ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ЧУТТЯ

До них відносять органи (апарати) зору, слуху, нюху та смаку.

Зоровий апарат досліджують оглядом у такій послідовності: стан зору, витікання з очей, повіки, очне яблуко, райдужна обо­лонка (райдужка), зіниця, сітківка.

Стан зору достеменно визначають скіаскопією. Зорову здатність в умовах виробництва визначають проводженням великої тварини на довгому поводку через перешкоди. Дрібним тваринам дають можливість вільно рухатися у приміщенні з безладно розставле­ними предметами. Тварини з добрим зором вільно долають всі перешкоди, обходять їх, переступають. При послабленні або пов­ній втраті зору виникає протилежна картина. Порушення зору може бути наслідком зміни провідності зорового нерва, пошко­дження ділянки зорового горба, кори великих півкуль при енцефа­літі, менінгіті, інфекційних і паразитарних ураженнях централь­ної нервової системи. Характерним симптомом можна вважати гемералопію (нічну сліпоту) при гіпо- і авітамінозі А у великої рогатої худоби, овець і свиней. Втрата зору буває при отруєннях плісеневими грибами. Хронічне отруєння великої рогатої худоби свинцем, ртуттю може призвести до повної сліпоти. У свиней вона може настати при хронічному отруєнні кухонною сіллю.

Досліджуючи зорову здатність, необхідно враховувати, що зір у великої рогатої худоби недостатньо розвинений порівняно з тва­ринами інших видів і, наприклад, при виборі кормів відіграє лише функцію загальної орієнтації. Великій рогатій худобі характерне розпізнавання кольорів, але воно не дуже чітко виражене і більш важливим для неї є контраст кольорів, ніж вони самі. Зір у коней добре розвинений, тварина може бачити навіть дуже дрібні пред­мети, добре орієнтується вночі, оскільки її око здатне сприймати велику кількість світлових променів. Сонячне світло не осліплює коня, і він не реагує на нього прикриванням вій. У зв'язку з особ­ливостями анатомічної будови ока оцінка просторових ситуацій у коня утруднена (надівають шори та надочники). У свиней зір недостатньо розвинений. Вони за допомогою органів зору можуть розрізняти синій, червоний, жовтий, зелений кольори, проте роз-

різнений кольорів, як і контрастний зір, розвинені слабо. Порів­няно добре розвинений зір у птахів. Завдяки особливостям будови ока вони можуть бачити предмети, що знаходяться позаду них. Однак гострота зору у курей обмежена відстанню ЗО—50 м, гу­сей — до 120, качок — до 70—80 м.

При оцінці витікання з очей слід ураховувати, що у здорових тварин його немає. При патології кон'юнктиви та інших тканин ока воно може бути помірним або сильним, серозним, слизистим, гнійним.

Повіки досліджують, звертаючи увагу на їх припухання та по­ложення. При цьому виявляють інфільтрацію, порушення рухів повік і миготливої перепонки. Інфільтрація повік може бути нас­лідком травм, одержаних при занепокоєнні, менінгітах, чумі свиней і собак, дифтерії птиці, набряковій хворобі поросят. Опу­скання верхньої повіки (птоз) спостерігають у кінцевій стадії ін­фекційного енцефаломієліту, при запаленні повік, лицьового і окору-хового нервів, пошкодженні шийного відділу симпатичного нерва. Опускання нижньої повіки буває при ботулізмі. У випадку паралі­чу лицьового нерва повіки не закриваються (лагофтальмус). Під­вертання країв повік з розвитком гострого кон'юнктивіту, помут­ніння рогівки спостерігають при А-гіповітамінозі у ягнят. Випадін­ня миготливої перетинки (третьої повіки) — характерний симптом стовбняка у коней, отруєння стрихніном.

При дослідженні очного яблука визначають його величину, рух­ливість і положення. Вип'ячування (екзофтальмія) очних яблук характерне для базедової хвороби, тяжких задишок, зустрічається при лейкозі великої рогатої худоби, хворобах з явищами кольок. Западання очних яблук (енофтальмія) буває при кахексії, ток­сичній диспепсії, тяжких гастроентеритах, ензоотичному зобі (гіпотиреозі). Дрижання очей (ністагм)—мимовільні ритмічні коливальні рухи очних яблук бувають внаслідок подразнення ве­стибулярного апарата при гострому запаленні головного мозку, захворюванні вух. Залежно від характеру рухів очей розрізняють горизонтальний, вертикальний і коловий ністагм. Неправильна по­становка очей (косоокість) спостерігається при підвищенні тонусу м'язів, що приводять у рух очне яблуко і свідчить про місцевий запальний процес або новоутворення у ділянці ядер чи периферич­них нервів. Зустрічається і уроджена косоокість.

Райдужна оболонка (передня частина судинної оболонки очно­го яблука) пігментована. Знебарвлюється вона при нейролімфома-тозі у курей. Помутніння і нечіткість малюнка райдужки спостері­гаються при чумі, кровоплямистому тифі, контагіозній плевро­пневмонії.

Світлову реакцію зіниці визначають закриванням очей руками або направленням світлового променя рефлектором. У здорових тварин під впливом яскравого світла зіниця звужується, а при за-

темненні — розширюється. Точніше цю здатність зіниці визнача­ють приладами І. П. Шаптала, якими можна дозувати силу світ­лового подразнення і встановлювати тривалість реакції зіниці. Стійке звуження зіниці (міозис) буває при водянці мозку, менін­гіті, ценурозі. Тривале розширення зіниці (мідріазис) буває при збудженні, отруєнні атропіном, ценурозному ураженні головного мозку, менінгіті. Нерівномірність зіниць (анізокорія) супроводжує пневмонії та інші процеси в грудній порожнині внаслідок подраз­нення симпатичного ствола на боці ураженої легені. _t При дослідженні рогівки у випадку її травм спостерігають сльозотечу, світлобоязливість, болісність. У тварин усіх видів по­ширені запалення рогівки при інфекційних та інвазійних хворобах і внаслідок хімічних впливів. При запаленні порушується її блиск, поверхня стає тьмяною, мутніє.

Із змін сітківки важливе значення має запалення, застійний сосок і атрофія зорового нерва. При запаленні відмічають помут­ніння сітківки, розширення артерій, вогнищеві інфільтрації у ви­гляді плям. Застійний сосок характеризується набряканням вен сітківки, почервонінням соска, що буває при ценурозі, пухлинах мозку, менінгіті. Атрофія зорового нерва проявляється побліднін-ням соска, нечіткістю його контурів, що спостерігається при пара­лічі зорового нерва.

Слух досліджують за допомогою звукових подразників, знайо­мих тварині. Клінічне значення має гіперестезія слуху (підвищена чутливість до звукових подразників звичайної сили). Тварина при цьому перелякана, неспокійна, збуджена. Гіперестезію слуху мож­на спостерігати при сказі, кетозі, ентеротоксемії, отруєнні морфі­єм. Можлива гіперестезія слуху при ураженні довгастого мозку, вискової частини кори великого мозку. При порушенні функції звукопроведення і звукосприйняття можлива часткова або повна втрата слуху (глухота), яка буває при судинних розладах голов­ного мозку (крововиливи, тромбоз), водянці мозку, інших 'хворо­бах центральної нервової системи. При запаленні зовнішнього, середнього чи внутрішнього вуха можуть спостерігатися витікання різного ексудату із слухового отвору.

Нюх досліджують за допомогою пахучих речовин (ароматне сі­но, силос та ін.), подразнюючих речовин (аміак, оцтова кислота тощо), які підносять на невелику відстань до носа тварини, спо­стерігаючи одночасно за її реакцією. Очі тварині при цьому за­кривають. За реакцією тварини оцінюють нюх: помірний, зниже­ний (гіпосмія), відсутній (аносмія). Розлад нюху свідчить про ураження слизової оболонки носа чи іншої частини нюхового ана­лізатора (пухлини, водянка мозку та інші хвороби).

Необхідно зазначити, що нюх у великої рогатої худоби порів­няно з іншими видами тварин розвинений обмежено. У коней він розвинений краще, ніж у інших тварин. Нюх служить їм для орі-

єнтації, вибору корму, статевого партнера тощо. Дуже добре роз­винений нюх у свиней. За допомогою нюху вони не лише можуть знаходити корм, але й аналізувати його якість. Нюх у птиці роз­винений дуже слабо, оскільки у неї відсутні структури, які сприй­мають запах.

Смаковий аналізатор складається із смакових рецепторів (сма­кових цибулин), розміщених на слизовій оболонці ротової порож­нини, глотки й гортані, нервових провідників у складі 5, 7, 9 та 10-ї пар черепномозкових нервів та смакових центрів. Достатньо добре розвинений смак у великої рогатої худоби. Його забезпечу­ють 25 тис. смакових сосочків, розміщених на язиці і стінках рото­вої порожнини. Велика рогата худоба розрізняє гірке, солодке, кисле, солоне, при цьому перевагу віддає солодкому й негативно реагує на гірке. У коней, як і в'інших травоїдних тварин, смак добре розвинений. Коні мають специфічне відношення до різних смакових речовин. Так, гіркий смак не викликає у них негативної реакції, але вони майже не сприймають кислого. Смак у свиней достатньо розвинений, при цьому вони розрізняють гірке, солодке й солоне. Свині гостро реагують на ступінь солоності кормів і роз­різняють корми з вмістом солі від 1,5 до 2 %. Слабо розвинений смак у птахів. Птахи усіх видів розрізняють солоне, кисле, гірке та солодке. Водоплавна птиця негативно реагує на гіркі речовини, а у курей при виборі корму смак не має великого значення. До­слідження смаку у тварин проводять за допомогою заливання в ротову порожнину 1%-них розчинів речовин різного смаку. При ураженні відділів смакового аналізатора у тварин можуть знижу­ватися, втрачатися зовсім або спотворюватися смакові відчуття.

Поиск по сайту: