ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА

Сечовий міхур досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, катетеризацією, цистоскопією і рентгенографією.

Оглядом у дрібних тварин можна виявити відвисання черевної стінки в ділянці розміщення сечового міхура, що свідчить про збільшення його об'єму внаслідок затримання виділення сечі (ішу­рії). Крім того, у всіх тварин цінну інформацію може дати спосте­реження за актом сечовиділення. Так, при уроциститі та уролітіа-зі спостерігають часті позиви до сечовиділення (полакіурію) і странгурію, наявність крові і навіть її згустків (при хронічній гематурії) в останніх порціях сечі; при спазмі сфінктера сечового міхура — ішурію і занепокоєння тварин (сечові коліки); при паре­зі і паралічі сечового міхура — занепокоєння, позиви до сечовиді­лення або самовільне виділення сечі невеликими порціями (ену­рез), особливо під час руху та лягання тварини, збільшення три­валості акту сечовиділення; при затриманні сечовиділення у робо­чих коней — занепокоєння.

Пальпацію сечового міхура у дрібної рогатої худоби, телят і особливо у м'ясоїдних проводять через черевну стінку, звертаючи увагу на його наповнення і чутливість. Хутрових звірів кладуть на спину і здійснюють глибоку пальпацію, якою можна виявити болісність при уроциститі і наявність камінців у сечовому міхурі,

які бувають розміром від піщинки до 15 мм у діаметрі. Внутрішню пальпацію сечового міхура проводять у дрібних тварин пальцем, введеним у пряму кишку. Другою рукою через черевну стінку змі­щують сечовий міхур у тазову порожнину.

У великих тварин сечовий міхур пальпують через пряму киш­ку, а у самок, крім того, пальпацію можна провести через піхву. Внутрішньою пальпацією виявляють місце знаходження сечового міхура, його наповнення, болісність, здатність до скорочення, стан стінки, наявність каменів у сечовому міхурі.

У здорових тварин сечовий міхур розміщений на лобкових кістках, а в наповненому стані частково звисає у черевну порож­нину. Порожній сечовий міхур пальпується у вигляді щільного, грушоподібного тіла, при помірному наповненні він розширюється до величини двох кулаків дорослої людини, стає шароподібним і відчувається як в'ялий або злегка напружений міхур з рідиною. Збільшення об'єму сечового міхура спостерігають при ішурії, па­ралічі або парезі його стінки, яка втрачає тонус і здатність до скорочення (травми хребта, каудальної частини спинного мозку, менінгіт), при перитоніті, звуженні уретри рубцевою тканиною у самок, закупорці уретри сечовими камінцями при уролітіазі. Змен­шення об'єму сечового міхура настає при недостатньому надхо­дженні сечі у сечовий міхур із нирок, порушенні прохідності сечо­водів, розриві стінки міхура.

Болісність сечового міхура при його пальпації проявляється занепокоєнням тварини і є характерною для гострого уроциститу та уролітіазу. Внутрішньою пальпацією перевіряють також тонус стінки сечового міхура і його здатність до скорочення. При ослаб­ленні тонусу стінка його стає нещільною, не відповідає скорочен­ням на натискування під час пальпації. Такі зміни тонусу спосте­рігають у старих тварин внаслідок парезу сечового міхура при післяродовому парезі у корів, при міоглобінурії у коней, запаленні головного та спинного мозку.

Камені і пухлини виявляють пальпацією при слабкому напов­ненні сечового міхура і рентгенографією. Пухлини стінки міхура знаходять у вигляді щільного тіла й після його випорожнення ці тіла зберігають свою величину та форму.

Дигітальну перкусію сечового міхура через черевну стінку зас­тосовують у дрібних тварин. Завдяки їй виявляють наявність газів при уроциститі, що супроводжується аміачним бродінням сечі.

Цистоскопію сечового міхура проводять з метою дослідження його слизової оболонки за допомогою оглядового цистоскопа, а ви­користовуючи катетеризаційний цистоскоп, крім того, можна про­вести катетеризацію сечоводів, з метою вивчення видільної функції кожної нирки. Застосування цистоскопії можливе у самок великих тварин. У здорових тварин слизова оболонка сечового міхура блискуча, рожевого кольору, з жовтуватим відтінком, з добре

Поиск по сайту: