Перкусія і аускультація при зміщенні сичуга (за Dirksen G.)

ня рідини, гурчання), нагадують шуми кишечника. При зміщенні сичуга аускультацією у верхній ділянці зміщення виявляють до­сить важливий симптом — звук краплі, що падає. У нижній ділян­ці знаходять хлюпання рідини, яке особливо добре вислуховує­ться фонендоскопом, прикладеним в останніх трьох міжреберних проміжках, коли одночасно проводити поштовхову пальпацію під реберною дугою (Влізло В. В., 1993).

Діагностичну пункцію сичуга здійснюють для уточнення діагно­зу зміщення в 12-му або 11-му міжребер'ях голкою з канюлею. Голку спрямовують в краніо-вентральному напрямку. Виділювані гази можна розрізняти за кислим запахом, а виділювана рідина має рН від 1,5 до 2,5.

Ендоскопію проводять у правій голодній ямці зліва або справа залежно від зміщення. При лівобічному зміщенні в краніо-вент­ральному напрямі з правого боку знаходять червоного кольору рубець, зліва світло-червоний зміщений сичуг. Далі попереду, у верхній половині здутого сичуга і лівого боку рубця, видно темно­го кольору селезінку.

Методика зондування сичуга розроблена лише у телят молоч­ного періоду годівлі, оскільки у них в період акту ссання зми­каються губи стравохідного жолоба (автори методу Симонов І. М, Мушинський М. С.). Вміст сичуга в телят у перші 0,5—2,5 год життя до годівлі молозивом відрізняється від вмісту, одержаного через 1 год після випоювання молозива. Величина рН відповідно становить 3,6—4 і 5,1—5,4; загальна кислотність — 3—4 і 48— 52 од., зв'язана соляна кислота — 0,5—2 і 11—24 од., пептична активність за Меттом — 0,1—0,2 і сліди — 0,3 мм, хімозинна дія за П'ятницьким — 80—326 с і 50—55 с. Вільна соляна кислота в сичужному соку відсутня.

При діареях у вмісті сичуга новонароджених телят багато сли­зу, рН відхиляється у лужний бік, активність ферментів знижена.

«ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА КОНЯ

Оскільки шлунок у коней розміщений у передньому відділі черевної порожнини і на відстані від черевної стінки, дослідження його у них зовнішньою пальпацією і перкусією утруднене й мало­ефективне. Тому для діагностики хвороб шлунка в основному використовують дані анамнезу, клінічних ознак, зовнішнього огля­ду, ректального дослідження, зондування шлунка, дослідження його вмісту та інші методи.

При функціональних розладах шлунка, гастриті, виразковій хворобі спостерігаються: зниження або втрата апетиту, позіхання, вивертання верхньої губи, млявість, сонливість, сірий наліт на язиці, жовтяничність слизових оболонок, набрякання твердого під­небіння, інколи незначні ознаки занепокоєння, тварина оглядає­ться на черево, особливо після годівлі. При гострому розширенні шлунка бувають дуже виражені ознаки занепокоєння: тварина тупцює, часто оглядається на черево, падає на землю й валяє­ться, швидко піднімається і рухається вперед, займає не харак­терні для неї пози (сидячої собаки та ін.), у хворих реєструють відрижку, навіть блювання, задишку, підвищення потіння, невели-

ке випинання 14—17 лівих міжреберних проміжків у верхній час­тині грудної клітки.

Ректальним дослідженням при цьому у невеликих коней під переднім краєм лівої нирки вдається прощупати задню стінку шлунка у вигляді еластичного напівкруглої форми тіла, яке пере­міщується синхронно з дихальними рухами, а також переміщення селезінки в ділянку лівої здухвини.

При гострому розширенні шлунка пальпацією установлюють підвищення тонусу міжреберних м'язів і чутливу зону відображе­них болей на задньому схилі холки.

Аускультацію шлунка у коней внаслідок особливостей його розміщення в черевній порожнині не застосовують.

Найбільш ефективним методом дослідження шлунка у коней є зондування з одержанням і аналізом його вмісту. Одержані при цьому дані в більшості випадків є вирішальними для вста­новлення діагнозу, визначення перебігу та прогнозу хвороби й призначення науково обгрунтованого лікування тварин. Зондуван­ня шлунка застосовують також для видалення газів і кормових мас, введення всередину лікарських і поживних речовин, гастро-графії, гастротонометрії й інших методів досліджень.

Дослідження шлункового вмісту і шлункового соку. Важливими показниками при дослідженні шлунка є результати аналізу шлун­кового вмісту та шлункового соку.

Шлунковий вміст у коней одержують за допомогою носо-стра-вохідного зонда, апарата Комовського та інших електровакуумних приладів. Шлунковий вміст, одержаний без попередньої підготовки тварини, називають нативним (натуральним, природним). Дослі­джують його для діагностики хвороб шлунка і кишок з явищами кольок.

Для діагностики функціональних розладів шлунка і гастриту існує метод дослідження шлункового вмісту, одержаного після застосування пробного подразника. При цьому шлунковий вміст одержують спочатку натще після 12—16-годинної голодної дієти, а потім після згодовування чи введення через зонд пробного по­дразника або парентерального введення фармакологічних препа­ратів, що посилюють секрецію шлункового соку.

Як пробний подразник використовують: 500 г вівсяного борош­на з 3 л води, 1,2—1,6 кг — з 10 л води, 500 г пшеничного борош­на — Зл води, 500 г подрібненого вівса з 2,5 л води, 1 л 5%-ного етилового спирту.

Існує одноразовий і фракційний методи одержання шлункового вмісту. При одноразовому методі досліджують одну порцію вмісту, одержану через 20—25 хв після введення спиртового пробного подразника.

При фракційному методі шість порцій вмісту одержують через 45, 65, 85, 105, 125 та 145 хв після застосування подразника. Всі

сім порцій шлункового вмісту досліджують органолептичне та із застосуванням хімічних методів (колір, запах, консистенція, кіль­кість, кислотність та перетравна здатність); першу порцію, одер­жану натще, досліджують ще й мікроскопічним методом. Колір шлункового вмісту залежить від пробного подразника і домішки жовчі, що надходить із дванадцятипалої кишки. Запах вмісту специфічний: від слабокислого до кислого. При гнильних процесах відчувають запах сірководню та ін. Консистенція вмісту залежить від залишків пробного подразника, а при патології шлунка — від наявності в ньому слизу, гною, крові та інших домішок.

У здорових коней кислотність вмісту шлунка, одержаного нат­ще, коливається у межах: загальна — 4—9 титрованих одиниць; вільна НСі — 0—6 од.; зв'язана НС1 — 2—8 титрованих одиниць. Через 85 хв після пробного подразника ці показники збільшую­ться і становлять: загальна кислотність 13—20 титрованих оди­ниць; вільна НСІ — 5—9; зв'язана НСІ — 5—12 титрованих оди­ниць. Через 145 хв усі показники кислотності знижуються до ви­хідних.

Я. І. Клейнбок виділив чотири типи порушення секреторної функції шлунка — гіперацидний, астенічний, інертний і субацид-ний. При гіперацидному типі секреції натще загальна кислотність становить 25—45 од., а через 80 хв після застосування подразника вона підвищується до 70—90 од. і утримується на цьому рівні 2—2,5 год, не повертаючись до вихідного рівня. При астенічному типі секреції загальна кислотність натще 20—40 од., через 45 хв після застосування пробного сніданку вона досягає 70—80 од. у коней і 80—100 од. у собак, а в подальші ЗО хв. швидко зни­жується. При інертному типі секреції відмічають зменшення за­гальної кислотності до 10—16 од. титру, вільна соляна кислота відсутня або не перевищує 2—3 од. На пробний подразник від­повідь організму настає лише через 1 год 45 хв і пізніше, загальна кислотність підвищується дуже повільно і не перевищує 16 од. у коней і 60 од. у собак. Субацидну форму розпізнають по низькій загальній кислотності (3—5, рідко 10—12 од. титру), вільна соляна кислота відсутня. Після даванки пробного сніданку кислотність шлункового вмісту може знижуватися і досить рідко, під кінець дослідження, підвищується до 10—15 од. титру.

При мікроскопії осаду шлункового вмісту, одержаного натще, у здорових коней спостерігають поодинокі лейкоцити і епітеліаль­ні клітини в полі зору. При гастриті виявляють слиз, збільшення кількості лейкоцитів і епітеліальних клітин (більше п'яти в полі зору). При відсутності в шлунку вільної соляної кислоти у його вмісті дуже часто виявляють мікроби, частки корму, крохмальні зерна.

При дослідженні шлункового соку одержують важливіші дані

про секреторну функцію шлунка, на підставі яких можна робити висновок про його патологію.

Методика одержання шлункового соку грунтується на наяв­ності постійної секреції шлунковими залозами у коней при відсут­ності в шлунку корму і на посиленні її постійним негативним тиском в апараті. Цей спосіб дає змогу одержати секрет шлунко­вих залоз без домішок різних пробних подразників.

Про рівень секреції шлункових залоз роблять висновки на під­ставі об'єму, кислотності та ферментної активності соку за певний проміжок часу. У здорових коней за першу годину дослідження кількість шлункового соку становить 1—2 л, вільної НС1— 10—ЗО титрованих одиниць, загальна кислотність—18—40 титрованих одиниць, перетравна здатність пепсину за Меттом — 3—7 мм, вміст лейкоцитів — 50—250 в 1 мкл. За другу годину ці показники до­сягають: кількість соку—1,5—2,5 л; вільної НС1—15—40 тит­рованих одиниць; загальна кислотність — 22—50 титрованих оди­ниць; перетравна здатність пепсину — 4—8 мм; кількість лейкоци­тів — 50—200 в 1 мкл.

Порушення секреторної функції шлунка може характеризува­тися підвищенням секреції (гіперсекреція) і зниженням її (гіпосек-реція), підвищенням кислотності (гіперацидітас), зниженням кис­лотності (гіпоацидітас), відсутністю у секреті соляної кислоти (ана-цидітас).

При гастритах у шлунковому соку може збільшуватися вміст вільної соляної кислоти (гіперацидний гастрит) або зменшуватися (гіпоацидний чи субацидний гастрит), або він може зовсім бути відсутнім (анацидний гастрит) чи знаходитися у межах фізіоло­гічних коливань (нормацидний гастрит).

Гіперацидний гастрит супроводжується підвищеною або нор­мальною секрецією шлункового соку. При атрофічному гастриті: поряд із зменшенням секреції соку у ньому відсутні вільна соляна кислота та ферменти (ахілія).

При всіх формах гастриту у вмісті шлунка збільшується кіль­кість лейкоцитів у 10—15 разів.

Поиск по сайту: