Криза влади: сутність, форми, шляхи подолання

Криза легітимності визначається як стрес, випробовуваний конституційної структурою і виконавчою владою, який виникає через відмінності в поглядах з приводу авторитету влади як такої. Даний стан є наслідком небажання джерел легітимності довіряти владі. Це створює труднощі політичної влади, що відчуває кризу легітимності – адже потрібно намагатися налагодити управління кризою, домовлятись з частиною підтримки, найбільш не зацікавленої в зниженні делегітимаційних ризиків для суб'єктів влади. З метою попередження налаштування і запуску делегітимаційних механізмів, наступних за кризою легітимності, суб'єктам політичної влади доводиться демонструвати високий креативний потенціал.

Аналіз кризи легітимності і його можливих джерел припускає, що дослідження даного феномена буде здійснюватися в досить конкретній парадигмі, що визначається самим значенням поняття «криза». «Криза» в перекладі з грецької мови означає перелом, важкий перехідний стан. Під «кризою» слід розуміти ситуацію складного перехідного стану, перелому, поворотного пункту, що потребують вирішення. Криза легітимності політичної влади означає ситуацію, при якій ставиться під сумнів здатність конкретного суб'єкта політичної влади задовольняти очікування джерел легітимності з приводу відносин влади.

Американський політолог Д. Сайммонс, який досліджував проблеми легітимності, підтверджує можливість настання кризи легітимності, перш за все, через відмову джерел легітимності пов'язувати власну громадянську відповідальність з конкретною політичною системою. «Суспільство легітимне, коли його члени розуміють і цінують його, будучи охоче готовими приймати на себе відповідальність, яка передбачається у членстві. Легітимність знижується, коли громадянам бракує готовності виконання зобов'язань перед суспільством».

У позиції, яку представляв Д. Сайммонс, також, відчувається наявність відправної точки, своєрідного перелому, що дає початок інституціоналізації кризи легітимності політичної влади, а згодом і активуючого делегітимаціонні процеси. М. Доган вважає, що криза легітимності політичного режиму починається з невдоволення громадян, їх незадоволеністю тим, як функціонує політичний режим.

Відправна точка, що породжує кризу легітимності, не може бути однозначно визначена. На наш погляд, криза легітимності є наслідком функціонування великої кількості точок напруги, що оптимізують його розвиток і що додають йому форму. Невизначеність і множинність причин, що ініціюють кризу легітимності, безпосередньо пов'язана з комплексністю проявів самої легітимності як феномена.

Кризу легітимності політичної влади можна розглядати як своєрідний буфер між двома станами дискурсу, контролюючим суб'єктом політичної влади. Криза легітимності як стан, актуалізується для колись легітимного політичного актора, права якої на прийняття політичних рішень починають оскаржуватися. Суб'єктний статус даного актора втрачає свою функціональність в просторово-часовому континуумі кризи. Суб'єкт політичної влади вже не володіє підтримкою джерел легітимності, що існувала в момент його наділення легітимністю. Тому, актуалізується необхідність зміни владу, за допомогою витіснення нефункціонального суб'єкта влади з ігрового поля. Криза легітимності сприяє позиціонуванню суб'єкта влади в ситуації, коли проти нього запускаються делегітімаційні механізми (Легітимність → криза легітимності → делегітимація). Іншими словами, для того, щоб політичний актор з легітимного стану зміг опинитися в нелегітимному стані, для того, щоб проти нього були запущені делегітімаціонні механізми, йому необхідно випробувати кризу легітимності. Криза легітимності може бути інтерпретована як криза здатності суб'єкта політичної влади здійснювати вплив на її об'єкт. Розглядаючи кризу легітимності в парадигмі політичного тексту, нездатність суб'єкта влади створювати релевантний політичний текст, і контролювати меню не вимушених інтерпретацій, як раз і буде свідчити про настання кризи легітимності.

В даний час не існує однозначної відповіді на питання: чи є абсолютні показники кризи легітимності або це суто ситуативна характеристика політичних процесів? Вчені, котрі пов'язують кризу легітимності влади з дестабілізацією політичної системи і правління, називають в якості таких критеріїв наступні фактори:

· Неможливість органів влади здійснювати свої функції або присутність у політичному просторі нелегітимного насильства (Ф. Білі);

· Наявність військових конфліктів і громадянських воєн (Д. Яворський);

· Неможливість уряду адаптуватися до мінливих умов (Е. Циммерман);

· Руйнування конституційного порядку (С. Хантінгтон);

Проаналізувавши ці фактори, можна дійти висновку що кризові явища в легітимності влади відбуваються саме завдяки нестабільному її функціонуванню, яке і призводить до її бездієвості, не спроможності виступати суб’єктом управління, приймати політичні рішення. Криза легітимності ініціює процес делегітимізації політичної влади. Політична влада, легітимність якої піддається сумніву, опиняється в складній ситуації, будучи вимушеною використовувати весь свій інноваційний потенціал на підтримку легітимності. В іншому випадку, правлячий режим поступається місцем більш мобільному і ресурсоздатному політичному актору.

Сучасний російський політолог Олександр Соловйов, узагальнивши теоретичний і практичний досвід, запропонував такі шляхи і засоби виходу з кризових ситуацій:

- підтримка постійних контактів з населенням;

- проведення роз´яснювальної роботи щодо своїх цілей;

- посилення ролі правових методів досягнення цілей та постійного оновлення законодавства;

- врівноваженість гілок влади;

- виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь;

- організація контролю з боку організованої громадськості за різними рівнями державної влади;

- зміцнення демократичних цінностей у суспільстві;

- подолання правового нігілізму населення тощо.

Поиск по сайту: