Закон грошового обігу. Інфляція

Визначальною функцією грошей, що є квінтесенцією їх загальної ролі в системі товарного виробництва, виступає їх функція як засобу обігу. Реалі-зуючи дану функцію, гроші виконують роль посередника в обслуговуванні метаморфози Т-Г-Т. У цьому зв'язку постає питання про кількість грошей, необхідних для обміну. Найбільш загальна відповідь на це питання дана в обсязі самої товарної маси. Скільки вироблено товарів, стільки потрібно і грошей, тому що вони і тільки вони покликані обслуговувати рух товарів. Однак самі гроші можуть протягом певного часу (звичайно за такий період береться рік) робити кілька оборотів. Це пов'язано з тим, що гроші (при цьому, як правило, беруть однойменну грошову одиницю, наприклад, гривню), які випущені в оборот емісійним центром країни (Центральним банком) через якийсь час знову повертаються до емітента. Останній знову пускає їх в оборот, і цей процес повторюється знову і знову. За рік грошова одиниця може зробити кілька оборотів. Цей показник кількості оборотів однойменної грошової одиниці на рік і виступає як показник швидкості обороту грошей.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їх обігу існує певний зв'язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їх кількість, необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується. Для ілюстрації цього зв'язку розглянемо простий приклад. Припустимо, що в якійсь країні вся товарна маса, вироблена за рік, дорівнює 1млрд. дол. СІНА. Зрозуміло, що для забезпечення її руху необхідно мати 1млрд. дол. США, але це справедливо тільки за умови, що гроші роблять один оборот за рік. Якщо ж однойменна грошова одиниця (у даному випадку це долар) робить два обороти за рік, тоді грошей потрібно наполовину менше, тобто не 1млрд., а тільки 500млн. дол. Цей взаємозв'язок можна подати у вигляді формули

У узагальненій формі дана формула відображає закон грошового обігу, суть якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено пропорційна швидкості обігу однойменної грошової одиниці.

Наведена формула закону грошового обігу розроблена К.Марксом і дійсно відображає стійкі, повторювані причинно-наслідкові зв'язки між масою товарів, швидкістю обігу грошей і їх кількістю, яка необхідна для обігу даної товарної маси. Поряд із цією загальною формулою К.Маркс розробляє формулу закону грошового обігу і в більш детальному варіанті, який розкриває таку саму сутність, але вже з деякою деталізацією руху грошей залежно від конкретних форм організації цього руху. Вона має такий вигляд:

У сучасній економічній теорії під час розгляду питання про кількість грошей, необхідних для обігу, широко розповсюджена формула І.Фішера, яка знайшла своє відображення у рівнянні

Тотожність формули І. Фішера з формулою кількості грошей, необхідних для обігу, виведеною К.Марксом, цілком природна. Сутність закону грошового обігу одна, а звідси випливає і тотожність наукового трактування об'єктивних причинно-наслідкових зв'язків, що відображаються даним законом.

Інфляція. Розглянутий у попередньому розділі закон грошового обігу відображає сутність зв'язку між товарною та грошовою масами, що обслуговує їх рух. Якщо цей баланс порушується, то настає таке явище, як інфляція.

У реальному житті баланс між товарною і грошовою масами (з урахуванням швидкості обігу грошей) досягається через постійні відхилення від цього балансу. Іншими словами, ці відхилення виступають умовою досягнення збалансованості на якийсь дуже короткий момент, після чого знову виникають відхилення, як умова досягнення наступної моментної збалансованості. Саме це і є причиною того, що інфляція є явищем, внутрішнє притаманним товарному виробництву, і подолати її можна тільки на якийсь дуже короткий у часі термін. Тому в сучасних умовах головним завданням суспільства є не остаточне подолання інфляції (бо цього не може бути об'єктивно), а регулювання інфляційних процесів з метою її стримування й обмеження масштабів прояву.

Інфляція (латин. іnflatio - здуття) являє собою порушення грошового обігу, що виявляється в переповненні грішми сфери обігу й у знецінюванні грошей. На поверхні це явище виявляється в зростанні цін. Уперше термін "інфляція" стосовно порушень грошового обігу було вжито у США в період громадянської війни 1861-1865 рр.

Зовнішнім проявом інфляції виступає підвищення цін, що є прямою формою знецінювання грошей. Як явище інфляція вже була відома в рабовласницькому суспільстві в умовах дії монетних грошових систем. Причиною знецінювання монет було навмисне зменшення в них грошового металу. Так, у Римській імперії імператором Семптимієм Севером в 198 р. вміст міді в срібних монетах було збільшено на 50-60 %, що призвело до знецінювання грошей і зростання цін.

Знецінювання грошей, виступаючи найважливішою формою прояву інфляції, може мати різну динаміку. З цього погляду інфляцію прийнято класифікувати, розрізняючи такі її види, як повзуча, коли темп зростання цін коливається в межах 5-10 % на рік; галопуюча - 10-100 % на рік - і гіперінфляція з річним зростанням цін понад 100 %. Правда, в економічній літературі ці види інфляції іноді розмежовують і на основі дещо інших показників зростання цін, однак це не дуже істотно. Головне те, що різниця між повзучою, галопуючою і гіперінфляцією характеризується якісно різною динамікою зростання цін. Знецінювання грошей у межах гіперінфляції може бути дуже великим, вона може вимірюватися 1000 відсотків і більше. Найбільша у світі інфляція була зафіксована після Другої світової війни в Угорщині, коли в червні 1946 р. були випущені банкноти вартістю в егімілліард більйонів (один мільярд мільярдів).

Інфляція являє собою складне економічне явище, що виникає, як правило, не через одну причину. Вони неоднорідні й різні за своєю спрямованістю, але загалом їх можна певним чином класифікувати. До найбільш істотних причин інфляції слід віднести:

o емісію грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і наявною грошовою масою;

o прискорення обігу грошей, що може бути зумовлено різними обставинами. До них можна віднести, наприклад, широке впровадження системи безготівкових розрахунків, застосування нової техніки в організації грошового обігу і т.ін.;

o значне скорочення товарообігу, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо;

o кредитна експансія, що веде до збільшення безготівкового грошового обігу, тобто до емісії кредитних грошей. Вона може бути викликана депозитною-чековою емісією, здійснюваною комерційними банками. Але оскільки така емісія завжди обмежена певними можливостями банку, то ця причина якщо й існує, то має скоріше допоміжний характер. Головною ж виступає емісія, яка є наслідком певної політики центрального банку та уряду;

o значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, що не супроводжується таким самим або більшим за динамікою зростанням продуктивності суспільної праці. До такого ж наслідку може привести також збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що виявляється в зростанні військових замовлень держави;

o кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 р. і була пов'язана, головним чином, з політикою країн-членів ОПЕК щодо обмеження видобутку нафти.

Перелічені причини інфляції діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюючи одна одну і надаючи інфляції затяжного за часом і глибокого за своїми наслідками характеру. На виникнення інфляції й особливо на її розвиток впливають також інші численні чинники. їх можна поділити на внутрішні і зовнішні. Так, до внутрішніх чинників, що сприяють розвитку інфляційних процесів, можна віднести високий рівень монополізації економіки. За наявності великих монополістичних об'єднань, тобто в разі зосередження виробництва того або іншого товару на одному підприємстві або коли кілька великих підприємств зосереджують переважну частину виготовлення або збуту товарів, у них з'являється реальна можливість штучно підвищувати ціни. До цієї групи чинників можна віднести й значні обсяги розміщення державних цінних паперів. їх покупцями виступають переважно комерційні банки. Дуже часто вони реагують на це випуском кредитних грошей під забезпечення їх державними цінними паперами. Тим самим вони можуть суттєво збільшувати обсяг цих платіжних засобів у загальній грошовій масі.

До зовнішніх чинників можна віднести, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, які входять у регіональні економічні блоки (Європейський Союз, СНД тощо), служить тією основою, на якій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту.

Поиск по сайту: