Роздержавлення і приватизація. Способи приватизації державного майна в Україні

Роздержавлення Враховуючи, що монополізм в і приватизація І нашій економіці зумовлений пануванням державної форми власності, радикальне подолання, а отже і прорив у ринкову сферу, передбачає, в першу чергу, широкомасштабне роздержавлення власності і формування на основі цього суверенних суб'єктів ринку. Тобто обійтися просто прийняттям певних антимонопольних законодавчих актів, як на Заході, ми не маємо права.

Необхідність роздержавлення і приватизації власності, як центральної умови ринкового реформування економіки, сумнівів не викликає. Але як це практично здійснити в масштабах цілої держави? Виявляється, що роздавати власність у багатьох відношеннях значно складніше, ніж відбирати. Англія, наприклад, затратила десять років, щоб приватизувати всього десять великих державних підприємств. Як планується здійснити цей процес у нас, які форми і методи роздержавлення можуть бути використані?

Спочатку необхідно визначитися в термінології. Термін “роздержавлення” на Заході відомий давно і має чіткий зміст. Це передавання власності із державного сектору у приватний. Ця ясність виходить з того, що власність практично ділиться на два види: державну і приватну. Все, що не державне - приватне. Приватна власність розуміється як індивідуальна, так і колективна (акціонерна, групова, пайова).

У нас термін “роздержавлення” порівняно недавно отримав “право громадянства”. В офіційних джерелах він став застосовуватися у зв’язку з реформацією нашої економіки на ринковий лад, а політиками-популістами для завоювання симпатій народу. Основний лейтмотив популістського використання цього терміну - це передача власності із рук держави громадянам у приватну індивідуальну власність. З такими ж мірками багато владних структур підходять і сьогодні до рішення цієї надзвичайно складної проблеми. В дійсності ж виходячи з того, що одержавлення в нашому суспільстві означало придушення державою всіх способів і форм самодіяльної організації життєдіяльності і заміну їх такими формами, що піддаються прямому державному контролю і втручанню, суть роздержавлення набагато ширша і полягає у ліквідації монополії держави. Останнє передбачає відтворення і розвиток публічних форм її організації, різноманітності соціально-економічних секторів, форм і структур, політичної і ідеологічної різноманітності, відновлення свободи соціально-культурного і духовного розвитку кожного члена суспільства. Метою і підсумком роздержавлення власності повинно стати перетворення держави із засобу придушення недержавних форм розвитку в орган, котрий гарантує громадянські основи і форми в економіці, соціально-політичній, духовній і інших сферах. А це означає, що однією із суттєвих сторін роздержавлення є перетворення самої держави. На сучасному етапі роздержавлення більшою мірою зачепило сферу соціально-політичну (рухнули соціальні гарантії і політична система) в меншій мірі - духовно-моральну (значно зросла злочинність), і в найменшій - економічну сферу. Нероздержавленість економіки (за умов розвалу централізованої системи управління) і погіршення на цій основі загальноекономічної ситуації перешкоджають ефективному перетворенню політичних і соціальних відносин, більше того, деформують і дискредитують в ряді випадків названі процеси.

Отже, принципово невірним є зведення процесів роздержавлення лише до приватизації власності. Приватизація - це тільки етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж у приватну власність дрібних підприємств у тих чи інших формах. Роздержавлення, як таке, повинно розв'язати більш глибокі завдання: подолання соціально-економічної монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування економічного регулювання; утворення системи соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

Як практично реалізуються ці завдання? Законом України “Про власність” передбачено такі форми власності: власність громадян, колективна, державна і змішана. А це означає,що роздержавлення за своєю суттю повинно передбачати передачу державної власності не лише (і не стільки) громадянам в індивідуальну (приватну) власність, але і в інші форми володіння. Тому зводити роздержавлення власності до поголовної приватної індивідуалізації було б, як це показано у попередніх главах, кроком назад.

Враховуючи це, можна виділити три основні процеси, які характеризують роздержавлення власності.

1. Виведення державних підприємств з-під безпосереднього контролю органів державного управління, надання свободи підприємництву, скорочення функцій держави по безпосередньому керівництву ними.

2. Перетворення державних підприємств у такі, які були б засновані на інших формах власності.

3. Перехід власності до рук окремих фізичних осіб і трудових колективів.

Вищесказане означає, що роздержавлення - не одноразовий акт, а тривалий, багатоаспектний процес, котрий реалізується у найрізноманітніших формах. У кінцевому ж рахунку. він передбачає персоніфікацію власності, тобто перехід від “нічийної” (загальнонародної) власності до конкретної власності фізичних осіб або трудових колективів, в яких, знову ж таки, кожний член колективу має свою конкретну частку власності у вигляді акцій, паю, сертифікату, тощо. Це і є приватизація.

Отже, роздержавлення у вузькому розумінні слова і приватизація - це два боки одного і того ж процесу. З одного боку - це виведення підприємств з-під державного управління (роздержавлення), а з другого - перехід цих підприємств у руки громадян, колективів (приватизація).

Межі роздержавлення

Роздержавлення власності - головна мета економічної політики на сучасному етапі, оскільки: а) забезпечує рівність усіх форм власності; б) створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин; в) через персоніфікацію власності посилює трудову і підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництв. У той же час, повна ліквідація державної власності на засоби виробництва і передання її у приватні руки (індивідуальні, колективні) може породити нові негативні тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економікою, створення приватних монополій, тощо.

В яких же межах роздержавлення ефективне? В економічній літературі, в рекомендаціях деяких урядових і наукових установ можна зустріти конкретну питому вагу (ЗО-50%), яку повинна обіймати державна власність у всій власності країни. До того ж робляться посилання, що так с у роз-впнутих країнах світу, а отже, повинно бути і у нас. Але в дійсності, в наших умовах, коли йде не формування державного сектору - як це відбувалося в країнах Заходу, а роздержавлення величезного (в межах країни) організаційно-економічного комплексу, встановити апріорі, скільки треба роз-державити майна, а скільки залишити у державному секторі - затія безперспективна і навіть шкідлива. Процес роздержавлення не відбудеться одночасно і швидко в усіх галузях економіки. Він проходитиме поетапно - протягом тривалого часу. Тому до нього потрібно підходити, керуючись усією сукупністю інтересів, враховуючи психологію людей, традиції, світовий досвід, а не лише бажанням якнайшвидше створити умови для реставрації капіталізму.

Проте, зміна форми власника того чи іншого підприємства не скасовує монополії цього підприємства (якщо воно було монополістом), не забезпечує зростання його ефективності, не гарантує, що воно запрацює на суспільний прогрес. Світовий досвід роздержавлення і приватизації свідчить, по-перше, що невисока ефективність підприємств державного сектору у розвинутих країнах зумовлена не державною формою власності. Вони можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринку, а не розраховують на бюджетне фінансування. По-друге, роздержавлення і приватизація в усіх країнах через деякий час змінюються націоналізацією і реприватизацією. Ці процеси проходять циклічно (Англія, Франція, Австрія). По-третє, державний сектор є тою матеріальною основою, яка дає можливість державі здійснювати регулюючий вплив на економіку, послаблювати соціальну напругу в суспільстві і забезпечувати доступ населення до суспільних благ. По-четверте, без потужної державної економіки не забезпечити обороноздатність країни.

Тому, роздержавлення і приватизацію необхідно здійснювати, враховуючи як економічні, так і соціальні та політичні наслідки. Отже, держава була і повинна залишитися суб’єктом власності, її не можна виключити з економічного життя. Мова йде про інше. Необхідно подолати монопольне становище держави та її відомств. А це передбачає: а) приватизацію частини державної власності і введення її в орбіту ринкової економіки; б) переведення частини підприємств, які залишаться власністю держави, в ринковий режим функціонування. Це можливо здійснити шляхом диференціації функцій між власником (державою), менеджером і трудовим колективом.

Порядок приватизації державного майна передбачає проходження таких етапів:

• опублікування списку об'єктів, що підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

• ухвалення рішення про приватизацію об'єкта на підставі пред'явленої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації і створення комісії з приватизації;

• опублікування інформації про ухвалення рішення про приватизацію об'єкта;

• проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

• затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації і корпоратизації, і їх реалізація.

Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, що бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта. Заяви про приватизацію подаються в державні органи приватизації за місцезнаходженням об'єкта приватизації.

Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви і приймають рішення щодо приватизації об'єкта й у п'ятиденний термін письмово сповіщають про це заявникові, адміністрації і трудовому колективові підприємства, а також відповідному органові виконавчої влади, уповноваженому керувати цим майном. У випадку відмови в приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявникам про причину відмови.
Державний орган приватизації протягом місяця з дня ухвалення рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює термін здачі проекту плану приватизації. Цей термін не повинен перевищувати двох місяців із дня затвердження складу комісії. Діяльність комісії регулюється положенням, що затверджується Фондом державного майна України.

Комісія з приватизації складає проект плану приватизації, що повинен передбачати терміни і способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), рекомендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напрямами їхньої реалізації, а також умови забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації.

Проект плану, розроблений комісією, і альтернативний проект плану трудового колективу або інших покупців подаються на розгляд регіональних відді лень Фонду державного майна України або його представництв у районах і містах, які протягом десяти днів зобов'язані розглянути надані проекти і затвердити план приватизації.

Спосіб приватизації — установлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридична підстава і договір щодо відчуження майна державних підприємств суб'єктом приватизації — продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації — покупцеві (недержавній фізичній або юридичній особі).

Законодавство України про приватизацію визначає такі способи її проведення:

• продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом;

• продаж акцій (часток, паїв), що належать державі в господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та інших способах, що передбачають загальнодоступність і конкуренцію покупців;

• продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства;

• викуп майна державного підприємства відповідно до альтернативного плану приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, які не були продані на конкурсі або аукціоні.

Продаж об'єктів на аукціоні — спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, що запропонував у ході аукціону максимальну ціну. Цей спосіб приватизації використовується у випадках, коли від покупця не вимагається виконання яких-небудь умов із подальшого використання приватизованого підприємства.

Продаж за конкурсом — спосіб приватизації, при якому покупець приватизованого підприємства визначається на основі конкурсного відбору. Після оплати вартості об'єкта покупець стає його новим влас ником. Цей спосіб приватизації застосовується в тих випадках, коли від покупця вимагається виконання певних умов із подальшого використання підприємства. Для проведення конкурсу необхідна наявність не менше двох покупців.
Умови конкурсу можуть передбачати:

• збереження на певний строк профілю підприємства і зобов'язань із виробництва конкретних видів товарів;

• проведення природоохоронних заходів;

• забезпечення безпечних умов праці;

• збереження або створення нових робочих місць;

• фінансування або порядок використання протягом визначеного терміну об'єктів соціальної сфери, що входять до майнового комплексу підприємства.

Продаж об'єктів може здійснюватися за комерційним і некомерційним конкурсом.

Продаж за комерційним конкурсом — спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який при фіксованих початкових умовах запропонував найвищу ціну.

Продаж за некомерційним конкурсом — спосіб приватизації, за якого власником об'єкта стає покупець, що запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта.

У цілому продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом і на фондових біржах здійснюється в порядку, що затверджується Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України і Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

Для продажу на конкурентних принципах пакетів акцій акціонерних товариств застосовуються відкриті торги (тендери), які відбуваються за участі уповноважених Фондом державного майна України осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Відкриті торги (тендери) проводяться в один етап і залежно від критеріїв визначення переможця поділяються на два види:

• відкриті торги, переможцем яких є особа, яка запропонувала найвищу ціну за пакет акцій та інвестиційну суму;

• відкриті торги, переможцем яких є особа, яка запропонувала найбільшу суму засобів за пакет акцій підприємства, що приватизується.

Відкриті торги проводяться винятково центральним апаратом Фонду державного майна України. Продаж пакета акцій на відкритих тендерах здійснюється за наявності не менше двох учасників. Засобом платежу за пакети акцій є національна валюта України.

Поиск по сайту: