Кирило-Мефодіївське товариство

Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Ініціаторами його створення виступили вчитель з Полтави Василь Білозерський, чиновник канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до товариства вступив Тарас Шевченко. Організація була названа на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Восени 1846 р. вона налічувала 12 осіб.
Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці» В. Білозерського. Концепція кирило-мефодіївців містила:
• створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік;
• знищення самодержавства та скасування кріпацтва і станового поділу суспільства;
• утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян;
• досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами.
Головною метою товариство вважало досягнення Україною державної незалежності на зразок США або Французької республіки. Державна незалежність країни бачилась у федеративній спілці таких само незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Центральним містом цієї федерації мав бути Київ. Ідею визволення слов'янських народів з-під іноземного панування та їх єднання передбачалося поширювати головним чином за допомогою просвітницької діяльності.
Члени товариства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали свої ідеї за допомогою прокламацій («До братів українців», «До братів великоросів і поляків»), творів Т. Шевченка; піклувалися про розвиток національної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, видання книг. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. У березні 1847 р. за доносом воно було викрите. Члени товариства були вислані у різні губернії Російської імперії. Найтяжче було покарано Т. Шевченка, відданого на військову службу в Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати — за радикальні погляди, висловлені в його творах.
Розгром товариства завдав великої шкоди українському національному рухові, загальмувавши його розвиток на більше ніж десятиліття.

Поиск по сайту: