ДІЯ ТРЕТЯ

Дія у їдальні. Помітні приготування до від’їзду. Тригорін снідає. Маша говорить з ним, стоячи біля столу, про своє безнадійне кохання до Треплєва й обіцяє вирвати це почуття з серця, вийшовши заміж за Медведенка. Тригорін скаржиться Маші, що вони змушені їхати: «Син її поводиться вкрай нетактовно. То стрілявся, а тепер, кажуть, збирається мене на дуель викликати. А чого б це? Дується, пирхає, проповідує нові форми... Але ж усім вистачить місця, і новим, і старим, — навіщо ж штовхатися?» Маша говорить, що то з ревнощів, адже їй це знайоме, і попрощавшись, іде. Заходить Ніна, що в руці тримає горошину, намагаючись нескладним ворожінням вирішити, чи йти їй в актриси. Потім вона дарує Тригоріну медальйон, на якому вона наказала вирізьбити з одного боку його ініціали, а з другого — назву його книги «Дні і ночі». Тригорін цілує подарунок і говорить, що завжди згадуватиме її, особливо у світлому платті, коли біля ніг її лежала біла чайка. Ніна, зачувши голоси, похапцем зникає, а Тригорін читає: «сторінка 121, рядки 11 і 12». Тепер його дуже цікавить, що там у нього написано. Він іде до кабінету Соріна шукати свою книгу «Дні і ночі». Тим часом Аркадіна і Сорін розмовляють про Костянтина, її сина. Вона переймається тим, що й досі не знає, чому стрілявся син, либонь, через ревнощі? Але Сорін говорить, що були й інші причини: людина він молода, розумна, живе у глухім селі, без грошей, без певного суспільного стану, без майбутнього. Ніяких занять. Соромиться й боїться свого неробства. Сорін говорить, що любить його сердечно, але Треплєву здається, що він тут зайвий, нахлібник. Аркадіна промовляє: «А чи не піти йому на службу чи що...» Сорін говорить, що хлопця б треба було трохи одягти, дати йому бодай трохи грошей, може б, відправити за кордон на якийсь час. Але Аркадіна, спочатку зопалу погодившись дати грошей на костюм, і цю обіцянку бере назад: адже вона актриса, і їй треба одягатися самій. Її брат бачить, що йому не умовити Аркадіну допомогти синові, а сам він не має грошей, бо цілком залежить від свого управляючого. Соріну стає погано, він іде, спираючись на палицю. Саме нагодився Треплєв і просить матір перев’язати йому голову, бо лікар щось запізнюється. Він з радістю згадує кращі часи з їхнього минулого, коли вона була така уважна, чуйна, втім, більше до чужих, незнайомих чи сторонніх людей. Йому так бракує її уваги й любові, розуміння. Але вона більше опікується своїм коханцем Тригоріним, через якого ледве не загинув її син. Вона стверджує, що він такий шляхетний, талановитий, а син, мовляв, просто заздрить йому. Треплєв намагається розкрити їй очі на захоплення Тригоріна Ніною, проте Аркадіна лише дратується ще більше, вони сваряться, потім перепрошують одне в одного. Але зустрічатися з Тригоріним син Аркадіної не бажає і стрімко йде геть, побачивши того. Ірину Миколаївну все влаштовує, аби тільки не було дуелі з її коханцем. А той твердить знайдені в книзі слова, що були на 121 сторінці його книжки: «Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди й візьми його». Охоплений пристрастю, якою війнуло від цих слів, він благає Аркадіну відпустити його, бути йому другом, бо його так манить кохання Ніни. З гіркотою Аркадіна говорить: «Невже я така стара й потворна, що зі мною можна, не соромлячись, говорити про інших жінок? (обнімає й цілує його) О, ти збожеволів! Мій прекрасний, дивний... Ти остання сторінка мого життя! Моя радість, моя гордість, моє блаженство... (стає на коліна). Якщо ти покинеш мене, хоч на годину, то я не переживу, збожеволію, мій дивний, мій прекрасний, мій повелитель...» Вона згадує й закликає усе своє мистецтво акторки, аби втримати його коло себе й добивається обіцянки залишитися з нею. Але зустрівши перед від’їздом Ніну, яка сказала, що вирішила втекти від батька в Москву й поступити в актриси, призначає їй там зустріч у готелі «Слов’янський базар».

Поиск по сайту: