ДОСЛІДЖЕННЯ ОСАДУ СЕЧІ

Одержання осаду сечі. Для осадження речовин, які містяться у сечі, застосовують центрифугування або відстоювання у коніч­ному посуді. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а осад досліджують. При відстоюванні сечі в конічному посуді одержують нещільний осад, який піпеткою беруть для досліджень.

В осаді є клітини та їх похідні, кристалічні утворення. Клітини і похідні від них відносять до організованого осаду, а кристали і аморфні утворення — до неорганізованого.

Організовані компоненти осаду сечі. До них відносять еритро­цити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, гриби, бактерії.

Еритроцити у сечі здорових тварин або відсутні чи зустрічаю­ться рідко — до двох у полі зору мікроскопа. Збільшення кількості еритроцитів в сечі називають еритроцитурією. У свіжо-одержаній сечі еритроцити насичені гемоглобіном і незмінені, дис­коподібної форми, жовто-зеленого кольору. При тривалому збері­ганні сечі вони втрачають значну частину гемоглобіну і мають вигляд набряклих, світлих двоконтурних дисків. Такі ж еритроци­ти зустрічаються і в сечі із підвищеною лужністю і низькою від­носною щільністю, а в кислій сечі вони зморщені й нагадують тутові ягоди.

Виражена еритроцитурія, яка може перейти в гематурію, спо­стерігається при гострому нефриті, сечокам'яній хворобі, пієло­нефриті, уроциститі, пухлинах нирок. При хронічному нефриті ери­троцитурія виражена слабо.

Лейкоцити в сечі здорових тварин можуть не зустрічатися або їх там міститься мало — до двох в полі зору мікроскопа. Вони в 1,5—2 рази більші за розміром, ніж еритроцити, мають вигляд сірих овальних або зернистих клітин. При зниженні щільності сечі вони набрякають, стають прозорими.

Збільшення кількості лейкоцитів у сечі називають лейкоци-

т у р і є ю, а виділення великої кількості їх (50—100 і більше в полі зору мікроскопа), що надає сечі гнійного характеру, назива­ють п і у р і е ю. Лейкоцитурія спостерігається, як правило, при гострих запальних процесах у сечовій системі (уроцистит, пієліт, уретрит). При гострому нефриті вона буває рідше, кількість лей­коцитів у сечі невелика (15—20 в полі зору мікроскопа), а при хронічному — лейкоцитурія може бути відсутньою. Піурія частіше буває при гнійному пієліті, уроциститі, а ниркова піурія виникає лише при гнійному нефриті, коли гнійник розкривається у сечови­відні шляхи.

Необхідно враховувати, що несправжня лейкоцитурія може з'являтися при запаленні статевих органів (ендометрит, вагініт, простатит).

Епітеліальні клітини. У сечі здорових тварин епітеліальні клі­тини зустрічаються рідко. Поодинокі клітини потрапляють у сечу із ниркових канальців і лоханок, сечовидільних шляхів, статевих органів. При патології органів сечовидільної системи настає поси­лене злущення епітелію і домішування його до сечі. В осаді роз­різняють плескаті, циліндричні (хвостаті) й круглі епітеліальні клі­тини.

Плескаті епітеліальні клітини мають великі розміри, нерівні краї, добре виражену зернистість цитоплазми. Циліндричні кліти­ни — витягнутої форми тільця з чітким ядром і зернистою цито­плазмою. Круглої форми епітеліальні клітини — це зернисті тільця із ядром в центрі.

При дослідженні епітеліальних клітин важливо знати місце їх злущування, але клітини епітелію із нирок, сечовивідних протоків, сечового міхура і статевих органів подібні між собою. Тому при аналізі осаду сечі необхідно враховувати інші симптоми уражень органів сечовидільної системи. Злущення великої кількості нирко­вого епітелію супроводжується значною протеїнурією, глюкозу­рією, лейкоцитурією, циліндрурією.

Епітелій піхви надходить в сечу при вагініті. Це клітини вели­ких розмірів, багатокутні, з центрально розміщеним ядром. Знахо­дження великої кількості циліндричних епітеліальних клітин про­стати з круглим або витягнутим ядром разом із лейкоцитурією є ознакою простатиту.

Циліндри — це зліпки з ниркових канальців, які утворилися з білка та клітинних елементів. Наявність у сечі циліндрів назива­ють циліндрурією. Циліндри зберігаються лише в кислій сечі, в лужній вони швидко розпадаються і розчиняються при збе­ріганні.

Розрізняють справжні й несправжні циліндри. До справжніх циліндрів відносять гіалінові, епітеліальні, зернисті, воскоподібні, еритроцитарні, гемоглобінові, лейкоцитарні.

Гіалінові циліндри виникають внаслідок протеїнурії ниркового

походження. Виявляють їх у сечі при нефриті, нефрозі, пієлонеф­риті, рідко при фізіологічній протеїнурії. Вони мають скручену форму, закруглені кінці, майже прозорі. При гемоглобінурії гіалі-нові циліндри фарбуються у червоний колір, при білірубінурії — в жовтий, а при наклеюванні на циліндри сечокислих солей і зруй­нованих клітин вони стають сірими.

Епітеліальні циліндри — це пластини канальцієвого епітелію, що прилипли до гіалінових циліндрів. Епітеліальні циліндри з'яв­ляються у сечі при гострому та хронічному нефрозі внаслідок ди­строфічних змін канальців.

Зернисті циліндри утворюються при розпаді епітелію ниркових канальців. їх поверхня вкрита дрібною зернистістю. У випадку жирового переродження нирок структура циліндрів має жирові включення, білкового — зерна білкового розпаду. Наявність зер­нових циліндрів у сечі є ознакою важких дистрофічних змін епі­телію канальців. Воскоподібні циліндри мають чіткі контури і жовтуватий відтінок. На їх поверхні часто бувають тріщини. Зу­стрічаються при хронічно перебігаючому нефрозі.

Еритроцитарні циліндри утворюються у канальцях нирок і є наслідком ниркових кровотеч. Коли гематурія перебігає одночасно-з протеїнурією, еритроцитарні циліндри можуть утворюватися на­шаруванням еритроцитів на гіалінові циліндри.

Гемоглобінозі циліндри утворюються з гемоглобіну в ниркових канальцях. Вони мають зернисту форму і жовто-коричневий колір. Гемоглобінові циліндри подібні до кристалів сечокислого амонію, якщо останні подовженої форми. Розрізняють їх додаванням луж­ного розчину до осаду сечі, від якого сечокислий амоній розчиняє­ться.

Лейкоцитарні циліндри утворюються внаслідок налипання лей­коцитів на нитки слизу. Виявляють їх при захворюваннях, що пе­ребігають із значною лейкоцитурією (гостроперебігаючі нефрит, пієлонефрит, уроцистит).

Жирові циліндри являють собою краплі жиру, які прилипли до ниток слизу чи фібрину. Для їх диференціації використовують фарбування осаду Суданом III. Встановлюють жирові циліндри при жировому переродженні нирок.

Бактеріальні циліндри виявляють при бактеріоурії. Поверхня їх вкрита бактеріями, серед яких є рухові форми. Часто бактеріо-урія виникає внаслідок нагромадження у сечі Escherichia cole, Co-rynebacterium renale, Leptospire.

Несправжні циліндри подібні до справжніх, але утворені із со­лей сечокислого амонію, уратів.

Циліндре їди — це нитки слизу. Вони подібні до гіалінових циліндрів. Бувають при запальних процесах у сечовивідних шля­хах.

До організованого осаду сечі відносять також спермії, клітини простати та розпаду пухлин.

Неорганізовані компоненти осаду сечі — це кристали солей і кислот. Залежно від реакції сечі утворюються різні сполуки. При кислій її реакції з'являються кристали сечової, гіпурової кислот, сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію окса­лат. При лужній сечі випадають солі кальцію оксалату, кальцію карбонату, нейтрального фосфорнокислого магнію, кислого сечо­кислого амонію, фосфорнокислої аміакмагнезії (трипельфосфат). Нейтральна сеча може містити неорганізований осад кислої і луж­ної сечі.

У здорових тварин в осаді сечі спостерігаються такі неоргані­зовані кристали: у коней — кальцію карбонат, рідше кальцію оксалат, кальцію сульфат, гіпурова кислота; у великої рогатої худоби — кальцію оксалат, кальцію карбонат, кальцію сульфат, гіпурова кислота; у свиней — кальцію оксалат, трипельфосфат; у собак — кальцію оксалат, сечова кислота і трипельфосфат.

Поиск по сайту: