Домогосподарства як постачальники ресурсів

Для того щоб повноцінно розрити дане питання необхідно продемонструвати спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сімї у сучасній економіці:

. Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.

Такий подвійний зв’язок домогосподарств і підприємництва здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та через ринок ресурсів, узгодженість їх дій. Адже домогосподарства не можуть придбавати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи. А підприємці не можуть купити більше ресурсів, ніж це дозволяє їх виручка, яку вони отримали від продажу товарів і послуг.

Отже, згідно з простою схемою кругопотоку, домогосподарства в ринковій економіці є власниками усіх чотирьох видів ресурсів -землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, і постачають ці ресурси фірмам. Водночас реальна картина складніша. Навіть у країнах із розвинутою ринковою економікою частина матеріальних ресурсів (землі й капіталу) перебуває у власності держави. З іншого боку, більшість фірм самі володіють капітальними благами, які використовують, а домогосподарства часто володіють капіталом лише опосередковано через власність на підприємства.

За командно-адміністративної системи колишнього СРСР домогосподарства могли певною мірою розпоряджатися тільки людськими ресурсами. Усі матеріальні ресурси перебували в так званій загальнонародній власності.

За ринкової трансформації економіки в Україні було відновлено право приватної власності. Процеси роздержавлення і приватизації дали змогу домогосподарствам претендувати на частину колишньої загальнодержавної власності.

Значним кроком уперед стало реформування сільського господарства країни, яке уможливило приватну власність на землю. Орні землі колишніх колгоспів розпаювали і поділили між селянами. Проте досі зберігається мораторій на право купівлі-продажу сільськогосподарських земель. До того ж, ефективність використання нових сприятливих можливостей низька, оскільки культуру господарювання на землі, якою завжди славилася Україна, за понад сім десятиріч культивування соціалістичних методів ведення господарства значною мірою втрачено.

Отже, на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України, масштаби власності домогосподарств на матеріальні ресурси значно нижчі, ніж у країнах з розвиненою економікою.

Низка серйозних проблем пов'язана і з використанням людських ресурсів домогосподарств. Пропозиція ресурсу праці істотно перевищує попит на нього в абсолютній більшості регіонів країни, за винятком, можливо, столиці.

Уже впродовж багатьох десятиліть в Україні складається драматична ситуація з таким непересічним ресурсом домогосподарств, як підприємницький хист, що зазвичай притаманний незначній частині населення.

В сферах економіки можливості для вияву і розвитку схильності до підприємництва були вкрай обмеженими. Адміністративно-командна система потребувала здебільшого не ініціативи чи нестандартних виробничих рішень, а мовчазного виконання строго визначених функцій та планових завдань. Люди, які намагалися ефективніше використати альтернативні підходи або здійснити звичайні (у загальноприйнятому розумінні) ринкові операції, часто опинялися поза законом.

І сьогодні, на етапі ринкових перетворень економіки України, створення сприятливого середовища для реалізації підприємницьких здібностей домашніх господарств ще далеко не завершено. Досі не усунуто серйозних перешкод до розвитку малого та середнього бізнесу.

Поиск по сайту: