Облік забезпечень на підприємстві

Відповідно до П(С)БО 11 “Зобов’язання” під забезпеченням розуміють зобов’язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу. Забезпечення ― особливий вид зобов’язань, і створюються вони (резервуються кошти за рішенням підприємства) для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на: виплату відпусток працівникам; додаткове пенсійне забезпечення; виконання гарантійних зобов'язань; реструктуризацію; виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів та забезпечення інших витрат і платежів (наприклад, страхові виплати страхових компаній). Для обліку забезпечень використовується рахунок 47 “Забезпечення майбутніх витрат і платежів”. Його призначено для узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів та включення їх до витрат поточного періоду Суми створених забезпечень одночасно визнають витратами, а тому при їх нарахуванні у підприємства активів не виникає Їх визнають за обліковою оцінкою ресурсів (із вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов’язання на дату балансу. Забезпечення відносяться на операційні витрати поточного періоду, в якому такі забезпечення сформовано (нараховано, поповнено), і використовуються для покриття тільки тих витрат, для яких їх було створено. За кредитом рахунку відображається нарахування забезпечень, за дебетом – їх використання. Зауважте, розмір створених забезпечень переглядають на кожну дату балансу і в разі необхідності зменшують або збільшують. При цьому якщо відсутня ймовірність погашення майбутніх зобов’язань, сума нарахованого забезпечення підлягає сторнуванню.

51. податкові соціальні пільги та порядок їх застосування при здійсненні утримань із заробітної плати ПДФО. Податкова соціальна пільга (ПСП) - сума, на яку платник податку на доходи має право зменшити суму свого загального місячного оподатковуваного доходу, отриманого з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

З набранням чинності Податковим кодексом України із 01.01.2011 р. втратив чинність Закон про доходи. Але більшість норм старого закону перенесено до ПКУ. Не стала винятком і податкова соціальна пільга із ПДФО (далі — ПСП). Як і минулого року, ця пільга застосовується при оподаткуванні доходів працівників. Нагадаємо, як це відбувається на практиці.

ПСП — це пільга, а не обов'язок, тож користуватися нею працівник може за бажанням. А може і відмовитися від неї. Своє бажання скористатися або відмовитися від податкової соціальної пільги працівник повинен висловити у заяві, яку він подає працедавцеві.

Згідно з пп. 169.4.1 ПКУ, податкова соціальна пільга застосовується тільки до доходу працівників у вигляді зарплати і прирівняних до зарплати доходів (наприклад, таких як лікарняні, адже вони є компенсацією втрати зарплати під час тимчасової непрацездатності). ПСП не може бути застосована до доходів у вигляді:
— доходів платника податку, інших ніж заробітна плата;
— заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;
— доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.
Згідно з п. 169.1 ПКУ, є три розміри ПСП — 100%, 150% і 200% від базової ПСП. Про розміри податкової соціальної пільги, а також про те, хто і на які розміри має право, ми розповімо далі.
Встановлено два граничні розміри доходу, до якого можна застосувати ПСП (тобто зменшити його перед тим, як утримувати ПДФО). Один із них знову ж таки є базовим, бо стосується майже усіх працівників, які бажають отримати податкову соціальну пільгу, і дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих
10 гривень (у 2011 р. — 1320,00 грн).

Якщо ПСП є більшою за дохід, нарахований працівникові у звітному місяці, ПДФО з такого доходу працівника не утримується, але від'ємне значення не переноситься до наступних звітних періодів, адже діє правило: дохід поділяється на місяці, до яких він належить, податкова соціальна пільга може бути застосована тільки до доходу відповідного періоду. ПДФО утримується окремо з доходу фізособи за кожен звітний місяць.

БО= ЗП– ЄСВ– ПСП,

Де БО– база обкладення ПДФО; ЗП– заробітна плата, що нараховується платнику податку; ПСП– податкова соціальна пільга(далі по тексту ПСП).

52. Сутність, призначення та принципи складання фін звітності. Вимоги до її складання. Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітній період. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства. Основні принципи складання фінансової звітності викладено в і 1(С) 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87, зі змінами та доповненнями.

Фінансова звітність складається всіма суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами та надається таким користувачам:

- органам управління підприємства;

- трудовому колективу підприємства (на вимогу);

- власникам (засновникам) підприємства (товариства);

- органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства.

До інших користувачів фінансової звітності відносять органи державної статистики.

У світовій і національній практиці побудова фінансової звітністю базується на принципах:
-обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань і витрат та завищенню оцінки активів і доходів підприємства;
-повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні результати господарської діяльності і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
-автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим власне майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;
-послідовність — постійно (із року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики, тобто сукупності принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.
-безперервність — оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися і надалі; нарахування та відповідність доходів і витрат.
-превалювання суті над формою — операції обліковуються згідно з їх сутністю, а не тільки виходячи з юридичної форми.
-єдиний грошовий вимірник — вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

- періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.
Звітність повинна бути дієвою, щоб забезпечувати інформацією внутрішніх і зовнішніх користувачів, розкривати кількісні та якісні характеристики явищ, що вивчаються. Добре побудована, вона раціональна й економічна.
1. Зрозумілість.Інформація, що включається до форм звітності, має бути зрозумілою користувачам із помірними знаннями бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку.

2. Корисність.Інформація форм звітності має своєю метою дати достовірну оцінку минулих, теперішніх та майбутніх подій та впливати на економічні рішення щодо поточної або подальшої діяльності банку.

3. Суттєвість.Інформація є суттєвою тоді, коли її упущення або неправильний виклад можуть вплинути на реальну економічну оцінку діяльності банку та Його фінансовий стан.

4. Надійність.

53. Облік розрахунків з учасниками (засновниками) під-ва. Порядок нарахування та виплат дивідендів. Для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов'язані з розподілом прибутку (дивіденди тощо), використовують рахунок 67 "Розрахунки з учас­никами".
За кредитом рахунку 67 "Розрахунки з учасниками" відо­бражається збільшення заборгованості підприємства перед заснов­никами та учасниками товариства, за дебетом — її зменшення (пога­шення), в тому числі реінвестування доходів тощо.

Рахунок 67 "Розрахунки з учасниками" має такі субрахунки:

71 "Розрахунки за нарахованими дивідендами";

672 "Розрахунки за іншими виплатами".

На субрахунку 671 "Розрахунки за нарахованими дивіденда­ми" обліковують дивіденди, нараховані власникам простих та привілей­ованих акцій (часток у статутному капіталі) за рахунок прибутку або інших, передбачених установчими документами, джерел.

На субрахунку 672 "Розрахунки за іншими виплатами" підприємства ведуть облік інших виплат, нарахованих засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним і майно­вим паєм, а також виплат у зв'язку з одержанням належної вибулому учаснику (засновнику) частини активів підприємства.
Аналітичний облік ведеться за кожним засновником та учас­ником та за видами виплат.
Дивіденди — платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом части­ни її прибутку.
До дивідендів не включаються виплати юридичної особи, пов'язані із зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітова­них такою юридичною особою.

Платник податку, який виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди із нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток. Зазначений податок вноситься до бюд­жету до, або одночасно із виплатою дивідендів.
Платник податку — емітент корпоративних прав зменшує су­му нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди.

У разі, коли сума сплаченого податку на дивіденди переви­щує суму податкових зобов'язань підприємства-емітента за податком на прибуток звітного періоду, різниця переноситься на зменшення зобов'язань за податком на прибуток такого підприємства у май­бутніх податкових періодах.

Податок на дивіденди не застосовується у разі виплати дивідендів у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих підприємством, яке нараховує дивіденди, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у ста­тутному фонді підприємства-емітента.

Поиск по сайту: