Реставрация Мэйдзи

Реформы эпохи Мэйдзи в XIX веке непосредственно не касались японской письменности, однако начался естественный процесс изменения языка, вызванный реформами образования и, следовательно, повышением уровня грамотности в стране, притоком новых слов и терминов, как заимствованных из европейских языков, так и заново созданных. В результате классическая письменность начала вытесняться новой формой «гэмбунъитти» (яп. 言文一致^?), наиболее приближенной к запросам разговорной речи. Сложность существующей системы письменности стала очевидной, и в конце XIX века активно начали выдвигаться предложения о том, чтобы сократить количество кандзи, находящихся в употреблении. Кроме того, под влиянием знакомства с иностранными системами письма, преимущественно европейского происхождения, появились предложения вообще отказаться от иероглифического письма и перевести японский язык на кану или ромадзи, впрочем, они не встретили одобрения. Примерно в это же время в японской письменности начали употребляться европейские знаки пунктуации.

В 1900 году министерством Образования Японии были проведены три реформы, нацеленные на улучшение качества образования:

· cтандартизация азбуки хирагана и исключение из неё нестандартных знаков хэнтайганы;

· ограничение списка кандзи, преподаваемых в школе до 1 200;

· стандартизация чтения каны и записи сино-японских чтений кандзи в соответствии с современным произношением.

Если первые две из этих реформ были, в основном, положительно восприняты обществом, последняя была встречена в штыки консерваторами и была отменена в 1908 году.

[править]До Второй мировой войны

Частичный провал реформ 1900 года, а также рост национализма в Японии не дали провести какие-либо значительные реформы письменности. До Второй мировой войны не раз предлагалось ограничить употребление кандзи, и некоторые газеты добровольно уменьшили число кандзи на своих полосах, одновременно увеличив применение фуриганы, однако эти инициативы не встретили поддержки правительства.

[править]Послевоенный период

После окончания Второй мировой войны и оккупации Японии американскими войсками были проведены несколько важных реформ, касавшихся японской письменности. Отчасти это было сделано под давлением оккупационных властей, но главной причиной послужило то, что консерваторов, ранее препятствовавших реформам, отстранили от контроля над образовательной системой страны. Ниже перечислены некоторые из основных реформ.

· Реформа произношения каны, по которой за всеми символами обеих слоговых азбук были закреплены современные чтения, заменив историческое правописание каны (1946 год).

· Обнародование списка тоё кандзи (当用漢字), который ограничил число иероглифов в школьных учебниках, газетах и т. д. до 1 850 (1946 год), а также утвердил упрощённые начертания некоторых кандзи^[1].

· Обнародование списка кандзи, обязательных для школьного образования (1949 год).

· Обнародование дополнительного списка дзиммэё кандзи (人名用漢字), иероглифы из которого, вместе с теми, что были включены в тоё кандзи, можно было использовать для имён (1951 год).

Примерно в это же время от советников оккупационного правительства поступило предложение о полном переводе письменности на ромадзи, однако это предложение не поддержали многие специалисты, и такая радикальная реформа проведена не была. Тем не менее, обязательным стало дублировать ромадзи названия на железнодорожных и уличных указателях.

Помимо этого, традиционное для Японии горизонтальное направление письма справа налево было заменено на более обычное для европейских языков — слева направо. Старое направление письма сохранилось на плакатах, а также для рекламных целей — на правой стороне некоторых транспортных средств (в том числе автомобилей и кораблей), где надпись должна идти от переднего края до заднего.

После снятия оккупации, реформы не были отменены, однако многие ограничения смягчены. Замена в 1981 тоё кандзи на список дзёё кандзи, содержавший уже 1 945 иероглифов, сопровождалась заменой формулировки: теперь не вошедшие в этот список кандзи не запрещалось, а лишь не рекомендовалось использовать. Кроме того, министерство образования перестало активно вмешиваться в реформу письменности, которая тем временем продолжалась. К примеру, в 2004 году список именных иероглифов дзиммэё кандзи был существенно пополнен по указу министерства юстиции.

1. Діалекти сучасної японської мови. Дайте визначення діалекту, наведіть приклади діалектних ЛО.

Завдяки географічним особливостям Японії (безліч ізольованих островів, високі гірські перевали) існує з десяток діалектів японської мови. Вони різняться словниковим запасом, морфологією, уживанням службових часток, а в деяких випадках — вимовою. Серед розповсюджених можна виділити такі, як діалект Кюсю (九州弁 — кюсю бен), діалект Хіросіми (広島弁 —хіросіма-бен), діалект Кансай (関西弁 — кансай бен), діалект Тохоку (東北弁 — тохоку-бен) і діалект Канто (関東弁 — канто-бен, токійський діалект). Часто мовці віддалених діалектів не розуміють один одного. Найбільші мовні розходження мають місце між південними (острови Рюкю, префектура Каґосіма) і північними районами Японії (Хоккайдо, префектура Аоморі). Основні діалекти поділяються на західну й східну групи. На основі токійського діалекту була сформована «загальна мова» (共通語 — кьоцуго). З1886 року вона стала вкладатися в навчальних закладах як «літературна» японська. Сьогодні діалекти японської мови поступово вимирають завдяки урбанізації, стадартизації освіти та активному використанню «літературної мови» у ЗМІ.

21. Особливості катакани і хірагани, їх виразові можливості.

Протягом 10 — 12 століття хіраґана стала поступово використовуватися в щоденниках і оповіданнях.

До 12 століття хіраґана рідко використовувалася в текстах, написаних китайським письмом. Проте з 13 століття її стали вживати вперемішку із ієрогліфами. В таких текстах переважали знаки абетки, а ієрогліфи використовувалися як знаки манйоґани. В ранньому новому часі хіраґану вважали письмом для малоосвічених. Окрім поезії, її використовували в оповіданнях, казках та історичних творах для полегшеного сприйняття тексту. Ці роботи використовували багато альтернативних знаків, які позначали однакові звуки. 1900 роки усі знаки були остаточно уніфіковані урядовим наказом про початкові школи

Катакана похоходить від манйоґани — системи писемності, що виникла у 5 столітті, в якій японські слова записувалися схожими за звучанням китайськими ієрогліфами. Знаки катакани — це складові частини китайських ієрогліфів. Зліва на малюнку показаний процес трансформації знаків катакани. Зокрема знак カ (ка) походить від лівої частини однозвучноого ієрогліфа 加 («додавати»).

Іноді замінюють одне одного щоб привернути увагу

1. Стильова стратифікація японської лексики: історичний аспект.

Ваго – 37

Гайрайго – 10

Змішана – 6

Канго – трохи менше половини

В новітній японській мові використовується лексика трьох типів — корінна японська (和語), запозичена китайська (漢語) і запозичена іншомовного походження (外来語). Корінна японська лексика становить менше половини усього словникового запасу мови, але в повсякденному мовленні вона є основною. Японські слова зазнали численних трансформацій, головною з яких було перетворення одно- або двоскладових слів на багатоскладові. На відміну від сучасної мови, старі японські слова не починалися з дзвінких звуків. Ймовірно, одзвінчення корінної лексики відбулося під впливом китайської мови^[46].

В японській мові також існують слова, утворені шляхом змішування корінної і запозиченої лексики. Більшість таких слів є іменниками, займенниками або прикметниками. Зрідка зустрічаються дієслова, утворені додаванням дієслівного закінчення «ру» (る) або слова «суру» (する, робити) до запозиченого слова. Наприклад, «дабуру» (ダブる, подвоювати) від англійського «double» (ダブル). На противагу цьому в японській мові відсутні запозичені слова для службових часток і суфіксів, що вказує на незмінність системи японської граматики^[46].

1. Особливості японської системи ввічливості.

Японська мова використовує ретельно продумані системи виразу ввічливості і чемності. Учасники розмови повинні завжди пам'ятати про своє соціальне положення щодо того, З КИМ ведеться розмова і того, ПРО КОГО ця розмова йде. У дієсловах, прикметниках і іменниках використовується певний тип граматичних і лексичних покажчиків, що дають співбесідникам чітку інформацію про соціальні взаємини людей, що згадуються в мові. Людина, яка говорить, використовує, наприклад, неформальну форму дієслова "йти" (іку), коли говорить з близькою людиною – членом сім'ї, родичем або іншому. Якщо адресат є незнайомою або старшою за віком людиною, використовується покажчик ввічливості –масу: ікі-масу. Якщо людина, про яку йде мова, має вище соціальне положення щодо того, хто про нього говорить, може бути спожита шаноблива форма дієслова "йти"(ірассяру), навіть якщо людина, до якої це відноситься, не присутня під час цієї бесіди. Якщо ж використовується шаноблива форма в розмові про людину з більш вищим соціальним положенням, і при цьому розмова ведеться з особою, з якою немає близьких відносин або яка старша за віком, то використовується як покажчик ввічливості, так і шаноблива форма: ірассяї-масу. Дана форма, ірассяї-масу, дозволяє людині, яка говорить, проявити мовну ввічливість по відношенню до того, З КИМ вона говорить, і продемонструвати шанобливе відношення до того, ПРО КОГО йде мова. Префікс о- (іноді го-) може використовуватися з прикметниками і іменниками з метою виразу ввічливості або пошани до адресата або людини, про яку йде мова, як в словах о-цукуе (парта) і о-сукі (улюблений).

Використання займенників залежить від соціального контексту і часто від статі. Чоловіки, наприклад, використовують в неформальній обстановці займенник першої особи боку, тоді як жінки використовують ватасі, а у формальній обстановці і чоловіка, і жінки використовують ватасі. Вибір частинок, які з'являються в кінці речення, також залежить від статі в неформальній обстановці. Різноманітні форми займенників, також як і система покажчиків ввічливості і чемності, демонструє важливу роль, яку грає чинник приналежності до соціальної групи в японській мові. Якщо адресат відрізняється за віком від того, з ким він говорить, або не має з ним близьких відносин, то людина, яка говорить, використовує ввічливий стиль мови. Сімейні слова також динамічно відображають цю характеристику комунікації. У якісті слова для позначення СВОЄЇ матері при розмові з іншою людиною японці, використовують слово хаха, але вони використовуватимуть слово окасан, якщо розмова йде про чужих матерів. Подібна дублююча лексика використовується і для позначень японських назв для батька, сестри, брата і інших членів сім'ї.

1. Лексика обмеженого вжитку (діалектизми, жаргонізми, професійна лексика).

-Діалектизми вживаються в межах району (регіону)

-жаргонізми – в певних колах(якудза)

- професійна лексика відрізняється:

- системністю

- точністю вживання

- однозначністю

-стилістичною нейтральністю.

В той же час особливістю яп мови є те, що в залежності від положення та посади люди можуть спілкуватись на різних плевелах ввічливості.

Поиск по сайту: