Рух декабристів в Україні

Для суспільно-політичного руху в Наддніпрянській Україні важливе значення мала спроба офіцерів російської армії за допомогою перевороту встановити в Росії конституційний лад 1816 р. в Петербурзі виникла перша декабристська організація — «Союз порятунку». Вона існувала недовго: вже 1818 р. в Москві замість неї був створений «Союз благоденства». Тоді ж на території України було засновано Тульчинську управу Союзу на чолі з полковником Павлом Пестелем. 1821 р. заколотники реорганізували свої об'єднання і створили дві організації —Північне товариство з центром у Петербурзі й Південне — з осередком у Тульчині. Південне товариство очолив П. Пестель. Членами цього товариства були брати Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли, Михайло Бестужев-Рюмін та інші офіцери 1-ї і 2-ї армій, розташованих в Україні. Протягом 1822—1825 рр. щороку в Києві під час контрактових ярмарків відбувалися з'їзди керівних діячів Південного товариства для вирішення організаційних та програмних питань.
Основним програмним документом Південного товариства була «Руська правда», складена П. Пестелем. Вона передбачала:
• повалення самодержавства й встановлення республіки;
• скасування кріпацтва і наділення селян землею без викупу;
• ліквідацію станів, запровадження політичних свобод і рівності усіх громадян;
• повну свободу торгівлі і промисловості.
Пестель виступав за унітарну державу без якихось автономних утворень чи територіального самоврядування — на відміну від Конституції, складеної членом Північного товариства Микитою Муравйовим, де йшлося про перетворення Російської імперії на федерацію держав, дві з яких (Малоросійська з центром у Харкові і Чорноморська з центром в Києві) мали бути створені в Україні. Отже, в «Руській правді» про жодне самовизначення українського народу не йшлося. Водночас 1823 р. в Новограді-Волинському виникло Товариство об'єднаних слов'ян, очолюване братами Петром та Андрієм Борисовими, а також польським дворянином Юліаном Люблінським. Програма товариства викладалася в двох документах — «Правилах» і «Клятві», що передбачали:
• визволення всіх слов'янських народів і об'єднання їх у федерацію;
• ліквідацію монархічного устрою та встановлення демократичного ладу;
• скасування кріпацтва та станових привілеїв.
Щоправда, про входження України в федерацію як окремої частини нічого-не говорилось.
У вересні 1825 р. «Товариство об'єднаних слов'ян» увійшло до складу Південного товариства, утворивши в ньому Слов'янську управу.
14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі Північне товариство підняло повстання, але внаслідок нерішучості дій воно було придушено того ж таки дня. 31 грудня члени Південного товариства підняли Чернігівський полк. Виступ почався на Київщині, його підтримали 19 офіцерів і близько 1000 солдатів. Сергієм Муравйовим-Апостолом був складений «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство та встановити демократичний лад і знищити кріпацтво. Але приєднати до себе інші частини повсталим не вдалося. З січня вони потрапили у засідку і були розгромлені. Всі офіцери — учасники заколоту — були заслані в Сибір. П'ятеро найактивніших декабристів були повішені, серед них троє з Південного товариства (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін).

5. Політизація українського національного руху

Під впливом повстання декабристів та їх ідей виникла нова генерація діячів українського національного руху, які не задовольнялися вже суто культурно-просвітницькою діяльністю і переходили до діяльності політичної. Цьому сприяло і польське повстання 1830—1831 рр. Але поляки, прагнучи відновити національну державність і висунувши гасло «За нашу і вашу свободу», а також розглядаючи українські землі як складову частину Речі Посполитої, не знайшли підтримки серед українського населення, оскільки шляхта не обіцяла свободи залежним від них селянам. Врешті-решт це повстання було придушене;. Однак прагнення поляків здобути свободу серйозно вплинуло, на молоду українську інтелігенцію. Одним із центрів демократичного руху став Харків. 1826 р. у Харківському університеті виник таємний політичний гурток, очолюваний студентами В. Розаліон-Сошальським і П. Балахутою. У гуртку було близько 20 осіб. Гуртківці поширювали заборонені твори, самі писали волелюбні вірші і памфлети. 1827 р. гурток був розгромлений царськими властями.
Другим центром суспільно-політичного і національно-визвольного руху стала гімназія вищих наук у Ніжині. Поширенню передових ідей сприяла група прогресивно мислячих викладачів гімназії — її директор Іван Орлай, професори Н. Білоусов, С. Андрущенко, І. Ладижин. За свої погляди 1830 р. вони були звільнені зі своїх посад і відправлені у заслання.
Ці заходи не припинили українського руху. Центр його у другій чверті XIX ст. перемістився в Петербург, де проживало чимало представників української інтелігенції. Тут друкувалися російською мовою присвячені Україні видання, серед яких твори вихідця з Полтавщини М. Гоголя. Демократичні ідеї дістали відтворення у світогляді видатного українського поета і громадського діяча Т. Шевченка, який пропагував національно-визвольні, знищення кріпацтва революційним шляхом та виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у демократичну федеративну державу.

Поиск по сайту: