Модифікація консерватизму

На даний період посилився інтерес до соціально-політичних ідей консерватизму (лат. conservare - зберігати). Цей інтерес пов'язаний з тріумфальним успіхом партій консервативної орієнтації в 80-х рр.. ХХ ст. Визначення політичного консерватизму в узагальненому вигляді можна звести до наступного: це соціально-політична теорія і практика, орієнтовані на збереження і зміцнення історично сформованих форм економічної, соціально-політичного життя, традиційних духовних цінностей. Консерватизм заперечує революційні зміни, критично оцінює реформістські проекти.

Основні ідеї консерватизму народжувалися як підсумок критичної оцінки практики і результатів Великої французької революції. Вони були викладені в книзі Е. Берка "Роздуми про революцію у Франції» (1790), яка і понині вважається основою основ консерватизму. Прихильники цієї ідеї вважають, що суспільство - це організм, і його не можна перебудовувати як машину, що воно має свою внутрішню і дуже тендітну структуру. Ключовими проблемами сучасного консерватизму є розуміння раціонального в соціально-історичному процесі; ставлення до суспільства; проблема революцій. Представники цієї течії вважають, що людський розум обмежений і не може зрозуміти всю складність соціального процесу, що поряд з розумом громадськими справами править Провидіння, тобто божественна сила, що направляє долі людей і всього світу до блага. Вони не ставлять завдання повної переробки громадських інститутів, хоча і прагнуть до їх покращання. Консерватори вважають, що держава - це постійно існуюча органічна цілісність, окремі частини якої з'являються, видозмінюються, але сама вона залишається незмінною. Різко негативно ставляться консерватори до революції, виходячи з концепції історичної єдності минулого, теперішнього і майбутнього, наступності та оновлення соціальних зв'язків, що передаються від покоління до покоління.

У центрі поглядів консерваторів - поняття порядку, протистоїть хаосу. Визначальна роль у його підтримці відводиться державі, яка відокремлюється від суспільства і стає над ним. Свобода для них не має абсолютного характеру, вона відносна і допускається лише в певних рамках. Інтереси держави, суспільства, нації для консерваторів представляються більш значимими, ніж інтереси індивіда чи групи.

Сучасна модифікація консерватизму отримала назву неоконсерватизму. Його суть в двох центральних ідеях: підпорядкування індивіда державі і забезпечення політичної та духовної спільності нації. Його основний постулат в тому, що політичні рішення мають прийматися в загальних інтересах нації, а не будь-яких груп. Вищим і абсолютною метою неоконсерватори вважають перетворення своєї країни у світову державу.

У політичній філософії неоконсерватизму важливе місце займає проблема «надзвичайної ситуації», як дієвого засобу утвердження авторитету своєї держави. «Суверенний той, хто приймає рішення про надзвичайний стан». В якості досконалості вони визнають тільки таку структуру політичної влади, до якої допускаються лише елітарні шари. По ряду питань неоконсерватизм зближується з лібералізмом. Він сприйняв ідеї економічної та політичної активності людини, державного впливу на економічні процеси. Одночасно він рішуче виступає проти усуспільнення і націоналізації засобів виробництва.

Поиск по сайту: