АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тема 9. СПОСОБИ ЗНИЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РИЗИКУ

Читайте также:
  1. V. Порядок прийому заяв та документів для участі у конкурсному відборі до Ровеньківського техніко-економічного коледжу
  2. А) Концентрация, вызывающая изменения, выходящие за пределы физиологических приспособительных реакций или, скрытую (временно компенсированную) патологию.
  3. А. НЕБЕЗПЕКИ, ЩО ПРИЗВОДЯТЬ ДО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЗАХОДИ ЗНИЖЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ
  4. Аварії в свердловинах, причини виникнення й способи ліквідації
  5. Аналіз економічного розвитку сільського господарства
  6. Аналіз і оцінка комерційного ризику
  7. Аналіз ризику виникнення небезпеки.
  8. Аналіз ризику підприємства методом «краватка-метелик»
  9. Аналіз ризику та ефективності управління портфелем фінансових інвестицій.
  10. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України
  11. Апарати для зниження мікробного мікроклімату забруднення повітря
  12. В.О.ДЕКАНА ЕКОНОМІЧНОГО

 

1. Принципи менеджменту ризику. Класифікація ризиків за способом мінімізації.

2. Диверсифікація як спосіб зниження ризику.

3. Теорія портфеля.

4. Запаси і резерви як спосіб зниження ризиків.

5. Страхування ризику.

Основною метою оцінки і обґрунтування ризику є забезпечення його мінімальної шкоди для господарської діяльності, тому в науковій і господарській практиці застосовують ризик – менеджмент, мета і завдання якого – на основі отриманої інформації розробити комплекс заходів по зниженню економічного ризику.

Існує чотири основні принципи, яких необхідно дотримуватись при виборі тієї чи іншої стратегії менеджменту в конкретній ситуації:

· передавайте ризик третій стороні (страхуйте) в тих ситуаціях коли можливі збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання невелика;

· уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання велика;

· контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприятливих подій незначна, а ймовірність настання висока;

· ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприятливих подій незначні і невеликою є ймовірність їх настання.

Схематично принципи виглядають так:

Збитки Ймовірність
висока низька
Значні уникають страхують
Незначні контролюють ризикують

В рамках зазначених принципів менеджменту ризику розроблена ціла низка видів діяльності по мінімізації ризику:

1. Попередження ризику.

2. Прийняття ступеня ризику.

3. Розподіл ризику.

4. Зовнішнє страхування ризику (п. 3 і 4 відносять до зовнішніх способів зниження ризику, коли інвестор або суб'єкт ризику передає відповідальність за настання можливих втрат третій стороні).

5. Встановлення лімітів.

6. Диверсифікація.

7. Створення резервів і запасів.

8. Отримання додаткової інформації.

Вибір того чи іншого способу мінімізації економічного ризику обумовлюється декількома факторами, зокрема, схильністю суб'єкта рішення до ризику; видами ризику і т.д. Причому основною умовою при такому виборі повинна залишатись економічна доцільність.

Для вибору способу мінімізації можна скористатись класифікацією ризиків за способом мінімізації:

- ризики, які можуть мінімізуватись з допомогою страхування (перелік таких ризиків визначається діючим законодавством в сфері страхування; переліком послуг, які надають конкретні страхові організації;

- ризики, які мінімізуються без залучення страхових організацій (ризик інфляції не страхують).

Диверсифікація представляє собою одночасний розвиток багатьох напрямків діяльності, видів виробництва, розширення кількості об'єктів інвестування, асортименту виробів і т.д.

Диверсифікація є одним з найбільш універсальних способів мінімізації ризику і найбільш “дешевим”. Доки існує можливість розподіляти кошти по різних напрямках діяльності, результативність яких не пов'язана тісно між собою, доти існує можливість певною мірою уникати ризику.

В найбільш повному вигляді принцип диверсифікації втілюється в теорії портфелю.

Портфель цінних паперів представляє собою розподіл коштів між цілим рядом різних активів у найбільш вигідній та безпечній пропорції. Оскільки він складається з цінних паперів, що характеризуються сподіваною ефективністю та ступенем ризику, завдання постало в тому, щоб розробити механізм обґрунтування портфеля, який би при найбільшій ефективності мав найменший ступінь ризику.

ЕММ задачі оптимізації структури портфеля вперше була запропонована Марковіцем, інший американський вчений Тобін узагальнив цю задачу і показав, що оптимальна структура портфеля цінних паперів не залежить від схильності інвестора до ризику.

Узагальнення досліджень в цій сфері призвело до виведення так званої “портфельної” теорії – це теорія фінансових інвестицій, в рамках якої за допомогою статистичних методів здійснюються найбільш вигідний розподіл ризику портфеля цінних паперів та оцінка прибутку. Ця теорія складається з чотирьох основних етапів:

1 оцінка активів, що включаються до портфелю;

2 прийняття інвестиційного рішення;

3 оптимізація портфеля;

4 оцінка результатів.

Теорія портфеля знайшла широке розповсюдження в господарській практиці, зокрема,:

- банки, під час підготовки фінансових операцій здійснюють “селекцію” портфеля цінних паперів;

- на підприємстві за допомогою теорії портфеля менеджерами створюються портфелі надійності матеріальних запасів шляхом визначення їх оптимального обсягу і ступеня ризику.

Крім того, ця теорія дає можливість здійснювати багатостадійне планування, що забезпечує надійність та ефективність розподілу запасів в загальній системі виробництва.

В основі теорії портфеля лежить загальне правило якого повинні дотримуватись інвестори, що мають можливість розподіляти кошти декількома активами: необхідно прагнути розподіляти вкладення таким чином, щоб обрані активи відповідали двом вимогам, по-перше показали різнощільність зв'язку із загальноринковими цінами, а, по-друге, мали б протилежну фазу коливань норми прибутку в середині портфеля. Саме такий портфель буде мати мінімальний ризик.

Ризик портфеля – це міра можливості того, що настануть обставини, за яких інвестор може понести збитки, спричинені інвестиціями в портфель цінних паперів, а також операціями по залученню ресурсів при формуванні портфелю.

Метою “портфельної” теорії є мінімізація ризику портфеля, причому ступінь ризику портфеля цінних паперів зменшується до певної межі обернено пропорційно кількості включених в портфель видів цінних паперів.

Графічно це можна зобразити:

 

Рисунок 8.1 – Залежність між складом та ризиком інвестиційного портфелю

З графіку видно, що загальний ризик портфеля складається з двох частин:

- диверсифікований ризик (несистематичний), тобто ризик, який може бути зменшений за рахунок диверсифікації;

- не диверсифікований (систематичний ризик), тобто ризик, який не можна змінити шляхом перетворень структури портфелю.

Кількісно ризик портфелю може розраховуватись різними способами, зокрема, для портфелю, що складається з двох видів активів ризик можна розрахувати як дисперсію за залежністю:

 

, (8.1)

 

де σ12, σ22 – дисперсії норм доходності першого і другого активів;

h1, h2 – питома вага першого і другого видів активів в загальній вартості портфеля цінних паперів;

R – коефіцієнт кореляції норм доходності першого і другого активів.

В теорії портфеля розроблена модель ув'язки систематичного ризику і доходності цінних паперів (модель МОКА). В рамках цієї моделі систематичний ризик вимірюється коефіцієнтом β.

Важливою особливістю моделі МОКА є її лінійність відносно ступеня ризику, що дає змогу визначити систематичний ризик портфеля як середньоарифметичну величину бета-коефіцієнтів активів, що входять до складу портфеля:

 

(8.2)

 

Одним з основних способів мінімізації ризику є створення запасів і резервів.

Мета – уникнення ризику призупинення діяльності господарюючого суб'єкта внаслідок нестачі матеріальних і інших ресурсів.

До запасів крім предметів та продуктів праці належать запаси виробничих потужностей, обігових коштів, незавершеного виробництва, кваліфікації кадрів тощо.

Матеріальні запаси можна поділити на три види:

страховий запас готової продукції на складі;

страховий виробничий запас;

динамічний страховий запас.

Створення резерву грошових коштів здійснюється з метою покриття випадкових затрат, при цьому виділяють два види резервів:

1. загальний резерв грошових коштів покликаний покривати будь-які зміни в кошторисі спричинені впливом факторів ризику;

2. спеціальний резерв, що складається з надбавок не покриття зростання цін і різних затрат за окремими позиціями.

Створення запасів і резервів на підприємстві є досить дієвим способом захисту від ризику, але і відносно “дорогим”, оскільки вимагає вилучення грошових коштів з господарського обороту.

Законом України “Про страхування” передбачено здійснення таких видів страхування:

1 страхування майна;

2 страхування продукції на період перевезень;

3 страхування транспортних засобів;

4 компенсаційне страхування;

5 медичне страхування;

6 страхування призупинення діяльності підприємства;

7 соціальне страхування;

8 інші види.


ВИСНОВОК

 

На сьогодні чітко простежується тенденція до зростання турбулентності світової економіки. В цих умовах успіху на ринку досягають, насамперед, ті країни й окремі суб'єкти господарювання, які знайшли свої оригінальні підходи до включення у процес розвитку шляхом приведення у відповідність внутрішніх можливостей зовнішнім, які генеруються ринком. В цих умовах на одне з чільних місць виходить уміння своєчасно й об'єктивно визначити можливі ризики і фактори, що їх спричиняють, виконати оцінку ступеня їх впливу і можливих наслідків їх дії, розробити упереджуючі заходи, спрямовані на запобігання, зниження чи компенсацію ризику.

Відповідно до цього, фінансисти підприємств і установ повинні володіти теорією і методологією аналізу і урахування ризику, мати практичні навички застосування від­повідних методик. Саме на це їх орієнтує даний конспект лекцій.

Вивчення курсу "Ризик - менеджмент" орієнтує студентів та майбутніх фахівців на засвоєння комплексу знань щодо методології і теоретичних основ кількісного і якісного аналізу ризику економічної діяльності підприємств і фінансових установ. При цьому вони набувають практичних умінь стосовно вибору і застосування широкого кола методів аналізу ризику конкретних видів діяльності, з урахуванням специфіки суб'єкта господарювання і поточної економічної ситуації, а також розробки ефективних заходів зі зниження ризику.

У підсумку, формується система знань і умінь щодо оптимізації управлінських рішень, що приймаються у нестабільних, нестаціонарних умовах середовища господарювання сучасної економіки, з урахуванням існуючих тенденцій її розвитку. Тим самим, розширюються адаптаційні можливості фахівців на ринку праці, які засвоїли курс, який пропонується.


ГЛОСАРІЙ

 

Актив - джерело, що забезпечує грошові надходження йо­го власникові. Ці надходження можуть носити характер пря­мих виплат і (або) прихованих. Так дивіденди від акцій с пря­мими виплатами, а ріст (зниження) вартості акцій - прихова­ними, оскільки їх власник може відчути це тільки у випадку продажу акцій.

Алгоритм аналізу ризику:

- виявлення ризику аналізованих проектів, а також його можливих наслідків;

- виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визнача­ють рівень ризику;

- аналіз виявлених факторів з точки зору ступеня їхнього впливу на рівень ризику;

- оцінка варіантів ризикованих рішень з наступних двох точок зору:

1) визначення можливості їхньої реалізації при наяв­ності ризику (чи можна це зробити?)',

2) визначення економічної доцільності їхньої реалізації при наявності ризику (що це дасть?);

- встановлення припустимого рівня ризику (якою сумою можна ризикнути і при якій імовірності втрат можна йти на ризик);

- аналіз окремих етапів робіт з обраного рівня ризику;

- розробка заходів щодо зниження рівня ризику;

- вибір найбільш прийнятних варіантів рішень.

Аналіз ризику за допомогою дерева рішень. Для аналізу ризику будують структури, які нагадують дерево. Існує два ос­новних різновиди даного метода.

- Застосування дерева рішень для багатофакторної оцінки ризику проекту. У цьому випадку гілками дерева є фактори ризику. У відповідність гілкам ставлять оцінки ступеня впли­ву конкретних факторів ризику на загальний ризик аналізо­ваного проекту. Рухаючись від вихідної точки (кореня) до вершин дерева і враховуючи оцінки факторів, можна оцінити ступінь ризику проекту внаслідок впливу різних комбінацій факторів ризику, а також загальну оцінку (аналог - розкид результатів і очікуване значення результату).

- Застосування дерева рішень для визначення оптимально­го алгоритму дій (з погляду результативності і ризику) у си­туації неповної визначеності. Гілками дерева є альтернативні варіанти рішень (рішення) та їх можливі наслідки (події). Гіл­кам співвідносять об'єктивні або суб'єктивні оцінки можливо­сті реалізації конкретних подій та оцінки впливу на них пев­них рішень чи дій. Рухаючись від вихідної точки (кореня) уздовж гілок дерева, можна різними шляхами досягти будь-якої його кінцевої точки. При цьому, за допомогою відомих правил комбінування оцінок, можна оцінити кожен варіант шляху і вибрати оптимальний.

Для оцінки найчастіше застосовують імовірності, коефіці­єнти упевненості, шанси. Існують формули для перерахунку одних в інші. Оцінки визначають на основі аналізу результатів діяльності у аналогічних умовах, або на основі суб'єктивних думок експертів.

Аналіз чутливості проекту - метод кількісної оцінки ри­зику. Суть методу полягає у виявленні чутливості оціночних показників проекту до змін значень вхідних параметрів. За допомогою даного методу шукають відповіді на наступні за­питання:

- Наскільки може відхилитися значення одного або кількох вхідних параметрів від заданих значень (наприклад, наскільки можуть бути знижені ціни або обсяг збуту продукції) за умови, що оціночний показник не вийде за припустимі межі (напри­клад, чистий приведений доход буде не менше нуля)?

- Наскільки зміниться значення оціночного показника при заданому відхиленні одного або кількох вхідних параметрів від заздалегідь встановлених їх значень?

Аналітичний метод кількісної оцінки ризику. Оцінка ри­зику виконується за допомогою показників, які застосовують­ся при аналізі ефективності інвестиційних і інноваційних про­ектів: період окупності (РР), внутрішня норма прибутковості (IRR), індекс доходності (РІ), чистий приведений доход (NPV). Порівнюючи значення перерахованих показників аль­тернативних проектів, визначають найбільш (найменш) ризи­кований. Більш ризикованим вважається проект з більшим значенням РР, меншим значенням РІ або IRR. З двох альтерна­тивних аналогічних проектів менш ризикованим буде проект із більшим значенням NPV, як такий, що має більший запас міцності. При різних проектах - більш ризикованим, швидше за все, буде проект з більшим значенням NPV.

Асиметрія інформації - нерівний ступінь поінформова­ності суб'єктів ринкових угод.

Безризикові активи - ті, що забезпечують грошові надхо­дження в заздалегідь встановлених розмірах. Такими є депо­зитні рахунки в солідних банках (з певним елементом умовно­сті), державні облігації тощо.

Бета-коефіцієнт. Відображає мінливість доходу (при­бутку) конкретного активу (акції) щодо доходу (прибутку) повністю диверсифікованого портфеля, яким є весь ринок активів (цінних паперів). Застосовується для характеристики систематичного ризику економіки певної країни або певного ринку. Вважається, що показник бетадля активу, динаміка дохо­дів якої збігається з динамікою ринку в цілому, дорівнює 1. При цьому динаміка ринку може бути визначена за будь-яким фондовим індексом.

Відносний ризик - величина ризику, яка припадає на оди­ницю результату. Розраховується як частка від ділення середньоквадратичного відхилення на очікуване значення ре­зультату (у статистиці йому відповідає коефіцієнт варіації) щоб перевірити - чи компенсується підвищений ризик однієї з альтернатив її підвищеним результатом.

Винагорода за ризик - різниця між ризикованим і гаран­тованим (безризиковим) результатами, які забезпечують од­накову корисність.

Гранична вартість інформації, необхідної для прийняття обґрунтованих рішень визначається як різниця між виражени­ми у вартісній формі очікуваними результатами певної дії або рішення, що виконується або приймається в умовах повної по­інформованості, і очікуваними результатами тієї ж дії або рі­шення в умовах неповної поінформованості.

Диверсифікація - метод зниження ризику шляхом розподі­лу коштів між кількома ризиковими (а також безризиковими) активами, або об'єднання кількох видів діяльності, таким чином, що підвищення ризику для одного, як правило, означає знижен­ня ризику для іншого, зменшуючи таким чином загальний ризик.

Економічна безпека підприємства - стан ефективного ви­користання його ресурсів і існуючих ринкових можливостей, який дозволяє запобігати внутрішнім і зовнішнім загрозам, за­безпечує його тривале виживання і стійкий розвиток на ринку відповідно до обраної місії.

Експертна оцінка ризику - виконується на основі суб'єк­тивних суджень експертів - визнаних фахівців у конкретних видах діяльності. Експертами можуть бути керівники і провід­ні фахівці підприємства, а також залучені сторонні особи (на­уковці, фахівці-аналітики тощо). Це єдиний метод, який до­зволяє оцінювати ризик різних видів діяльності в умовах дефі­циту інформації.

Кількісний аналіз ризику - передбачає чисельне визна­чення величини окремих ризиків, а також ризику конкретного виду діяльності (проекту) у цілому.

Класифікація ризиків:

- за сферами прояву - економічний, політичний, екологіч­ний, соціальний, технологічний ризик і т. д.;

- за видами діяльності - ресурсний, виробничий, фінансо­вий, інноваційний, інвестиційний, маркетинговий (комерцій­ний), транспортний і т. д.;

- за масштабами прояву (впливу) - країнний (у масштабах країни), регіональний, галузевий, ризик окремих суб'єктів гос­подарювання;

- за джерелами виникнення - систематичним або ринковий (властивим усім суб'єктам ринку, викликаний процесами, що відбуваються в ринковому середовищі в цілому); несистема­тичний (ризик окремих суб'єктів господарювання, залежить від особливостей їхньої діяльності);

- за поведінкою відносно ризику - ризик активної діяльно­сті, ризик пасивного очікування;

- за відношенням джерел ризику до підприємства - внут­рішній ризик, зовнішній ризик.

- за природою самого ризику - господарський ризик, ризик, пов'язаний із природою людини, ризик, пов'язаний з дією при­родних факторів, ризик форс-мажорних обставин тощо;

- за ступенем обґрунтованості рішень або дій - виправда­ний і невиправданий ризики.

Коефіцієнт ризику - кількісна міра ризику, що характери­зує рівень втрат. Він може розраховуватися як:

- відношення всього капіталу підприємства до суми його активів;

- відношення розміру втрат до величини власних коштів підприємства;

- відношення очікуваного значення втрат до очікуваного значення доходу або прибутку і т.д.

Корисність - ступінь задоволення конкретного суб'єкта конкретним товаром (виробом або послугою) або дією.

Крива байдужності - лінія, всі точки якої показують спів­відношення ризику і прибутку, що однаковою мірою задоволь­няють конкретного суб'єкта.

Критерій Байєса - застосовується для прийняття рішень в умовах неповної визначеності і ризику. Кращим вважається рішення з максимальним очікуваним значенням результату або з мінімальним очікуваним значенням утрат. Критерій Байєса доцільно використовувати при відомих результатах і їх ймовірностях.

Критерій Вальда (максимінний і мінімаксний критерії) - застосовується для прийняття рішень в умовах неповної виз­наченості і ризику (не антагоністичної протидії зовнішнього середовища). Він відповідає песимістичному типові поведін­ки. Кращим вважається рішення, що має найбільший з міні­мальних результатів з усіх порівнюваних альтернатив (якщо результати - можливі надбання), або рішення, що має наймен­ший з максимальних результатів з усіх порівнюваних альтер­натив (якщо результати - можливі втрати).

Критерій Гурвіца - застосовується для прийняття рішень в умовах неповної визначеності і ризику (не антагоністичної протидії зовнішнього середовища). Його називають критерієм "песимізму-оптимізму". Цей критерій базується па оцінці кожної альтернативи за допомогою комбінації найкращого і найгіршого результатів. Оцінка кожної з альтернатив роз­раховується як сума її мінімального та максимального резуль­татів помножених, відповідно, на коефіцієнт песимізму а (приймає значення від 0 до 1, чим він ближче до 1, тим більш песимістичний тип поведінки особи, яка приймає рішення) та величину (1 - а). Кращим вважається рішення з максималь­ною (для надбань) або мінімальною (для втрат) оцінкою.

Критерій домінуючого результату - застосовується для прийняття рішень в умовах неповної визначеності і ризику (не антагоністичної протидії зовнішнього середовища). Відпові­дає над оптимістичному типові поведінки. Кращим вважається рішення, що має найбільший з максимальних результатів - для надбань, або найменший з мінімальних - для втрат, серед усіх порівнюваних альтернатив.

Критерій Лапласа - застосовується для прийняття рішень в умовах неповної визначеності і ризику. Використовується, коли імовірності можливих результатів невідомі. У цьому випадку результати вважаються рівно ймовірними, рішення приймаєть­ся на основі критерію Байєса. Критерій Лапласа доцільно вико­ристовувати при значних розходженнях можливих результатів.

Критерій Севіджа (мінімального жалю) - застосовується для прийняття рішень в умовах неповної визначеності і ризику (не антагоністичної протидії зовнішнього середовища). Цей крите­рій відповідає більш оптимістичному типові поведінки ніж кри­терій Вальда. Він базується на розрахунку матриці жалю, еле­менти якої (можливі результати кожної з альтернатив) визнача­ються шляхом віднімання від кожного з елементів вихідної ма­триці найменшого з усіх результатів. Далі за цією матрицею жа­лю за допомогою мінімаксного (максимінного) критерію виби­рають краще з альтернативних рішень (див. критерій Вальда).

Моральний ризик - викликаний свідомою поведінкою клі­єнта страхової компанії, який збільшує ймовірність негатив­ного результату у надії, що його можливі збитки будуть ціл­ком (або навіть з надлишком) покриті страховою компанією. Цей вид ризику властивий страховим компаніям.

Невизначеність - неможливість оцінки майбутнього ро­звитку подій як з погляду ймовірності їх реалізації, так і з по­гляду виду їх прояву.

Нейтральним до ризику вважається суб'єкт, який при да­ному очікуваному результаті байдужний до вибору між гаран­тованою і ризиковою альтернативами.

Норма віддачі (прибутковість) активу розраховується як відношення загального обсягу грошових надходжень від акти­ву (як у формі прямих, так і прихованих виплат) до його ціни.

Нормативний метод кількісної оцінки ризику. Оцінка ри­зику виконується за допомогою системи фінансових коефіці­єнтів (коефіцієнти ліквідності, заборгованості, маневреності тощо) шляхом порівняння їх значень, розрахованих для кон­кретного проекту чи підприємства, з нормативами. Більше від­хилення свідчить про більший ризик.

Об'єднання ризиків - метод зниження ризику шляхом об'єднання незалежних ризиків кількох осіб, проектів або ви­дів діяльності таким чином, що загальний ризик зменшується.

Об'єктивна ймовірність - визначається на основі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувалися в порівнян­них умовах. Вона обчислюється як частота, з якою відбувають­ся ті чи інші явища.

Оцінка ризику методом аналогій - виконується на основі да­них про ризики аналогічних проектів, які викопувалися у співставимих умовах.

Оцінка фінансової стійкості - метод кількісної оцінки ри­зику. Оцінка фінансової стійкості підприємства (проекту) і, відповідно, ризику, виконується на основі аналізу достатності обігових коштів (власних або запозичених) для здійснення конкретного виду діяльності (реалізації конкретного проекту). Виділяють два різновиди методів: фіксація фінансового стано­вища підприємства за станом на конкретну дату, наприклад, на 01.01.2006 р. (оцінка фінансової стійкості); зіставлення фінансової стійкості підприємства до і після впровадження проекту, що аналізується, і на цій основі прийняття рішення про доціль­ність його фінансування (оцінка доцільності витрат).

Очікуване значення результату - середньозважене за ймовірностями усіх можливих результатів.

Плата за ризик - сума, яку готовий заплатити, щоб уникнути ризику, не схильний до ризику суб'єкт (супротивник ризику).

Резервування. Метод зниження ризику, що базується на створенні резерву коштів на покриття непередбачених витрат, розмір якого визначається шляхом зіставлення очікуваного значення можливих утрат (додаткових витрат) і витрат на їхнє запобігання, зниження або компенсацію.

Рівні проектного ризику:

- ризик власне проекту - виникає відносно проекту, коли в інвестиційному портфелі інвестора знаходиться тільки він, і в портфелі власника акцій інвестиційної компанії знаходять­ся акції тільки цієї компанії;

- корпоративний (внутрішньофірмовий) ризик проекту - додає ризик окремого проекту до ризиків портфеля інвестицій інвестора (інвестиційної компанії) у цілому. При цьому не враховується ефект диверсифікованості портфеля інвестицій (акцій);

- систематичний ризик - оцінюється з позицій інвестора, що має акції інших інвестиційних компаній.

Ризик - можливість або загроза відхилення результатів конкретних рішень чи дій від очікуваних.

Ризик господарський - загроза втрати підприємством ча­стини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи появи додат­кових витрат у результаті здійснення конкретних видів госпо­дарської діяльності.

Ризик маркетинговий - загроза понесення збитків або недоотримання прибутків у результаті реалізації конкретних рі­шень чи видів виробничо-збутової діяльності, що спираються на рекомендації маркетингу.

Ризик некоректного відбору - властивий страховим ком­паніям, які приймають на себе ризик клієнтів. Полягає в тім, що переважно страхуються люди або організації "особливо ри­зикові", які не є типовими представниками. Це призводить до того, що ризики високого ступеня витісняють з ринку страхування ризики низьких ступенів, і страхові компанії вимушені піднімати ціни, чим відштовхують звичайних клієнтів. Таким чином, спіраль "висока ціна - небезпечні клієнти" підсилить несприятливий відбір, який завершиться тим, що страхування стане доступне лише за цінами максимального ризику.

Ризиковими вважаються активи, розміри грошових надхо­джень від яких точно визначити неможливо, їх можна оцінити тільки з певною ймовірністю. До них належать акції, нерухо­мість або устаткування, яке здається в оренду тощо.

Розкид результатів - характеризує мінливість можливих результатів, тобто ступінь відхилення фактичних результатів від їх очікуваного значення. Більша різниця (позитивна чи негативна) свідчить про більший ризик. Для оцінки розкиду результатів найчастіше використовують середнє лінійне відхилення, дисперсію, середньоквадратичне (стандартне) відхилення.

Розподіл ризику - метод зниження ризику, при якому ймовірний збиток поділяється між кількома особами таким чином, що можливі втрати кожної з них (так само як і прибуток) відносно незначні.

Складові економічної безпеки підприємства:

- фінансова - характеризує фінансову стійкість підприємства;

- інтелектуальна - характеризує інтелектуальний потен­ціал працівників підприємства;

- кадрова - характеризує кадрову забезпеченість підприєм­ства;

- технологічна - характеризує технологічний потенціал та ступінь його захищеності;

- правова - характеризує правову захищеність інтересів підприємства і його працівників;

- силова - характеризує охорону інтересів підприємства і його працівників від фізичних і моральних негативних впливів;

- ринкова - відображає ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які склада­ються в ринковому середовищі;

- інтерфейсна - характеризує надійність взаємодії з еко­номічними контрагентами підприємства;

- екологічна - характеризує екологічну захищеність навко­лишнього середовища і самого підприємства;

- інформаційна - рівень даної складової економічної без­пеки визначається часткою неповної, неточної і суперечливої інформації, яка використовується в процесі прийняття управ­лінських рішень.

Статистичний метод кількісної оцінки ризику - базується на аналізі коливань оціночного показника, який характеризує результативність дій підприємства за певний період часу. Як оціночний показник звичайно використовують величину втрат, що були допущені в минулих періодах господарської діяльності, наприклад, недоодержання доходу або прибутку. Цей метод до­цільно застосовувати якщо дотримуються наступні три умови:

1) наявність достовірних статистичних даних не менш ніж за 3-5 попередніх періоди господарювання;

2) наявність чітко вираженої тенденції зміни ризику в ми­нулому і сьогоденні;

3) виявлені у ретроспективі тенденції змін оціночного показника зберігаються в прогнозованому періоді (це може бути при аналогічних умовах в аналізованому і прогнозованому періодах часу).

Страхування - метод зниження ризику шляхом перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні або ра­зові виплати (див. плата за ризик).

Суб'єктивна ймовірність - визначається на основі суб'єктивних думок експертів (фахівців у аналізованих видах діяль­ності).

Супротивником ризику вважається суб'єкт, який при да­ному очікуваному результаті віддасть перевагу безризиковій альтернативі над ризикованою.

Схильним до ризику вважається суб'єкт, який при даному очікуваному результаті віддасть перевагу пов'язаній з ризи­ком альтернативі над безризиковою.

Фактори ризику:

- об'єктивні (зовнішні), у тому числі:

- прямої дії - законодавчі і нормативно-правові акти, що регулюють господарську і підприємницьку діяльність; бю­джетна, фінансово-кредитна і податкова системи; дії органів влади; дії економічних контрагентів (постачальників, спожи­вачів, торговельних і збутових посередників і т.д.); конкуренція; дії криміналісту та ін.;

- опосередкованої дії - політична, економічна, демографіч­на, соціальна, екологічна ситуації та їх зміни; стихійні лиха; міжнародні економічні зв'язки і торгівля; НТП та ін.;

- суб'єктивні - стратегія розвитку; маркетинг; виробничі потужності; використовувані технології; кадри і мотивація їх­ньої діяльності; якість продукції; система управління; місце розташування і т. д.

Ф'ючерс - це контракт про постачання (придбання) у ви­значений в майбутньому термін певної кількості товару за іс­нуючою нині ціною. Різновидом ф'ючерсного контракту є угода з премією або опціон, відповідно до якого одна сторона здоб­уває право купити або продати що-небудь у майбутньому за заздалегідь узгодженою ціною зі сплатою комісійних (премії).

Опціон - спекулятивний вид угоди. Він падає право, але не зо­бов'язує, продати або купити конкретний товар у визначений термін. Наприклад, з точки зору продавця, якщо ціни підняли­ся, що йому вигідно, угода здійснюється, якщо ж ціни не зміни­лися або навіть упали, то спекулянт (у даному випадку продав­ець) сплачує комісійні але угода не виконується оскільки це йому невигідно.

Хеджування - діяльність, спрямована на зниження цінових ризиків шляхом укладання ф'ючерсних угод. Особи, що використовують ф'ючерсні угоди (ф'ючерсні ринки) для зни­ження ризику, називаються хеджерами.

Якісний аналіз ризику - передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію), загроз, які вони становлять, а також визначення факторів ризику, що впливають на резуль­тати прийнятих рішень і виконуваних робіт.


ЛІТЕРАТУРА

1. Альгин А.П. Грані економічного ризику. - М.: Знання, 1991.

2. Банки й банківські операції/Під ред. проф. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки й біржі, ЮНИТИ, 1997.

3. Банківська енциклопедія/Під ред. С.И. Лукаш, Л.А. Малютіній. - Дніпропетровськ: Аудит-Аудита-баланс-аудит, 1994.

4. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. К.: Тов. «Бори сфен-М», 1996.

5. Вітлінський В.В. та ін.. Економічний ризик: ігрові моделі: Навчальний посібник. К.: КНЕУ, 2002.

6. Донець Л. І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

7. Долінський Л.Б. Фінансові обчислювання та аналіз цінних паперів: Навчальний посібник. –К.: Майстер-клас, 2005.

8. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004.

9. Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004.

10. Кігель В.Р. Методи і моделі підтримки прийняття рішень в ринковій економіці: Монографія. –К.: ЦУЛ, 2003. -202 с.

11. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керування капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - М.: Фінанси й статистика, 1996.

12. Крамер Харальд. Піввіку з теорією ймовірностей: начерки спогадів. — М.: Знання, 1979.

13. Ларичев О.И. Об'єктивні моделі й суб'єктивні рішення. - М.: Наука, 1987.

14. Мелкумов Я.С. Економічна оцінка ефективності інвестицій. - М.: ИКЦ “ДИС”, 1997.

15. Мій банк/Під общ. ред. С.И. Кумок. - М.: Московське фінансове об'єднання, 1996.

16. Норткотт Дерил. Прийняття інвестиційних рішень. - М.: Банки й біржі, ЮНИТИ, 1997.

17. Первозванский А. А., Первозванская Т. Н. Финансовый рынок: розрахунок і ризик. — М.: Инфра-М, 1994.

18. Фінансовий менеджмент/Під ред. акад. Г.Б. Поляка. - М.: Фінанси, ЮНИТИ, 1997.


Навчальне видання

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.026 сек.)