов­нішній поверхні клітинної оболонки переважають позитивно за­ряджені іони натрію, а вздовж внутрішньої поверхні нагромаджу­ються негативно заряджені гони калію. Кожний позитивний заряд урівноважений негативним і становить електричний диполь. Таку клітину називають поляризованою (рис. 29, а), вона є електроней-тральною і тому стрілка приєднаного гальванометра не відхиля­ється, а на папері буде реєструватись пряма (ізоелектрична) лінія. Якщо виникає імпульс збудження, то в цій точці опір клітинної мембрани зменшується, позитивно заряджені іони натрію пряму- ють усередину клітини, а негативно заряджені іони калію перемі­щуються з клітини назовні. Настає фаза деполяризації (рис. 29, б). Збуджена ділянка стає електронегативною щодо решти незбу-дженої поверхні клітинної мембрани. Процес поступового охоп­лення клітини збудженням називається деполяризацією. У цей пе­ріод гальванометр реєструє хвилю, спрямовану вгору, утворює вершину й потім знову спускається до ізоелектричної лінії.

Момент повної деполяризації м'язової клітини характеризується тим, що внутрішньоклітинне середовище повністю змінює негатив­ний заряд на позитивний, а поверхня мембрани, навпаки, з пози­тивно зарядженої стає негативною. У цей період різниця потенціа­лів відсутня (рис. 29, в) і тому стрілка гальванометра знаходиться на нулі, а на папері реєструють пряму лінію.

Клітина, що перебуває у стані збудження, прагне швидко від­новити свій початковий електричний стан. Відбувається зворотний рух іонів калію всередину клітини, а іони натрію виходять з неї, тобто за процесом деполяризації настає процес реполяризації —

І

29. Схема електричне? активності Ізольо­ваного м'язового волокна

повернення клітини у стан спо­кою, причому фаза реполяриза-ції починається на тій же ділянці (рис. 29, г). Під час реполяриза-ції негативні заряди рухаються попереду позитивних, тобто мем­бранний струм має протилежний рух, стрілка гальванометра буде відхилятися у протилежний бік, а крива на папері буде відобра­жати фазу реполяризації у ви­гляді хвилі, спрямованої вниз від ізоелектричної лінії. Із закінчен­ням фази реполяризації внутріш­ньоклітинне середовище стає зно­ ву негативним, а зовнішнє — позитивним (рис. 29, д), різниця потенціалів відсутня, стрілка гальванометра встановиться на нулі і знову з'явиться ізолінія.

Запис електричних явищ, що утворюються в міокарді, анало­гічний. Тканини тварин є добрим провідником, і біоелектричні яви­ща, що виникають у серці, проводяться на поверхню тіла. Біостру­ми відводяться від поверхні тіла за допомогою електродів, які з'єднують з електрокардіографом.

У даний час у практиці ветеринарної медицини та в науці най­більш широко використовують електрокардіографи з механічним записом електричних потенціалів серця, а також електрокардіогра­фи з електроннопроменевою трубкою. Як перші, так і другі можуть бути одно- і багатоканальними. Найбільш точну реєстрацію елек­тричних потенціалів серця одержують за допомогою термозапису їх на спеціальній діаграмній стрічці. У практиці ветеринарної ме­дицини краще всього використовувати портативні транзисторні електрокардіографи з комбінованим живленням — акумуляторним і від електричної мережі.

В останній час була розроблена й запропонована радіотелемет­рична апаратура, яка дає змогу реєструвати біоструми серця на відстані. Крім того, є фоноелектрокардіографи, які одночасно мо­жуть реєструвати звукові та електричні явища в серці.

У практиці ветеринарної медицини найбільш широко застосо­вують запропоновані Г. В. Домрачевим і P. M. Восканяном відве­дення електричних потенціалів серця від кінцівок. Для цього на попередньо змочені теплим 5—10%-ним розчином натрію хлориду волосяний покрив і шкіру накладають електроди на грудні та та­зові кінцівки (у великих тварин у ділянці п'ясті грудних і плюсни

тазових кінцівок, а у дрібних тварин — в ділянці передпліччя і го­мілки). Електрод на правій тазовій кінцівці е заземленням твари­ни через електрокардіограф. У першому відведенні електричні по­тенціали серця відводять від ~обох грудних кінцівок, в другому — від правої грудної кінцівки та лівої тазової і в третьому відведен­ні — від лівої грудної і лівої тазової кінцівок. У сучасних електро­кардіографах праву грудну кінцівку з'єднують з негативним по­люсом реєструючого пристрою, ліву тазову — з позитивним, ліву грудну в першому відведенні — з позитивним, а в третьому відве­денні — з негативним полюсом. Таким чином, в першому відведенні реєструють в основному електричні потенціали лівої частини сер­ця, у другому — всього серця і в третьому відведенні — правої час­тини серця. При цьому до електрода на правій грудній кінцівці приєднують провід апарата з червоним наконечником, на лівій грудній кінцівці — з жовтим, на лівій тазовій — із зеленим і до електрода на правій тазовій кінцівці — з чорним наконечником. Чутливість реєструючого пристрою електрокардіографа, як прави­ло, установлюють так, щоб різниця потенціалів в 1 мВ мала від­хилення пера або електронного променя на 10 мм.

Крім основних відведень від кінцівок, для реєстрації електрич­них потенціалів серця у великої рогатої худоби були запропоно­вані тулубо-фронтальні та сагітальні (Рощевський М. П., 1965), грудні, а також уніполярні й посилені уніполярні грудні та від кінцівок.

При фронтальних відведеннях електроди накладають в краніаль­ній частині лівого та правого плечових суглобів і в ділянці основи мечовидного хряща. В першому відведенні електричні потенціали серця реєструються електродами, накладеними на краніальну час­тину правого й лівого плечових суглобів, в другому—краніальну частину правого плечового суглоба та ділянку основи мечовидного хряща; у третьому відведенні потенціали серця реєструються елек­тродами, накладеними на краніальну частину лівого плечового су­глоба і ділянку основи мечовидного хряща.

Уніполярні відведення відрізняються від звичайних біполярних тим, що індиферентним електродом є так званий центральний, який об'єднує усі три електроди, при посилених уніполярних відведен­нях індиферентним електродом є центральний, який об'єднує два електроди, а третій є диферентним (активним). Уніполярні від­ведення дають змогу одержати парціальні електрокардіограми сер­ця і здійснювати точнішу діагностику його захворювань. Посилені уніполярні відведення забезпечують більш чіткий запис електро­кардіограми, з більшим вольтажем зубців.

Електрокардіограма (ЕКГ) складається з рівної ізопотенціаль-ної лінії та п'яти зубців, які, як правило, позначають буквами ла­тинського алфавіту (рис. ЗО). Три зубці (Р, R і Т) розміщені вверх

від ізопотенціальної лінії і називають позитивними, а два (Q і S), що знаходяться внизу від неї, називають негативними.

Зубець Р відбиває процеси збудження у передсердях. У нормі праве передсердя (висхідна лінія) збуджується раніше лівого й тому позитивна амплітуда правого передсердя дає перевагу над негативною амплітудою лівого, що робить зубець Р позитивним.

Інтервал PQ показує час проходження імпульсу від синусового вузла до м'язів шлуночків (передсердно-шлуночкової провідності). Далі йде шлуночковий комплекс QRST. Він складається із почат­кової частини — QRS, яка відображає поступове охоплення збу­дженням міокарда шлуночків і кінцевої частини — зубця Т, який показує процеси реполяризації (відновлення позитивного заряду), тобто обмінні процеси в міокарді шлуночків при переході їх із стану збудження у стан спокою. Сегмент ST у здорових тварин розміщений на ізоелектричній лінії. Він відповідає періоду повної деполяризації (появі негативного заряду) міокарда шлуночків, ко­ли вони знаходяться у стадії повного збудження і різниця потен­ціалів між їх основою і верхівкою відсутня.

В ЕКГ розрізняють два періоди: систолічний — від початку зуб­ця Р до кінця зубця Т і діастолічний (ТР) — від кінця зубця Т до початку чергового зубця Р. У свою чергу в систолічному періо­ді виділяють електричну систолу шлуночків серця, якій відповідає продовженість комплексу QRST.

Електрокардіограма при фронтальних відведеннях має дещо іншу форму порівняно з одержаною при стандартних відведеннях (рис. 31). Зубець Р у такій електрокардіограмі виражений чітко, завжди позитивний, часто з невеликим розщепленням верхівки, зубець R — невеликої величини і лише в деяких тварин він зрів­нюється з глибоким S. Як правило, зубець S є найвиразнішим елементом ЕКГ. Він широкий, глибокий, його нисхідне коліно кру­те, а висхідне — пологе. Добре виявляється позитивний зубець Т. Вважається, що така форма ЕКГ у великої рогатої худоби повин-

на бути основною, оскільки при фронтальних відведеннях добре реєструються біопотенціали основи й верхівки серця, а при стан­дартних відведеннях — різниця потенціалів між точками тіла тва­рини, розміщеними лише в ділянці проекції потенціалів верхівки серця.

При аналізі ЕКТ визначають: форму й спрямованість зубців від ізопотенціальної лінії; висоту або вольтаж зубців (у мм або в mV); подовженість зубців та інтервалів (с); положення щодо ізо-електричної лінії на форму сегмента ST; напрямок електричної осі серця (лінії, яка з'єднує дві точки в серці з найбільшою різницею потенціалів). На основі одержаних результатів визначають кілька показників, які виражають у процентах: систолічний — відношен­ня продовженості електричної систоли шлуночків — QRST до про­довженості всього серцевого циклу — RR; відносну атріовентрику-лярну провідність — відношення продовженості інтервалу PQ до продовженості усього серцевого циклу; продовженість інтервалу PQ по відношенню до електричної систоли шлуночків; продовже­ності зубців Р і Т до всього серцевого циклу.

Електрокардіограма дає змогу визначити порушення серцевого ритму, гіпертрофію відділів серця, запальні й дистрофічні проце­си в міокарді, стан коронарного кровообігу, а також забезпечує об'єктивний контроль при застосуванні серцевих та інших лікар­ських засобів, які можуть спричиняти зміни функції серця.

Так, зубець Р може бути збільшеним при гіпертрофії перед­сердь, симпатикотонусі, в початковій стадії гострого міокардиту або зменшеним і розширеним — при уповільненні проведення збу­дження по м'язу передсердь, що спостерігається при розвитку дис­трофічних процесів у міокарді (міокардозі, у другій стадії гостро­го міокардиту). Негативним, тобто спрямованим вниз від ізоелек-тричної лінії серця, зубець Р стає при виникненні імпульсу збу­дження не у вузлі Кис-Флака, а в лівому передсерді або поблизу атріовентрикулярного вузла і поширюється в протилежному на­прямку.

Інтервал PQ може бути подовженим при збудженні вагусу і морфологічних змінах провідникової системи та міокарда перед­сердь, що можна диференціювати проведенням фізичного наван­таження або атропіновою пробою. Якщо причиною продовження інтервалу PQ є ваготонія, то після проведення (проганяння) тва­рини або ін'єкції атропіну інтервал PQ зменшується, а при дис­трофічних змінах міокарда, навпаки, стає більш тривалим (при міокардозі, міокардіофіброзі). Зменшення продовженості інтерва­лу PQ спостерігається при підвищеній збудливості міокарда, що характерно для першої стадії гострого міокардиту.

Комплекс QRS може бути розширеним і деформованим (при міокардозі, перикардиті), а вольтаж окремих зубців його стає більшим або меншим. Високий зубець R виявляють у першу стадію

міокардиту, а низький, розширений і деформований — при дистро­фічних процесах у міокарді (міокардозі). Заокруглена вершина, розщеплення і розширення зубця R свідчить про ураження провід­никової системи серця та глибокі дистрофічні зміни міокарда. Збільшується вольтаж зубця R у першому відведенні при гіпер­трофії лівого шлуночка, а при гіпертрофії правого шлуночка — він найвищий у III, а низький — в І відведеннях при глибокому зубці S в І відведенні.

Розширення, притуплення і розщеплення зубця S є наслідком дифузних уражень міокарда шлуночків і його провідникової сис­теми.

Інтервал ST збігається з ізоелектричною лінією ЕКТ. Зміщення його і деформація є наслідком недостатності коронарного крово-. обігу, а продовженість залежить від частоти скорочень серця.

Збільшення вольтажу зубця Т особливо характерне для гос­трого міокардиту, гіпертрофії серця, а зменшення вольтажу, роз­ширення і деформацію його виявляють при ваготонії, дистрофічних змінах міокарда (друга стадія міокардиту, міокардоз, міокардіо-фіброз). При цих же захворюваннях зубець Т може бути нега­тивним.

Електрокардіографії належить важлива роль у системі кліні-ко-фізіологічного контролю при тренінгу спортивних коней. У біль­шості добре тренованих коней виявляють фізіологічну гіпертрофію-лівого шлуночка. Зміни ЕКГ характеризуються збільшенням воль­тажу зубців Р, R і Т, зменшенням інтервалів PQ, QT, відхиленням» електричної осі серця у більшості коней вліво (Судаков М. О.,, 1965). Зубець Т, який часто у здорових коней буває двофазним,, після фізичного навантаження стає позитивно високим, що свід­чить про посилення процесів метаболізму в серцевому м'язі і пра добрий функціональний стан міокарда.

Патологічна гіпертрофія лівого шлуночка, яка відображає дис­
трофічні зміни міокарда у коней, характеризується значним збіль­
шенням тривалості комплексу QRS (більше 0,15 с), нерідко спосте­
рігаються зменшення вольтажу зубців Р, R і Т, відносне збіль­
шення інтервалів PQ, QT, систолічного показника, розширення
зубця Т, деформація і зміщення інтервалу ST, що виражає недо­
статність кровопостачання міокарда, особливо гіпертрофованої
стінки шлуночків, і порушення у ньому обмінних процесів.
Значно меншого поширення у ветеринарній медицині набула
векторелектрокардіографія (ВКТ), яка складається із трьох пе-
тель — Р, QRS і Т (рис. 32). Петля Р відображає процес збудження
передсердь, петля QRS — процес охоплення збудженням міокадра
шлуночків, петля Т — обмінні процеси при переході міокарда шлу­
ночків з стану збудження у стан спокою.

При аналізі ВКГ відмічають величину і форму петель, напря­мок траси петлі QRS (по руху електронного променя за годинни-

Поиск по сайту: