ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ СКЕЛЕТА

Для одержання рентгенівських знімків окремих ділянок тіла тварини використовують певні укладки (положення досліджува­ної ділянки по відношенню до касети з плівкою і напрямку пучка рентгенівських променів). Щоб виявити патологічні зміни, одні й ті ж ділянки кінцівок необхідно фотографувати з різних боків. Напрямок центрального пучка променів щодо досліджуваного об'єкта називають проекцією. Для кожної проекції використову­ють свою укладку.

Розрізняють дві основні проекції: пряму й бокову. В прямій проекції фотографування здійснюють при спрямуванні променів уздовж сагітальної площини в напрямку спереду назад або ззаду наперед. Залежно від напрямку центрального пучка променів роз­різняють: прямий передній знімок (касету розміщують на перед­ній поверхні кінцівки, а напрямок центрального пучка променів спрямовується ззаду наперед) і прямий задній знімок (касету прикладають до задньої поверхні, а центральний пучок променів йде спереду назад). При боковому знімку центральний пучок спрямовують з латерального боку, а касету прикладають з внут­рішнього або навпаки. Крім основних проекцій, використовують

допоміжну скошену проекцію, або напівбоковий знімок, коли цент­ральний пучок променів спрямовують під кутом до досліджувано­го об'єкта, наприклад, спереду збоку, всередину й назад.

Знімки, як правило, роблять у двох взаємно перпендикуляр­них проекціях — прямій і боковій. Деякі частини тіла у тварин (голову, плечовий, скакальний, зап'ястковий суглоби та фаланги великої рогатої худоби) рекомендують фотографувати і в скоше­ній проекції.

Техніка укладки кінцівок у коней і великої рогатої худоби не має принципової різниці. Знімок проводять на стоячій тварині. Повал використовують при дослідженні неспокійних тварин, мо­лодняка великої рогатої худоби і дрібних тварин. Для рентгено­графії ділянки пальців великих тварин бажано мати підставки: скошену під кутом 20—25° для знімків прямої проекції і прямо­кутну — для бокової проекції.

При рентгенографії дотримуються таких правил: касету при­кладають щільно до досліджуваного об'єкта, об'єкт і касету роз­міщують перпендикулярно до центрального пучка променів, ста­раючись розмістити на одній прямій центр трубки, середину об'єк­та та центр касети. Відстань від трубки до касети повинна бути такою, щоб конус променів обхоплював повністю фотографовану ділянку кінцівки. Відповідно до цього вибирають і розмір касети. Стежать, щоб досліджувана кінцівка і касета були нерухомі.

Кожна кістка по периферії побудована із компактної речови­ни (кортикальний шар). Компактна кісткова речовина в різних кістках має неоднакову товщину. На рентгенограмі кортикальний шар довгих трубчастих кісток має найбільшу товщину, а в корот­ких — найменшу, середнє місце належить плоским кісткам. У здо­рових тварин кортикальний шар дає інтенсивне, гомогенне затем­нення і має чіткі, гладенькі контури, а виявлені нерівності відпові­дають нормальним анатомічним горбам, гребеням, шершавостям. Під компактним шаром кістки знаходиться губчаста речовина, яка на рентгенограмі має дрібно- або крупнозернистий чи змі­шаний рисунок. Суглобовий хрящ на рентгенограмі не дає тіні, тому між суглобовими кінцями кісток помітна світла смужка — рентгенівська суглобова щілина. Ширина її у здорових тварин від­повідає товщині суглобових хрящів. Окістя на рентгенограмі не дає тіні, але в патологічних випадках воно нерідко окостеніває і тоді вздовж поверхні кістки виявляють лінійні або іншої форми тіні периостальних нашарувань. Розрізняють фізіологічну та пато­логічну перебудову кістки. При фізіологічній перебудові загальна кількість кісткової речовини залишається незмінною. Патологічна перебудова може бути наслідком запальних, токсичних, дистро­фічних процесів, травматичних пошкоджень, надмірного функціо­нального навантаження. Патологічна перебудова супроводжується або втратою кісткової речовини, або ж збільшенням її.

При 'рентгенологічній діагностиці захворювань скелета вияв­ляють такі аномалії: зміни кісткової структури, форми й ціліс­ності кісток та суглобів, а також їх контурів.

Остеопороз — патологічна перебудова кісткової структури, що супроводжується рівномірним зменшенням кількості кісткової ре­човини в одиниці об'єму кістки. Рентгенологічне на фоні нормаль­ної кісткової структури спочатку з'являються окремі вогнища роз­рідження, які в подальшому зливаються.

Остеосклероз — характеризується протилежними остеопорозу ознаками. Кістка на рентгенограмі ущільнена, кортикальний шар потовщений, контури його збоку окістя і кістково-мозкового кана­лу нерівні. Рентгенологічне можна діагностувати кісткову атро­фію (зменшення об'єму кістки), деструкцію кістки (порушення структури з заміною її гноєм, грануляціями або пухлинами), остеонекроз (розвивається при порушенні живлення кісткової тка­нини), секвестрацію кісткової тканини (зумовлюється гнійним за­паленням), гіперостоз (значне потовщення кістки), екзостози (па­тологічні кісткові утворення внаслідок доброякісного пухлинного процесу), остеофіти (кісткові нашарування при подразненні окістя).

Тріщини кісток, або неповні переломи, відображаються на знімку або екрані у вигляді лінії просвітлення, що зникає у тіні кістки.

Повні переломи кісток (поперечні, косі, поздовжні, спірале­подібні, діафізарні, метафізарні, епіфізарні, комбіновані) рент-генологічно характеризуються лінією просвітлення і тінню змі­щення.

'Артрити (запальні процеси в суглобах) рентгенівському зоб­раженні проявляються змінами суглобової щілини, хрящових пластинок, суглобової капсули, форми поверхні суглоба та кінців кісток.

Артрози (дистрофічні процеси в суглобових хрящах і кістках, що утворюють суглоб) характеризуються звуженням рентгенів­ської суглобової щілини, зближенням кісток, кістковими розро­щеннями на суглобових кінцях у вигляді губкоподібних утворень.

Рівень і стан мінерального обміну в кістковій тканині у тва­рин вивчають методом рентгенографії останніх хвостових хребців.

Поиск по сайту: