ДЕКОРАТИВНО - УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО

Образотворче мистецтво XIX ст. неможливо уявити без рукотворного народногодекоративно-ужиткового мистецтва, що в Україні має давнє коріння. Воно починається з хати, оздоблення якої часто включало «народну картину». В розписах хат, скринь, мисників, тарілок, сюжети картин урізноманітнювалися сценками з реального життя.

Найдавнішими видами декоративно-ужиткового мистецтва є різьблення по дереву, килимарство, вишивка, гончарство і кераміка тощо. У народних витворах талановиті майстри увічнювали символи життєдайної природи, складні перепитії нашої історії, побутові обряди і гостинність українського народу.

Українське декоративно-ужиткове мистецтво розвивалось у двох напрямах: домашні ремесла та організовані промисли.

Продовжувало розвиватися художнє ткацтво. Наприкінці XIX ст. народні майстрині вже використовували фабричні нитки й барвники. Не було такого села, у якому б не ткали килимів, рушників, скатертин, наміток, божників. Останніми прикрашали ікони на покутті. Виготовляли також домоткані пояси, попружки, крайки, баюрки та різноманітні декоративні елементи: бомбончики, дармовиси, кутасики, торочки, френдзлі тощо.

Одним із досягнень українського народного ткацтва було виготовлення картатих плахт, характерних для Полтавщини, Чернігівщини й Київщини. Вони ткалися здебільшого з вовни й шовку: усе поле заповнювалося клітинами, що складалися з візерунків і дрібних геометричних елементів. Вони мерехтіли й мінилися барвами під різним кутом освітлення.

Найпопулярнішим видом прикладної народної творчості було вишивання. Воно не потребувало громіздкого устаткування. Фантазію не обмежували можливості техніки. Для вишивання найчастіше використовували нитки червоного кольору — символу життя, творчої енергії, завзяття. Вишивкою прикрашали рушники, скатерки, підзори на простирадлах. Вона була майже неодмінним елементом одягу. Вишивка оздоблювала хустки, фартухи, кожухи, а особливо коміри, рукави, манжети, лиштви сорочок, які називали «вишиванками».

Візерунки, використовувані здебільшого вишивальницями Поділля, де вишивання було особливо розвинуте, мали назви: дерево-квітка, орлики, шулики, півники, барани, ромби, зірки, вужики, кривульки, хмелики, качалочки, пунктирні сикавки, гребінчики, спіральні цуцики та юрки, гусячі лапки, зозульки, кудрявці, мушлі, собачки, виноград, віконця, вітряки, вертуни, кривоноги, восьмироги, семироги, триноги, дзвони, княгині, королівни, панни.

Високого рівня досягла художня кераміка. Оригінальний посуд виготовляли в 500 населених пунктах України. Серед них особливо вирізнялися: Опішня на Полтавщині, Бубнівка на Поділлі, Сокаль на Львівщині.

На Полтавщині й Чернігівщині, Буковині та Галичині продовжувало розвиватися різьблення по дереву. Вироби українських майстрів здобували високі оцінки на виставках у Відні, Празі, Парижі. Розвивалися також лозоплетіння, декоративне малювання й писанкарство.

Поиск по сайту: