Політичний статус Наддніпрянської України та її населення у складі Росії

З кінця XVIII ст. українські землі Наддніпрянщини були перетворені на звичайну провінцію Російської імперії. На них був поширений загальноімперський адміністративний порядок. Вона була поділена на дев'ять губерній — по три в кожному регіоні: Харківська, Чернігівська і Полтавська — на Слобожанщині і Лівобережжі; Київська, Подільська і Волинська — на Правобережжі; Катеринославська, Херсонська і Таврійська — у Південній Україні. Крім того, кожен регіон був генерал-губернаторством — відповідно Малоросійським, Київським і Новоросійським.

Частина компактно заселених українцями земель опинилася поза межами дев'яти українських губерній. Це райони Кубані, Війська Донського, Воронезької, Курської, Гродненської та Могильовської губерній. Разом із цим в ці губернії увійшли райони, де компактно проживало російське населення. Такий адміністративно-територіальний поділ був спрямований на посилення контролю над українцями та прискорення їх русифікації.
Національна політика царського уряду в Україні ґрунтувалася на вимогах перетворення українців на росіян і мова про незалежність України навіть не йшла. Вони були позбавлені права на вільне використання рідної мови; обмежувався вільний розвиток української культури.

Ліквідація автономії Гетьманщини різко погіршила соціальний стан місцевого населення. Українське селянство знову закріпачувалось. Найбільш поширеним було кріпацтво на Правобережжі. На Лівобережжі кріпацтво не набуло такого поширення, оскільки багато козаків Гетьманщини було перетворено на державних селян.

Політичний курс російського царизму стосовно України зумовив заселення українських міст переважно мігрантами: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей.

2. Початок національного відродження Наддніпрянщини

Знищення царизмом у кінці XVIII ст. української автономії на Лівобережжі і Слобожанщині супроводжувалось русифікацією місцевого населення. В першу чергу їй піддалась українська еліта, яка відмовилась, отримавши титули російських дворян і обіймаючи посади у державному апараті, від національних звичаїв і мови. Отже, носіями української мови і культури залишались головним чином селяни

Разом з тим збереглася невелика купка патріотично налаштованої української інтелігенції, яка, відмовившись від ідеї відродження Української державності, зосередила свої зусилля на культурній галузі. Колискою українського культурного відродження стала Слобожанщина. Тут
розгорталася діяльність літераторів і громадських діячів: Д. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, які писали і видавали свої твори українською мовою

При Харківському університеті 1816—1819 рр. виходив друком масовий журнал «Український вісник», що містив у собі й україномовні матеріали

Значна увага приділялась вивченню української історії, граматики української мови, фольклору. В рукописах поширювалась «Історія русів», видавалися збірки українських пісень тощо. Видатними діячами українського відродження були мовознавець О. Павловський, історик Срезневський та ін. Метою їхньої діяльності було збереження української мови та національної свідомості українського народу

3. Діяльність масонів в Україні

Масони – члени релігійно-етичних організацій, що з’явилися на початку 18 ст. у Англії, згодом у інших країнах, у т.ч. Росії, Україні. Мета – перебудова світу відповідно до ідеалів гуманізму, справедливості. Масони об’єднувалися в організації – «ложі».

У 1817-1819 масони створюють організації в Києві, Одесі, Полтаві, Кам’янець-Подільському, Житомирі. «Ложі» вели культурно-просвітницьку роботу. Ложі «Любов до істини», «Малоросійське товариство» ставили за мету скасування кріпацтва, самодержавства, створення незалежної української держави

У 1792, 1822 рр. були видані накази про заборону діяльності масонських лож

Поиск по сайту: