Особливості банкрутства державних підприємств

Ситуація про стан підприємства аналізується державними органами і за їх згодою (зокрема, ФДМУ і держоргану у справах про банкрутство) порушується справа про банкрутство.

Слід сказати про встановлену заборону порушення справ про банкрутство гірничих підприємств до 2013 року – Закон „Про внесення зміни до Закону „Про відновлення...” від 23 грудня 2009 року.

Законом України від 29 листопада 2001 р. № 2864-ІІІ “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить від 25 до 100 відсотків, включаючи випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22–26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства;

Статтею 15 Закону України від 9 квітня 2004 р. № 1677-ІV “Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії “Укррудпром”, якою визначено: “З метою недопущення банкрутства, яке може призвести до ліквідації стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств Укррудпрому або інших негативних наслідків, та збереження сировинної бази металургійного комплексу України встановлюється мораторій на введення процедури розпорядження майном та застосування примусової реалізації майна підприємств Укррудпрому терміном на 5 років”.

Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать підприємствам Укррудпрому в майні інших господарських товариств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою; продажу майна у процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22–26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

Згідно з Рішенням КСУ від 10 червня 2003 р. № 11-рп/2003 у справі про мораторій на примусову реалізацію майна при застосуванні статті 2 Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” в частині відчуження рухомого та іншого майна підприємств дія мораторію не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що забезпечує ведення їх виробничої діяльності. Дія мораторію також не поширюється на продаж об’єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що не забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі санації.

На 5 років встановлено і мораторій на банкрутство НВАО „Масандра” (Закон № 1442-VI від 4 червня 2009 року).

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йому цілісного майнового комплексу підприємства-боржника в оренду за умови взяття на себе грошових зобов’язань боржника і за наявності згоди на це кредиторів (ч. 14 ст. 17 Закону).

Особливістю санаційної процедури державного підприємства є те, що продаж частини майна такого боржника проводиться відповідно до законодавства про приватизацію з врахуванням особливостей Закону „Про відновлення платоспроможності....”.

У разі ліквідації державного підприємства суд призначає членами ліквідкомісії представника державного органу з питань банкрутства, а за необхідності – органу місцевого самоврядування (ст. 24 Закону). У ліквідаційній процедурі також майно державних підприємств-банкрутів продається з врахуванням приватизаційного законодавства (ст. 30 Закону).

Майно державних підприємств, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України (ч.7 ст.31 Закону).

У разі банкрутства містоутворюючого підприємства КМУ чи органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право до закінчення процедури санації цього підприємства розрахуватися з усіма кредиторами (ч. 7 ст. 42 Закону).

Певні особливості стосуються і банкрутства особливо небезпечних
підприємств, якими визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної,
атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших
галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів
України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство
визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища, орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки (або його регіональні інспекції), з питань геології та використання надр. Учасниками провадження у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства господарським судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.
Докази, що підтверджують належність боржника до особливо небезпечних підприємств, суду надає боржник.

Відповідно до змін, внесених у Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника…» 04.11.2010р., особливо небезпечними підприємствами визнаються також підприємства, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію
боржника, суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами
договору поруки за зобов'язаннями боржника. Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

Строк санації особливо небезпечного підприємства суд може подовжити до 10 років.

Іноді при банкрутстві держпідприємств виникає питання про матеріальні цінності мобілізаційного резерву, що зберігаються на таких підприємствах. У цих випадках підприємство повідомляє суд і арбітражного керуючого про наявність у нього вказаного майна. А орган центральної виконавчої влади, в управлінні якого знаходиться підприємство, звертається до КМУ за дозволом про розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (Постанова КМУ № 1526 від 17 листопада 2001 року).

Бувають випадки, коли боржник відмовляється визнати наявність у нього матеріальних цінностей держрезерву на зберіганні і прагне уникнути відповідальності за незабезпечення їх збереження (Аналізується ситуація про банкрутство ВАТ «Шепетівський завод культиваторів» - Лист Голови Держкомрезерву до Генеральної прокуратури з проханням здійснити перевірку і вжити заходи прокурорського реагування).

Поиск по сайту: