АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Феномен інтелігенції у XIX ст

Читайте также:
  1. Epoche, или феноменологическая редукция
  2. Альным взаимодействием. Вот почему эту качественно новую ступень природного феномена следует выделить как социальный импринтинг.
  3. В районе озера Синеглазово подобные замеры магнитных отклонений не проводились, но именно в этом районе в день феномена накануне было потепление, а потом резкое похолодание.
  4. Влада як соціальний феномен. Ресурси влади. Класифікація влади.
  5. Вопрос об объеме феноменологической редукции. Науки о природе и науки о духе
  6. Вопрос: Связан ли феномен Тунгусского метеорита с опытами Никола Тесла?
  7. Высказывания ноэматические и высказывания о действительности. Ноэма в психологической сфере. Психолого-феноменологическая редукция
  8. Глава 2. Феноменология школы
  9. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменологии.
  10. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменологии.
  11. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменологии... 57
  12. Глава 3. Постмодернизм, герменевтика, феноменология...

Інтелігенція — нове явище цивілізаційного характеру, соціальний прошарок, який становлять люди, для яких розумова праця є джерелом існування. Формування інтелігенції відбувалося протягом усього Нового часу, більш-менш масовою верствою вона стала у другій половині XIX ст., коли виникла велика потреба в освічених фахівцях, а також у людях, здатних перейматися загальносуспільними і загальнонаціональними інтересами. В деяких країнах (в Росії, частиною якої була Україна) саме найбільш обдаровані і пройняті турботою про народ представники інтелігенції ставали "володарями дум" (Т. Шевченко, О. Герцен), а інтелігентна молодь після реформи 1861 р. "йшла в народ", щоб своїми освіченістю й інтелектом прислужитися справі виведення народу з темряви.

У багатьох західних країнах у XIX ст. уже були потужні можливості збільшення чисельності освічених людей. На той час нараховувалось багато університетів (адже Італія, Франція й Іспанія мають університети з XII ст., Португалія — з XIII ст.), найвідоміші з яких Болонський, Оксфорд, Кембридж, Гарвард. У Росії першим університетом став Московський (1755 р.), у XIX ст. з'явилися університети Санкт-Петербурзький, Казанський, Тартуський, Вільнюський, а також Харківський (1805 р.), Київський Святого Володимира (1834 р.), Одеський (Новоросійський) (1865 р.). Просвітництво поширило раціоналістичні уявлення про необхідність знань за межі вузького кола вчених на всі верстви населення, започаткувало суспільні і правові ідеї, які лягли в основу державного будівництва сучасної західної цивілізації. У зв'язку з цим один за одним виникали різні типи середніх навчальних закладів, серед яких першим був ліцей (давньогрец. — лікей). У Франції та деяких інших країнах Західної Європи ліцей — середній навчальний заклад. У дореволюційній Росії та Україні так називалися привілейовані середні і вищі навчальні заклади для дітей дворянської знаті, що готували вищих державних чиновників для всіх відомств, але в основному для служби у Міністерстві внутрішніх справ. Першим у Росії був відкритий Царсько-сільський ліцей (1811 р.), в якому вчився й О. Пушкін. Ліцеї були також у Москві, Ярославлі, інших містах Росії, а також в Україні — Рішельєвський ліцей в Одесі, заснований у 1817 р. і названий на честь колишнього новоросійського генерал-губернатора А. Рішельє. Він був закритим становим закладом для дітей аристократичної верхівки і багатого купецтва. В перші роки існування ліцеїв викладання в них здійснювалося французькою мовою, а з початку 20-х років XIX ст. — і російською. Спочатку Рішельєвський ліцей мав філософське та юридично-політичне відділення. У той час при ліцеї функціонував також педагогічний інститут. Пізніше були відкриті фізико-математичне, юридичне відділення та Інститут східних мов, а також камеральне відділення, яке мало кафедри природничих та економічних наук. У 1865 р. на базі цього ліцею було створено Одеський (Новоросійський) університет.

Класичну освіту, в якій найголовнішими предметами є давні мови — грецька і латинська, з часів Відродження називають "розвивальною освітою", і на її базі були утворені гімназії. Перша класична гімназія була організована у Страсбургу в Німеччині у XVI ст. За цим зразком почали відкриватися гімназії в інших країнах. У Росії, а отже, й в Україні, класична гімназія остаточно сформувалася у першій половині XIX ст. Проте вже в 60-х роках визнали потребу у реальній освіті, яка набула розвитку лише на початку XX ст. Водночас у навчальних планах гімназій були зроблені певні зміни: виключено грецьку мову, зменшено час на вивчення латини, збільшено — на природознавство. Цей процес відбувався й у Франції, Англії, Німеччині, Італії.

У реальній середній освіті, на відміну від класичної, головне місце відводилося викладанню природничо-наукових і фізико-математичних наук, а також рідної та нових іноземних мов (німецької, французької, англійської тощо). Реальна освіта виникла в Європі у XVIII ст. під впливом ідей Просвітництва (Дж. Локк, зокрема, обстоював необхідність освіти, яка б давала професію, що годує) та потреб промислового виробництва, яке у той час розвивалося. Першою державною реальною школою в Європі стала Московська школа математичних і навігаційних наук (1701 р.). У 1706 р. було відкрито математичну і механічну школи в Галлі (Німеччина). З часом поруч із класичними виникли восьмирічні реальні гімназії, які невдовзі були перетворені на реальні училища — своєрідні спеціальні середні професійні школи, які па середину XIX ст. стали загальноосвітніми і, як правило, давали можливість своїм випускникам вступати у вищі технічні та сільськогосподарські заклади (але не в університети). У навчальному плані реальних училищ, па відміну від класичних гімназій, не було стародавніх (латинської і грецької) мов, а головна увага приділялася вивченню математики, фізики, природознавства, нових іноземних мов, малюванню і кресленню.

У другій половині XIX ст. сформувався і набув значного поширення жіночий рух за зрівняння жінок у правах з чоловіками. Прихильниці фемінізму, на відміну від суфражисток, вимагали не тільки права обирати і бути обраними, а й можливості обіймати державні посади, права на освіту, участі у підприємництві і торгівлі тощо. У 1888 р. була створена Міжнародна рада. жінок, у 1904 р. — Міжнародний альянс жінок за рівні права і рівну відповідальність та ін. Феміністки водночас заперечують потребу законодавчої охорони материнства і жіночої праці, а також більш ранній пенсійний вік для жінок.

Жіноча освіта — одне з демократичних завоювань Нового часу. Хоча початкові школи для дівчаток у Західній Європі почали виникати у XVI—XVII ст., тільки із середини XIX ст. допускалося навчання дівчаток і хлопчиків за однаковою програмою. Окремі середні жіночі навчальні заклади вперше з'явилися в Німеччині, Франції та інших країнах у кіпці XVII — па початку XVIII ст. У Росії початок середньої жіночої освіти було покладено відкриттям Смольного інституту (Петербург) при Воскресенському Смольному жіночому монастирі — закритого навчально-виховного закладу (1764 р.).

Вагому роль у розвитку тих людей, які прагнули розширити кругозір й обізнаність у далеких від їх занять сферах буття, відігравали народні бібліотеки, пародій університети й навіть народні будинки (своєрідні клуби). Безплатні бібліотеки для населення в Росії, наприклад, які були створені в 60—70-х роках XIX ст., утримувалися коштом органів міського самоврядування і освітніми товариствами, в селах — земствами і кооперативними організаціями. У народних університетах читали популярні лекції або цикли лекцій з різних галузей знадь для людей, що не мали змоги навчатися у середніх або вищих навчальних закладах. Виникли вони у 40—60-х роках XIX ст. у Данії та Норвегії, поширилися в Англії, США, Німеччині. Викладачами були лікарі, адвокати, педагоги, а навчалися в них дрібні службовці, вчителі народних шкіл, ремісники

Не менш важливим фактором розширення лав інтелігентних людей була виняткова плідність видатних європейських теоретиків, що на середину XIX ст. забезпечили вже західній людині такий філософсько-соціологічно-економічний "компендіум" знань, що слід було робити з нього практичні висновки. Цікавилися європейці й українська та російська читаюча публіка й утопічними ідеями, зокрема утопічним соціалізмом — вченням про ідеальне суспільство, що ґрунтується на спільності майна, обов'язковій праці, відсутності експлуатації, рівному праві на одержання продуктів. Поняття "утопічний соціалізм" виникло від "Утопії" — твору англійського ренесансного письменника Т. Мора. В усіх народів мрії про справедливий соціальний устрій пов'язані з егалітарними (урівнювальними) та антиексплуаторськими тенденціями. Риси подібних марень можна помітити на різних етапах розвитку людства — у народів Азії та Північної Африки, Індії та Китаю. Важливі елементи "утопічного соціалізму" були в античній Греції та Римі: у легенді про "золоту добу" общинно-родових відносин, які не знали нерівності, експлуатації, власності; дискусії давньогрецьких мислителів навколо проблем майнової нерівності і "природного стану" суспільства, полісної демократії та "розподільчої справедливості"; легендарні зрівнювальні реформи у Спарті і платонівська утопія кастового рабовласницького комунізму. Ще значніший вплив на утопії мали вчення раннього християнства, проповідь загальнолюдської рівності, братства і споживчого комунізму. Вплив цих ідей відобразився на різних течіях аж до і християнського соціалізму XIX ст. М. Гуска (Чехія), Т. Мюнцер (Німеччина), Т. Мор, Дж. Уінстенлі (Англія), Т. Кампанелла (Італія), Ж. Мельє, Г. Маблі, Мореллі, Г. Бабеф (Франція) та ін. становили плеяду творців соціальних утопій у XV—ХVIIIст.

Розгорнуті системи розробили видатні утопісти XIX ст. — Ш. Фур'є, А. Сен-Сімон (Франція) і Р. Оуен (Англія). їх проекти "гармонійного суспільства" були розраховані на здійснення в межах однієї общини, що надалі своїм прикладом мусила переконати всіх у своїх перевагах. Зародки багатьох їх ідей — про знищення протилежності між розумовою і фізичною працею, між містом і селом, про планування виробництва, перетворення держави з органу управління людьми на орган управління виробництвом тощо — увійшли в "теорію наукового комунізму" К Маркса і Ф. Енгельса та довели свою утопічність у тому соціальному експерименті, що був проведений на території СРСР. Інші спроби здійснити такі заманливі проекти — локальні — теж зазнали невдачі: наприклад, у 20—30-х роках того самого століття утворені в США і в Англії оуеністські комуністичні колонії, а також більш численні фур'єристські асоціації — фаланги у США — після тимчасових успіхів незмінно зазнавали невдач.

"Ліва" інтелігенція Європи і США наприкінці XIX ст. уже мала парламенти, демократичну пресу і право на обговорення нагальних суспільних проблем, але й на неї ще чекали політичні і соціальні випробування.

Процеси, які відбувалися в європейському (і загалом західному) суспільстві, вплинули на розвиток реалістичних тенденцій в науці і художній культурі.

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)