Економічна сутність кредиту. Класифікація та порядок надання підприємству

Облік забезпечення резерву відпусток

Обов’язковість надання відпусток працівникам підприємств, установ і організацій (далі — підприємств) визначена Законом про відпустки. Цим же законом визначені види відпусток, їхня тривалість, порядок надання та інше. Більшість видів відпустки є оплачуваними. А оскільки відпустки надаються, як правило, у літній період часу, то щоб уникнути фінансових «перевантажень» на підприємство в цей період року виникає необхідність створення резерву відпусток¹. Підкреслю, що основна причина створення такого резерву — це необхідність рівномірного розподілу видатків на оплату відпусток працівників підприємства на всі періоди (місяці) року. Відповідно до визначень, даних в П(С)БО 26: - Виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, - виплати за невідпрацьований час, право на отримання яких працівником може бути використано в майбутніх періодах. - Виплати за невідпрацьований час, що не підлягають накопиченню, - виплати за невідпрацьований час, право на які не поширюється на майбутні періоди. Тому стає абсолютно ясно, що більшість оплачуваних відпусток вимагає створення резерву для їхньої оплати. До таких відпусток відносяться: 1) щорічні відпустки (основна, додаткові за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, та інші щорічні додаткові відпустки, передбачені Законом про відпустки); 2) соціальна додаткова відпустка (додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.Отже, в обліковій політиці всіх підприємств потрібно передбачити створення резерву на оплату таких відпусток. У протилежному випадку облікова політика підприємства не буде відповідати вимогам національних стандартів бухгалтерського обліку.

Економічна сутність кредиту. Класифікація та порядок надання підприємству.

Кредит - надання грошей або товарів в борг, як правило, з сплатою процентів; вартісна економічна категорія, невід'ємний елемент товарно-грошових відносин. Виникнення кредиту пов'язане безпосередньо зі сферою обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, готові вступити у економічні відносини.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

1. Учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями.

2. Кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися.

3. Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові;

4. Кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей).

5. Нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: -за кредиторами; -за формами та видами;-за метою використання;-за терміном надання;-за забезпеченням;-за порядком надання.

До видів кредитів належать:банківський;комерційний;державний;лізинговий.

Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами. Державний кредит — це економічні, кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання. Лізинговий кредит — це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий 5)Облік цільового фінансування

Відповідно до пунктів 16, 17 П(С)БО 15 «Дохід», цільове фінансування не визнається доходом, доки немає підтвердження того, що воно буде отримане та підприємство виконає умови щодо такого фінансування. Отримане цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких були зазнані витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування.

Основними завданнями бухгалтерського обліку цільових надходжень і цільового фінансування є: своєчасне документальне оформлення операцій з цільового фінансування і цільових надходженнях та їх використання відповідно до чинного законодавства України; систематизація інформації про наявність та рух коштів для здійснення заходів цільового призначення, а також про обсяг цільового фінансування і цільових надходжень.

Для обліку цільового фінансування і цільових надходжень призначений рахунок 48 "Цільове фінансування і цільові надходження". За кредитом рахунка 48 відображають кошти цільового призначення, отримані як джерело фінансування певних заходів, за дебетом - використані суми за певними напрямами, визнання їх доходом, а також повернення невикористаних сум.

Аналітичний облік коштів цільового фінансування і цільових надходжень та витрат здійснюється за їх призначенням та джерелами надходжень. Для аналітичного обліку використовують спеціальну відомість до Журналу-ордера №7.5 с.-г.

Поиск по сайту: