ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З РЕНТГЕНІВСЬКИМИ АПАРАТАМИ

При рентгенологічному дослідженні для захисту від дії рент­генівських променів та струму високої напруги необхідно дотриму­ватися певних правил техніки безпеки та користуватися спеціаль­ними пристосуваннями.

Для захисту від м'яких рентгенівських променів використову­ють алюмінієві фільтри. Пластинки з алюмінію товщиною 1— 2 мм встановлюють у рентгенівській трубці перед отвором для ви­ходу променів. Наявність фільтра обов'язкова для кожної трубки.

Металевий тубус, прикріплений безпосередньо до трубки з боку отвору для виходу променів, обмежує ширину пучка рентге­нівських променів, спрямованих на пацієнта. Широка металева основа та сам тубус з наявністю свинцю поглинають і відсікають промені, які розходяться в різні боки.

На передній стінці екрана для просвічування встановлюють просвинцьоване скло, яке захищає голову та верхню частину ту­луба рентгенолога від рентгенівських променів при рентгеноскопії. Металеві козирки на екрані в місці прикріплення ручок захища­ють руки рентгенолога від променів, які пройшли мимо екрана з просвинцьованим склом. Для захисту його тулуба і ніг використо­вують просвинцьований гумовий фартух, для жінок-рентгеноло-гів — спідницю з просвинцьованої гуми. Для захисту рук рентге­нолога або обслуговуючого персоналу від рентгенівських променів використовують просвинцьовані гумові рукавиці.

Нижня частина тулуба і ноги захищаються від рентгенівських променів ширмою, оббитою просвинцьованою гумою або листовим свинцем. Вона має вигляд дерев'яного щита довжиною 1,5 і висо­тою 1 м, встановленого на невеликих колесах для переміщення. Використовують і більші захисні ширми з вікном, у яке встанов­лено просвинцьоване скло.

Абсолютного захисту від рентгенівських променів не існує. Час­тина прямих і розсіяних променів завжди потрапляє на рентгено-

лога. Крім того, рентгенівські промені іонізують повітря, і в рент­генівському кабінеті протягом робочого дня (5—6 год) нагро­маджуються озон і азотисті сполуки, які шкідливо впливають на організм через дихальні шляхи. Тому рентгенівський кабінет не­обхідно добре провітрювати. Для працівників рентгенівських кабі­нетів одержана доза рентгенівських променів не повинна переви­щувати 0,1 рентгена на тиждень. Ефективність захисту від рент­генівських променів встановлюють за допомогою дозиметричного або медичного контролю.

При роботі з рентгенівськими апаратами необхідно дотримува­тися загальних правил захисту від струму високої напруги. Кон­струкція сучасних рентгенівських апаратів виключає небезпеку удару струмом при правильній експлуатації апаратів. Для профі­лактики електротравм необхідно надійно заземлювати апарати, а також знати умови їх експлуатації і точно виконувати вимоги інструкції, що додається до кожного апарата.

Для захисту людей (рентгенологів, обслуговуючого персоналу, викладачів, студентів) від шкідливого впливу дії рентгенівських променів на організм важливо дотримуватися встановлених вимог при організації і обладнанні діагностичного кабінету ветеринар­ної медицини. Рентгенівський кабінет — це сукупність приміщень з апаратурою і допоміжним обладнанням, призначених для рент­генологічних досліджень. Рентгенівські кабінети ветеринарної ме­дицини залежно від призначення і об'єктів дослідження повинні мати приміщення від 16 до ЗО м² висотою 2,5—3 м. Кабінети для дослідження великих тварин (клініки вузів, іподроми, кінні заво­ди та ін.) обладнують стаціонарними рентгенівськими апаратами. В кабінеті встановлюють станок для фіксації тварин. При орга­нізації рентгенівського кабінету необхідно мати дозвіл санітарно-епідеміологічної станції району або міста. При проектуванні кабі­нету слід ураховувати, що вікна повинні виходити на північний бік, стіни суміжних кімнат мати товщину в 1,5—2 цеглини (для стаціонарних апаратів). Капітальну стіну покривають баритовою штукатуркою товщиною 2—2,5 см на висоту 1,7 м або облицьо­вують просвинцьованою гумою. При наявності над рентгенівським кабінетом другого поверху стелю також забезпечують відповідним захистом. Двері рентгенівського кабінету повинні бути оббиті свинцевою пластиною товщиною 1 мм або просвинцьованою гумою на висоту 150—170 см. Електропроводка до щитка рентгенівського апарата має бути від окремого незалежного введення. Вікна в рентгенівському кабінеті затемнюють матерчастими шторами та порт'єрами чи ставнями й порт'єрами. Стаціонарний рентгенів­ський апарат у кабінеті встановлюють так, щоб пучок променів при дослідженні був спрямований у бік капітальної або добре за­хищеної стіни. Пульт управління розміщують подальше від шта­тиву з рентгенівською трубкою і відгороджують від випроміню-

вання трубки великою захисною ширмою. Підлогу в кабінеті асфальтують або роблять дерев'яну, вкривають лінолеумом чи поліхлорвініловим пластиком. Система вентиляції повинна забез­печувати не менше як одноразовий обмін повітря протягом годи­ни з обігрівом повітря, що надходить в зимовий період. При вході в рентгенівський кабінет встановлюють сигналізацію, яка забо­роняє вхід у приміщення під час роботи.

Рентгенівський кабінет забезпечують індивідуальними засоба­ми захисту від рентгенівських променів: захисні ширми, просвин-цьовані фартухи, рукавиці тощо.

При рентгенівському кабінеті розміщують фотолабораторію (не менше 12—15 м² у вузах), де заряджають касети плівкою і обробляють рентгенівські плівки. В обладнання фотокімнати вхо­дять: вологий стіл для обробки плівки, сухий стіл для зарядки плівки в касети, два ліхтарі з червоним фільтром, ванночки для обробки плівки, негатоскоп, шафа для зберігання касет, плівок, хімічних реактивів, шафа для сушки плівок.

У кожному рентгенівському кабінеті ведуть журнал обліку рентгенологічних досліджень. В кабінетах обов'язково повинен бути рентгенологічний музей, для якого відбирають кращі рентге­нограми з ділянок тіла здорових тварин і рентгенограми з типови­ми картинами захворювань. Рентгенограми розміщують у спеці­ально виготовлених світлових вітринах.

Поиск по сайту: