ЖАНР ТВОРУ О.ЖОВНИ «Її тіло пахло зимовими яблуками...»

Твір «Її тіло…» не можна не порівняти із повістю-новелою І.Франка «Сойчине крило»: та ж магічна дія листів, що зближує головних героїв і втілює їх емоції, їх життя, ті ж мотиви пошуку себе у світі, але у Франка через багато років поневірянь закохані зустрічаються, і естет повертає втрачену емоційність життя, на відміну від трагічного фіналу повісті О.Жовни «Її тіло…».

За авторським визначенням, твір «Її тіло пахло зимовими яблуками» належить до повістевого жанру і є епістолярною повістю, тож спробуємо окреслити своєрідність даного твору і спростувати чи арґументувати це твердження.

Ключову роль відіграє епіграф: «Коли жінка щезає, все, що залишається від неї, – це її запах»[9;87], що визначає ідейну наснаженість твору, основну сюжетну лінію, стверджуючи, що в центрі – доля жінки, її психологія та взаємостосунки з чоловіком, що є чи не найулюбленішою темою митця.

Фабула повісті будується на одному ключовому епізоді(зав’язка твору) – випадкова зустріч молодих людей в купе поїзда «Київ–Львів», де вони закохуються, але фатально втрачають своє кохання, так і не відважившись змінити свого життя (,,Адже доля була в руках. Віддалась нам не пручаючись. Ніяких сумнівів у її істинності” [9;106], – писатимуть згодом в листах одне до одного й боляче картатимуть себе за те, що прирекли одне одного на страждання). Дівчина виходить заміж за нелюба на вмовляння батьків (,,Я не люблю його. Я це знаю… А мені так хотілося б любити. Іноді мені здається, що саме в цьому моє призначення, і нічого іншого мені не треба. Мене заспокоюють і кажуть, що все минеться. А раптом не минеться? Що тоді? Тоді навіщо життя? Навіщо все?”[9;95]). Головна сюжетна лінія представлена через листування, що визначає сенс життя закоханих. Ця особливість увиразнює епістолярний характер твору, адже автор відтворює стосунки чоловіка й жінки, розкриває їх психологію через діалог у формі листів. Відповідно, листи мають особливе смислове навантаження, що надає їм статусу художньої деталі, вони пов’язують закоханих, відтворюють внутрішні переживання героїв, їхні характери:,,Скільки слів – і вони від Вас. Вашою рукою. Я їх тепер маю, я можу їх читати, і це –- патріарше причастя” [9;100].

Лист відкриває нам світ ніжності, любові, безкінечних думок, це єдиний спосіб спілкування, витворення ілюзії, що кохана людина поряд:,, Буду чекати Вашого листа. Можливо, тепер Вам не захочеться відписувати. Я зайду до пошти у вересні. Буду заходити у жовтні, листопаді. Але прошу не рвати цього зв'язку. Я так довго чекала на нього. Дуже сумую за Вами. За тією ніччю з грозою. Живу надією на її воскресіння. Мій лист може здатися добрим відвертим листом до старого друга. Це не так. Ви мені не просто друг. Той весняний перон, наше купе, все це залишиться назавжди тривогою і збудженням, вічною тугою і вічним сподіванням” [9;101].

Автор також описує стан героїв, коли вони отримують листи один від одного. Це «стан народження», абсолютна відкритість душі, постійний заряд енергії, адже герої знають, що вони потрібні один одному, і в цьому – суть їхніх стосунків: ,,Нічого не можу зробити, нічого не чую, ні про що інше не можу думати. День починаю і закінчую Вашим листом”[9;102].

Особливе значення у творі має хронотоп. Художній час твору представлений у двох вимірах: минуле (зустріч у купе, дощова ніч, заміжжя головної героїні) і теперішнє (листування і смерть жінки). Події, що зображуються у цілому, досить тривалі, вони охоплюють великий проміжок часу – 6 років, що не характерне для «малих» епічних жанрів. Автор також використовує прийом ретроспекції, що відтворює необхідну для розуміння змісту мотивацію почуттів героїв. Каталізатор пригадування – згадка про дощ, який є своєрідною художньою деталлю, адже логічно асоціюється з тим, що відбулося:,,Дуже сумую за Вами. За тією ніччю з грозою» [9;101]. Та ніч була для героїв повісті особливо важливою, адже вона стала народженням доленосних почуттів, а пам’ять про прекрасне завжди пробуджує емоції.

У творі наявні різні ретроспекції, у яких детально передано внутрішній світ персонажів, представлені у формі спогадів головних героїв. Символічне значення у творі має запах дитинства, що утворює своєрідне обрамлення твору, є одним із джерел інтриги і відрізняється від ,,давкого запаху розлитого пива, липкого лимонадного кіоску і брудних запилених вагонів з туалетами, не зачиненими п'яними провідниками” [9;87]. Це був новий запах, який з’явився лише на мить:,, Так пахло в дитинстві у новорічну ніч, коли на ялинці запалювали свічки. Тоді я думав, що то пахне одна скляна золотава іграшка зі смарагдовим листям. Я думаю про це так само й сьогодні. Запах був настільки схожим, що змусив мене збентежитись…” [9;87]. Але скоро хлопець відчув його знову, коли сиділи в купе, і засмутився, подумав про почуття втрати дитинства. І коли на початку твору головний герой, відчуваючи цей запах, бентежився і лякався, то у кінці твору він згоден відчувати його знову і знову, бо він у снах ,,кличе в ті дні, яких ніколи вже не повернеш” [9;116].

Спогади героїні пов’язані теж з дитинством: мама, яка сиділа з нею, поки вона засне і гладила їй обличчя, мамину історія любові (закоханий чоловік знайшов її через 30 років, а вона його не впізнала, хоч і написала йому невідправленого листа), а також батька, який сварив її за те, що жувала апельсинову шкірку:,, Я так любила жувати їх шкірку. Навіть більше, ніж сам апельсин. Тато лаяв мене за це. Тато Вишневський. Він казав, що від цього у мене стане оранжевим обличчя, і я вірила йому. Я завжди вірила всьому, що говорив тато... Тепер не знаю...”[9;91].

Таким чином можна простежити, як за допомогою ретроспекцій відтворюється прагнення героїв зберегти своє дитинство як щось неповторне і вічне, і разом з символічним образом дощу втілює недосяжність минулого і вічність почуттів: ,,Хай буде дощ і Ви в той дощ. Я хочу цього дуже…” [9;111].

Простір у творі має два виміри, що може бути рисою роману чи повісті: реальний (купе, де герої знайомляться) і умовний (2 будинки героїв, шлях до зв’язку яких лежить через листи). Простір цей замкнений, на відміну від того, який постає у кінці твору – герой стоїть на міському кладовищі, де на могилі коханої стоїть ніжно-романтичний білий хрест.

На належність твору до повісті вказує також багатоплановість подій, у центрі яких доля головних героїв; середній ( між романом та оповіданням) обсяг твору; наявність більшої кількості, ніж в оповіданні, другорядних персонажів, доля яких відкривається у ретроспекціях головних героїв; глибока зосередженість на внутрішніх переживаннях, внутрішньому світі дійових осіб, що зображується у своєрідних монологах-листах, монологах-зізнаннях, монологах-роздумах тощо, їх ідейне наповнення – прагнення хоч ще раз зустрітися та страх втратити одне одного. Наприклад, цими думками перейнятий останній лист жінки, яка ніби передчуває свою долю: ,,Знову недобрі передчуття. Я чомусь боюся, що більше не побачу Вас. Невже Ви розлюбили мене. Так не хочеться цього. Особливо зараз, коли надворі стільки тепла і сонця. Саме той місяць, коли ми з Вами зустрілися. Пам'ятаєте? А астрологи наобіцяли Нам недобрий рік. Гадаю, вони помилилися. Жаль лише, що вже жовте листя і чомусь хочеться плакати. Здається, ще ніколи так не хотілося жити. А Ви знову не приїхали. Невже ми ніколи не побачимось?” [9;116], хоч і сподівається до останнього: ,,Я підлікуюся, наберуся сил, і якогось весняного дня ми випадково купимо квитки в одне купе. І хай та ніч буде довгою-довгою, а наша дорога без кінця. І знову буде дощ, і гроза, і ми в той дощ, і більш нікого на всім світі”[9;116].

Отже, однолінійним сюжетом (доля двох закоханих, які після зустрічі у потязі до загибелі головної героїні відкривали свої почуття один одному в листах, прагнули зустрітися), наявністю невеликої кількості головних персонажів(оповідач та пані Вишневська), різновимірними просторово-часовими характеристиками, розлогими описами(опис перону, стану героїв), середнім обсягом твору між романом та оповіданням, наявністю кількох джерел інтриги(запах дитинства, зустріч у поїзді, одруження героїні, листування, прагнення зустрічі, хвороба і смерть Вишневської), акцентом на аналізі одного конфлікту, втіленням основного змісту твору через листування, зосередженістю на внутрішньому світі персонажів твір «Її тіло пахло зимовими яблуками» належить до епістолярної повісті або повісті в листах філософського звучання.

Поиск по сайту: