Показники звукопоглинання деяких матеріалів

Поверхня звукопоглинального облицювання характеризується коефіцієнтом звукопоглинання α, який дорівнює відношенню інтенсивності поглинутого звуку до інтенсивності звуку, що падає на поверхню цього облицювання

(2.31)

Коефіцієнт звукопоглинання α залежить відвиду матеріалу, його товщини, шпаристості, величини зерен або діаметра волокон, частоти та кута падіння звуку, розмірів конструкцій звукопоглинання, а також від наявності за шаром матеріалу повітряного зазору, тощо. Для відкритого вікна α = 1. Коефіцієнти звукопогли­нання деяких матеріалів наведені в таблиці 2.13.

Звукопоглинанням поверхні огородження А на даній частоті, м², називають добуток площини огородження S на її коефіцієнт звукопоглинання :

(2.32)

Звукопоглинання приміщення складається із суми звукопоглинан­ня поверхонь та звукопоглинання штучних поглиначів.

, (2.33).

де n – кількість звукопоглинальних поверхонь;

m – кількість штучних поглиначів;

– звукопоглинання штучного поглинача.

Сталою В приміщення називають величину

, (2.34)

де: – середній коефіцієнт звукопоглинання, який складає

, (2.35)

Коефіцієнт зниження шуму звукопоглинальним облицюванням у децибелах визначають вдалині від джерела шуму у відбитому звуко­вому полі за формулою:

, (2.36)

де: – сталі приміщення відповідно до та після проведення акустичних заходів.

Використання звукопоглинальних конструкцій може дати ефект зниження шуму на 12…15 дБА поблизу від цих конструкцій. Поблизу джерела шуму ефект зниження шуму не перевищує 2…5 дБА. Однак, при цьому, за рахунок зміни структури звукового поля знижуються дискомфортні акустичні умови і поліпшується слухова адаптація людини в приміщенні.

Метод зниження шуму звукопоглинанням застосовують, якщо неможливо забезпечити нормальних акустичних умов методами зни­ження шуму в джерелі випромінювання та звукоізоляції. Цей метод доцільно застосовувати, якщо у приміщенні доля прямого та відбитого звуку майже дорівнюють один одному (дифузне акустичне поле), та є можливість облицювання звукопоглинальним матеріалом майже 60% поверхонь у приміщенні.

Для зниження шуму газодинамічного обладнання частіше всього використовують глушники шуму.

Глушники є обов'язковою складовою частиною установок з двигунами внутрішнього згоряння, газотурбінними та пневматичними двигунами, вентиляторних та компресорних установок, аеродинамічних пристроїв тощо. Розрізняють глушники із звукопоглинальним матеріалом (активні), які поглинають звукову енергію, та без звукопоглинального матеріалу (реактивні), які відбивають звукову енергію назад до джерела. Глушники з поглинаючими матеріалами (трубчаті, пла­стинчаті, екранні) використовують в компресорних та вентиляційних установках. На високих частотах їx ефективність може досягати 10…25 дБ. Глушники без звукопоглинального матеріалу (з розширюючими камерами, резонансні) використовують переважно в поршневих машинах, пневматичних та ротаційних двигунах і двигунах внутрішнього згоряння. Ці конструкції настроюються на окремі частотні смуги, які мають найбільшу енергію випромінювання, і мають при цьому ефект зниження шуму до 30 дБ.

Використання засобів індивідуального захисту від шуму здійснюють у випадках, якщо інші (конструктивні та колективні) методи захисту не забезпечують допустимих рівнів звуку. Засоби індивідуального захи­сту (ЗІЗ) дозволяють знизити рівні звукового тиску на 7…45 дБ. Найбільш частіше використовують вкладишні ЗІЗ у вигляді тампонів, які встромляються у слуховий канал, та протишумові навушники, які закривають вушну раковину зовні, а також шлеми та каски. Наприклад, для зниження середніх та високочастотних шумів найбільш доцільно використовувати навушники типу ВЦНИИОТ – 2м, або вкладишні ЗІЗ типу «Беруши» або типу «Грибок».

Поиск по сайту: