Захист прав боржника і кредиторів через судові процедури

Закон „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає 4 судові процедури, що застосовуються у процедурі банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація, ліквідація банкрута. Вони здійснюються під контролем суду. Стосовно санації і мирової угоди слід зауважити, що їх застосування до державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави пов’язане з необхідністю узгоджувати плани санації та мирових угод з державними органами та з кредиторами, інвесторами, боржником, керуючим санацією (Наказ ФДМУ № 895 від 06.06.2007 р.).

Судові процедури здійснюються з метою захисту інтересів боржника і кредиторів.

На стадії порушення справи про банкрутство судом призначається арбітражний керуючий з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства. Ці особи мають відповідну ліцензію та відповідають вимогам Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. На етапі процедури розпорядження майном арбітражний керуючий як розпорядник майна зобов’язаний вчинити всі необхідні дії по виявленню, обліку майна та вимог кредиторів (ст. 13 Закону).

Якщо боржником у справі про банкрутство є державне підприємство, розпорядник майна призначається за рекомендацією державного органу з питань банкрутства. Без рекомендації державного органу призначення розпорядника майном може бути підставою для оскарження до вищого судового органу (приклад: справа № 6/260-4/201- Постанова ВСУ № 04/227 від 18.05.2004 року). Проте прострочення строку подання кандидатури арбітражного керуючого державним органом з питань банкрутства призводить до винесення рішення про призначення арбітражного керуючого на розсуд суду. Можливе і врахування побажань кредиторів.

У судових процедурах передбачено: звернення кредиторів з безспірними вимогами до боржника шляхом подання заяв до суду, діяльність комітету кредиторів як органу, що представляє інтереси кредиторів, узгодження санації і мирової угоди з комітетом кредиторів і боржником, вжиття судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, порядок задоволення вимог кредиторів, здійснення певних дій боржником за згодою розпорядника майна (п.11 ст.13 Закону), управління санатора на час санаційної процедури, укладення боржником в період санації значних угод чи угод, в яких є заінтересованість, тільки за згодою кредиторів, можливість визнання угод боржника, укладених до порушення справи, недійсними, право керуючого санацією на відмову від виконання угод боржника за наявності наслідків, передбачених п. 10 ст. 17 Закону.

Проте захист прав кредиторів утруднений через дію Закону „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29 листопада 2001 року.

Проблемно і те, що відсутність опублікованого оголошення про порушення справи про банкрутство позбавляє кредиторів права звернутися до суду і заявити про свої вимоги.

Суди виробили практику щодо можливості залишення справи без розгляду у разі порушення вимог щодо публікації оголошення. Єдине, що вказано у Постанові ВСУ № 15 від 18 грудня 2009 року, суди мають переконатися у тому, що вимога про публікацію оголошення виконаною не буде. (Див. Постанову ВСУ).

Слід сказати, що чинне законодавство передбачає і захист інтересів учасників господарських товариств у процедурах банкрутства. Зокрема, укладення мирової угоди, якщо нею передбачено забезпечення вимог кредиторів за рахунок акцій чи корпоративних прав учасників товариств, неможливе без відповідної згоди учасників товариств, і вони мають стати учасниками мирової угоди.

У ліквідаційній процедурі найбільше порушуються інтереси кредиторів (розкрадання майна, особливо колгоспи і с/г підприємства, затягування процедури, продаж за заниженими цінами і ін.).

Після закінчення ліквідпроцедури чинне законодавство не передбачає можливості задоволення вимог кредиторів. (США – 5 років, а ФРН – 1 рік після закінчення ліквідації надають можливість виплати боргів кредиторам).

3. Проблеми застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”

До проблем застосування Закону відносимо наступні:

- відсутність законодавчої вимоги щодо конкурсу кредиторів як підставу для відкриття провадження у справі;

- порушення строків по судових процедурах і конкретних діях уповноважених осіб, визначених Законом, можливість їх подовження, і відсутність відповідальності за це;

- невизначеність правового статусу арбітражного керуючого (оплата праці, залежність його від боржника, кредиторів і суду, відповідальність, страхування, досвід і ін.);

- черговість кредиторів – багато спірних думок: якою вона має бути? Особливо актуально щодо застави – кредитор мав би мати право на повернення свого заставленого майна повністю;

- мораторій на державне майно – це обмеження прав кредиторів;

- у разі визнання недійсними угод, відмови від угоди у процедурі банкрутства проблемою є відшкодування збитків за цими угодами – відповідні звернення сторони, право якої порушено, якщо вона не має статусу кредитора у справі про банкрутство, господарські суди не приймають;

- вимоги до складу ліквідкомісії нечіткі, туди потрапляють і зацікавлені особи, відсутній належний контроль за її діями, відсутній і порядок оскарження діяльності ліквідкомісії.

Поиск по сайту: