ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ВОДНО-СОЛЬОВОГО ОБМІНУ

Вода становить більшу частину організму і є його основним середовищем. Сільськогосподарські тварини без води гинуть у Ю разів швидше, ніж без корму. Якщо при втраті 50 % білків і всіх резервів жиру тварини залишаються живими, то при втраті Ю % води у них виникають серйозні порушення функцій організ­му, а при втраті 15 % води—вони гинуть.

Вміст води в організмі тварин залежить від їхнього віку. У до­рослих тварин загальна кількість води становить 55—60 % їх ма­си, у новонароджених телят — 75, ягнят — 68, дорослих овець — 5б', у свиней — 45, у курчат тижневого віку — 85, у бройлерів —

55'%-

За якісним і кількісним складом загальну кількість води тіла можна поділити на внутрішньоклітинну (близько 65—70 %) і по­заклітинну (30%). Останню поділяють на інтраваскулярну (5%), циркулюючу в складі плазми крові, лімфи, ліквору, і міжтканин-ну (інтерстиціальну). Позаклітинна вода є середовищем, в якому відбуваються усі біохімічні процеси обміну речовин.

Головним джерелом води для тварин є питна вода. Рівноваги у вмісті води досягають лише тоді, коли приймання її дорівнює кількості виведеної.

Динамічна рівновага між внутрішньоклітинною і позаклітин­ною водою підтримується головним чином їх електролітним скла­дом (іонами натрію і калію) та нервово-ендокринними механізма-

ми: антидіуретичним гормоном гіпофіза (АДГ) і альдостероном (гормоном кори наднирників). Антидіуретичний гормон контролює виділення води нирками, впливаючи на підвищення її реабсорбції у канальцях, а альдостерон зменшує виділення з організму натрію тим же шляхом.

Порушення водно-сольового обміну супроводжує перебіг бага­тьох захворювань тварин: хвороб нирок (нефроз, нефрит, нефро­склероз), серця (міокардит, міокардоз, міокардіофіброз), печінки (цироз), травлення (гастроентерит, кольки), нецукровий діабет, інфекційні хвороби, особливо молодняка (колібактеріоз, рота- і коронавірусний ентерити, вірусний трансмісивний гастроентерит поросят, паратуберкульоз, сальмонельоз та ін.), паразитарні хво­роби, а також недостатню годівлю і водопій тварин.

Порушення водно-електролітного обміну в організмі тварин проявляється у таких формах: дегідратації (зневоднення), гіпер-гідрії (затримці води), гіпо- і гіпернатремії, гіпо- і гіперкаліємії.

Зневоднення (дегідратація) розвивається при недостатньому надходженні води, значних втратах рідини (діареї, недостатність наднирників, передньої частки гіпофіза, посилене потовиділення, поліурія). Розрізняють три форми дегідратації: гіпертонічну, гіпо­тонічну та ізотонічну.

Гіпертонічна дегідратація спостерігається у тих випадках, коли втрата води організмом переважає над втратою солей (при тахі-пное, недостатньому надходженні води в організм, особливо у новонародженого молодняка, у якого після споживання 1 л моло­ка в сичуг виділяється до 2 л води). Це призводить до підвищен­ня осмотичного тиску позаклітинної рідини і переходу води з клі­тин в міжклітинний простір, тому об'єм позаклітинної води змен­шується не так помітно. При подовженій тривалості дегідратації зменшується слиновиділення (сухість слизових оболонок, язика) і потовиділення, зменшується еластичність шкіри, посилюється спрага.

Гіпотонічна дегідратація виникає після великих втрат рідини із значним вмістом електролітів, особливо натрію, наприклад, при тяжко перебігаючих діареях у молодняка, непрохідності тонкого кишечника, гарячках, блюванні. На початку хвороби втрачається позаклітинна вода, в клітинах підвищується осмотичний тиск, до них надходить вода і розвивається внутрішньоклітинний набряк. У хворих спостерігають сухість шкіри, слизових, м'язову гіпото­нію, гіповолемію, колапс.

Ізотонічна (позаклітинна) дегідратація зумовлена кровотечею, блювотою, діареєю, гіпофункцією нирок. Часто спостерігають при діареях у новонароджених тварин.

Діагностику дегідратації необхідно обґрунтовувати анамнезом, аналізом годівлі і водопою, клінічним і лабораторним досліджен­нями.

При зборі анамнезу ураховують характеристику кормів, що згодовували (сухі, водянисті), кількість і якість прийнятої протя­гом доби води, регулярність надходження води.

Клінічне дегідратація проявляється спрагою, загальною сла­бістю, анорексією, сухістю і зниженою еластичністю шкіри, сухіс­тю видимих слизових оболонок, тахікардією, утрудненим ковтан­ням через нестачу слини, олігурією, високою відносною густиною сечі. Тургор м'язів знижений, очні яблука западають в орбіти (це добре помітно у новонародженого молодняка, особливо у телят). Кров густа, має високу відносну густину. Гематокритна величина крові збільшується, розвивається відносна гіперпротеїнемія, полі-цитемія і плейохромія.

У телят розрізняють три ступені дегідратації: легку, середню і тяжку. Легкий ступінь характеризується втратою води в кількості 4—6 % від маси тіла, збільшенням гематокритної величини до 37—42% (у здорових — 28—35), складка шкіри в ділянці шиї розправляється за 3—4 с, западання очних яблук мало виражене. Середній ступінь буває при дефіциті 6—8 % води. У тварин від­сутній апетит, рефлекси послаблені, очні яблука запалі в орбіти, гематокритна величина становить 42—50 %, розвиваються тахі­кардія, олігурія, ацидоз (рН крові менше 7,3), складка шкіри роз­правляється протягом 5—6 с. При тяжкому ступені дегідратації" втрата води досягає 8—15 %, гематокритна величина збільшуєть­ся до 55—60 %, очні яблука глибоко западають в орбіти, складка шкіри розправляється за 6—20 с, носове дзеркальце і видимі сли­зові оболонки сухі, спостерігаються гіпотермія, адинамія, анорек-сія, олігурія, азотемія, настає коматозний стан.

Ступінь дегідратації можна визначити внутрішньошкірним вве­денням 0,2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду (проба Мак-Клурі і Олдріча). У здорових телят утворений пухирець розсмок­тується протягом 15—20 хв, у хворих на діарею — за 2—8 хв.

Втрату води в плазмі крові (V%) визначають за формулою: V % = (ЗБХТ—ЗБЗТ):ЗБХТ-100, де ЗБХТ — кількість загально­го білка в сироватці крові хворих тварин, г на 100 мл; ЗБЗТ — загальний білок у здорових тварин, г на 100 мл сироватки крові.

Ступінь втрати позаклітинної рідини (ВПР, л) можна визна­чити за формулою: ВПР= (V %-МТ-0,4): 100, де V % — втрата води плазмою крові; МТ — маса тіла, кг; 0,4 — коефіцієнт перера­хунку маси тіла на об'єм позаклітинної рідини (40 % МТ).

Гіпергідрія (гіпергідратація) — збільшення об'єму води в орга­нізмі. Розвивається при надлишковому надходженні рідини або-недостатньому її виведенні. Розрізняють позаклітинну, клітинну г загальну гіпергідрію. Позаклітинна гіпергідратація або набряко­вий синдром характеризується збільшенням кількості рідини в міжклітинному просторі. Набряки виникають: при хворобах ни­рок, особливо нефрозі (див. главу VIII), коли в плазмі крові змен-

шується вміст альбумінів, які на ⁴/s зумовлюють осмотичний тиск плазми, утримують воду в кров'яному руслі, і підвищується виді­лення альдостерону, який підвищує реабсорбцію натрію у нирко­вих канальцях та затримання води в організмі; при порушенні серцевої діяльності, що супроводжується підвищенням тиску у ве­нах і капілярах, збільшенням проникності цих судин; при кахексії внаслідок зниження концентрації білка в плазмі крові; при інток-сикаціях та алергічних реакціях; при звуженні або тромбозі вен, коли підвищується гідростатичний тиск у капілярах; при запа­леннях.

Клітинна гіпергідрія виникає після введення гіпертонічних і

•безсольових розчинів, надлишковому споживанні води або недо­статньому виведенні її нирками.

Загальна гіпергідратація виникає при збільшеному надходженні води й недостатньому виведенні її при серцево-судинній недостат­ності, гіперсекреції вазопресину, ослабленні функції наднирників.

Діагностика гіпергідрії, як і дегідратації, грунтується на даних анамнезу, клінічного та лабораторного досліджень. Набряки спо­стерігаються у тканинах піхви, мошонки, в ділянці підгрудка, між-щелепного простору, кінцівок, нижньої черевної стінки. Нефро-тичні, кардіальні, кахектичні набряки дифузні, неболючі, тістува­ті, шкіра в ділянці набряку холодна на дотик.

При загальній гіпергідрії збільшується маса тіла, розвивається гіперволемія, у крові зменшується гематокритна величина, вміст гемоглобіну, еритроцитів, загального білка. Крім набряків, гіпер­гідрія інколи проявляється водянкою грудної (гідроторакс) або

•черевної (асцит) порожнин (див. глави V і VI) та пароксизмаль-ною гемоглобінурією в телят у випадку разового вживання вели­кої кількості води, яка швидко всмоктується в кров, внаслідок чого знижується осмотичний тиск крові й виникає гемоліз ери­троцитів.

Натрій е основним катіоном позаклітинної рідини (понад

•90 %). Від його концентрації в плазмі залежить величина поза­клітинного простору. Вважають, що зміни обміну натрію збігають­ся із змінами водного обміну, оскільки осмотичний тиск на 92 % залежить від натрію, втрата якого призводить до втрати води. Іони натрію підтримують кислотно-основний баланс крові, рН вмісту рубця, беруть участь в обміні калію, хлору, в регуляції, нервово-м'язової збудливості.

Гіпонатремія може бути відносною при надмірному надходжен­ні води, або абсолютною, пов'язаною з сольовим голодуванням і втратою натрію при діареях, гіпергідрозі, блюванні, водянках, по­рушенні ниркових канальців, хронічному пієлонефриті.

Гіпернатріємія можлива при значній втраті води або при над­лишковому надходженні натрію з кормами (отруєння натрію хло-

ридом, нефроз, нефрит, водне голодування, нецукровий діабет, гіперсекреція альдостерону).

Калій — основний катіон внутрішньоклітинної рідини, напри­клад, концентрація калію в еритроцитах у 20 разів вища, ніж у плазмі. Іони калію необхідні для підтримання збудливості клітин, насамперед м'язових, утворення і розпаду фосфорних сполук, ба­гатих на енергію (беруть участь у фосфорилюванні), регуляції кислотно-лужної рівноваги, внутрішньоклітинного осмотичного тиску.

Гіпокаліємія виникає при діареях і надмірній втраті калію з сечею (хронічний пієлонефрит), а гіперкаліємія може бути спричи­нена недостатньою нирковою секрецією і пов'язаною з нею олігу-рією, надмірним надходженням калію в організм.

При діагностиці порушень обміну натрію важливо знати кіль­кість і форми застосування підкормки (сіль-лизунець, подрібнена кухонна сіль або розчин), вміст солі в комбікормі, використання відходів їдалень, солоної риби, розсолів з-під оселедців, введення гіпертонічних розчинів натрію хлориду. Гіпонатріємія клінічно про­являється спотворенням смаку (лизухою), зменшенням вмісту во­ди в організмі, ацидозом, зниженням вмісту натрію у плазмі крові (у здорової великої рогатої худоби, коней, овець і свиней його вміст становить 320—340 мг/100 мл.або 139—148 ммоль/л). Гіпер-натріємія (отруєння натрію хлоридом) проявляється слинотечею, спрагою, блювотою, судорогами, діареєю, у свиней, крім того, роз­виваються афонія і гіпертермія.

Гіпокаліємія характеризується анорексією, блювотою, м'язевою слабістю, пароксизмальною тахікардією, зменшенням вольтажу зубця Т електрокардіограми. Рівень калію у крові знижений (у плазмі здорових тварин 16—20 мг/100 мл або 4,1—5,12 ммоль/л, у крові — відповідно 38—42 і 9,73—10,75). При надлишку калію порушується функція міокарда: глухість тонів серця, екстрасисто­лія, брадикардія, зубець Т електрокардіограми високий і гострий, комплекс QRS розширений, зубець Р знижений.

Поиск по сайту: