Взаємодія між лікарськими препаратами і їжею

А. Препарати, які потрібно приймати натще, за 1 год до або через 2—3 год після вживання їжі: протимікробні (антигельмінти, протитуберкульозні, цефалоспорини, еритроміцини, пеніцилінові, сульфаніламіди); бронходилататори; холінергічні; діуретики; залізо, вазодилататори.

Примітка: 1) сульфаніламідні препарати та вазодилататори потрібно запивати повною склянкою води; 2) у разі виникнення подразнення слизової оболонки травного тракту (нудота, печія, пронос) слід припинити застосування препарату.

Б. Препарати, які не слід приймати з певними речовинами:

1. Препарати, які не можна запивати кислими фруктовими соками або напоями: протимікробні.

2. Препарати, які не можна запивати молоком: анальгетики; залізо; проносні; тетрацикліни.

У разі їх взаємодії може утворитись осад кальцію, у результаті чого знижується абсорбція організмом препарату. Молоко може також підвищувати кислотно-основну рівновагу шлунка, що призведе до передчасного розчинення таблетки і кишкового подразнення.

Препарати, які необхідно приймати з їжею: анальгетики; антиаритмічні; антиконвульсанти; антидіабетичні; антигістамінні; гіпотензивні; протизапальні (індометацин); протимікробні (метронідазол); антинеопластичні; для лікування хвороби Паркінсона; нейролептики; серцеві глікозиди; діуретики; вазодилататори; гіпнотичні.

Ці препарати приймають безпосередньо перед, під час або зразу після вживання їжі, оскільки їжа захищає слизову оболонку шлунка від подразнення лікарськими препаратами.

Примітка. Якщо ви не впевнені щодо способу приймання препарату, проконсультуйтесь з лікарем або використайте фармако-терапевтичний довідник чи інструкцію до застосування препарату, де зверніть особливу увагу на побічні дії препарату. У разі виникнення будь-яких питань, не вагаючись, звертайтеся до лікаря чи інших колег. Стежте за проявом у пацієнтів можливих негативних реакцій і своєчасно інформуйте інших фахівців.

У розпорядженні системи охорони здоров'я постійно з'являються нові препарати. Перш за все з'ясуйте, до якої групи належить препарат. Знаючи загальну дію препаратів відповідної групи, ви будете почувати себе більш впевнено і безпечно при використанні того чи іншого нового лікарського препарату.

5. Інгаляційне застосування медикаментозних засобів

Інгаляція —один із методів введення лікарських засобів в організм через органи дихання шляхом вдихання їх летких, зокрема, аерозольних форм. Інгаляційним методом вводять газоподібні речовини — кисень, вуглекислий газ, закис азоту, а також деякі медикаментозні засоби, яким надається форма аерозолів. Для застосування останніх використовують спеціальні апарати—інгалятори. Аерозольні препарати випускає фармацевтична промисловість у флаконах у суміші з летким газом. Відомі інгаляційні форми (сальбутамол, беротек, астмопент) для індивідуального користування хворими на бронхіальну астму.

При інгаляції лікарські препарати вводять в організм у дрібно розсіяному аерозолі, пароподібному або газоподібному станах. Аерозолі бувають високо- та низькодисперсні. Аерозолі високої дисперсності при вдиханні проникають в альвеоли, низькодисперсні фіксуються у верхніх дихальних шляхах.

Покази. Інгаляції застосовують при гострих, і хронічних захворюваннях слизової оболонки носа, глотки, гортані, трахеї та бронхів, які супроводжуються утворенням великої кількості густого мокротиння, яке важко відкашлювати, а також при бронхіальній астмі, хронічній пневмонії, пневмосклерозі, після операцій на легенях.

Протипоказаннями для інгаляцій є схильність до легеневих кровотеч, гіпертонічна хвороба ІІБ і III стадій, порушення гемодинаміки II—III ступеня, підвищена чутливість до препарату.

Хворі на бронхіальну астму часто користуються інгаляторами для домашнього вживання. Лікарська речовина знаходиться в пластмасовій трубці, на яку надягають гумовий балон. Хворий натискує на останній і силою повітря виштовхує ліки в дихальні шляхи.

Найзручніше користуватись індивідуальним кишеньковим аерозольним інгалятором промислового виробництва. Необхідно повернути балончик догори дном і зняти захисний ковпачок. Балончик з аерозолем потрібно добре струснути. Хворий тримає балончик у руці, а мундштук охоплює губами. Після глибокого видиху хворий робить глибокий вдих і одночасно натискає на дно балончика: в цей момент видається доза аерозолю. Хворий має затримати дихання на кілька секунд, потім витягнути мундштук з рота і зробити повільний видих. Після інгаляції захисний ковпачок надягають на балончик.

У стаціонарних умовах для утворення аерозолів використовують апарати (інгалятори) закритого та відкритого типів. До апаратів закритого типу належить ПАІ-1, який призначається для аерозоль-терапії рідкими речовинами, маслами, порошками. Апарат АІ-1 використовують для утворення високодисперсних аерозолів масел, лугів, антибіотиків. Універсальний інгалятор УІ-2 застосовують для інгаляції рідких та порошкоподібних речовин. У паровому інгаляторі ІП-2 аерозолі утворюються за допомогою струменя пари. Апарати «Аерозоль П-2» і «Аерозоль У-2» призначаються для інгаляції високо- і низькодисперсних аерозолів.

До приладів відкритого типу належать апарати для камерної інгаляції (ГЕК-1, ГЕК-2). За їх допомогою насичують аерозолями повітря приміщень для групового лікування.

Інгаляцію проводять натще. Перед процедурою хворий повинен очистити ніс, прополоскати рот і зів, розстібнути комірець сорочки, пояс, тобто створити умови для вільних рухів грудної клітки і живота. Перед відпуском процедури медична сестра заповнює розпилювач приладу лікарськими речовинами, які зберігаються в шафі під замком. На всіх слоїчках мають бути чіткі написи з назвою їх вмісту і датою виготовлення. Потім медсестра перевіряє справність апарата, садовить хворого на стілець з трохи відкинутою спинкою, підлокітниками і головотримачем. Стілець повинен опускатися і підніматися. Для визначення тривалості процедури вмикають годинник. Перед початком інгаляції хворого накривають чистим простиралом. Медсестра пояснює хворому, як треба робити вдих і видих. При захворюваннях носа і додаткових пазух рекомендується вдихати і видихати через ніс. Для цього користуються спеціальною маскою. При ураженні порожнини рота, зіва і нижніх дихальних шляхів необхідно дихати через широко відкритий рот. Дихання має бути глибоким і рівним. Тривалість процедури — 15—20 хв. Процедури проводять кожний день, курс лікування — 10—20 сеансів. Під час інгаляції медсестра повинна стежити за станом хворого, його диханням і пульсом. При появі будь-яких порушень процедуру припиняють. Після інгаляції хворий має відпочити 5—15 хв. Не дозволяється курити до і після процедури, а також виходити з теплого приміщення на холод. Особливу увагу звертають на стан інгаляторію, стерильність розчинів і апаратів для розпилювання, оскільки під час інгаляції хворі видихають у навколишнє середовище і в інгаляційні прилади велику кількість різних мікроорганізмів.

Низькодисперсні аерозолі найчастіше застосовують для тепловологих і олійних інгаляцій. Теповологі інгаляції проводять при температурі 38—40°С протягом 5—10 хв. Це інгаляції водорозчинних лікарських засобів і мінеральних вод, особливо лужних. Тепло стимулює приплив крові до слизової оболонки. Такі інгаляції мають знеболювальну дію, підвищують секрецію, сприяють розрідженню мокротиння і прискоренню його евакуації. Для олійних інгаляцій використовують різні олії (камфорну, мигдалеву, персикову, анісову, соняшникову та ін.). Олійні інгаляції зменшують сухість слизових оболонок. їх рекомендують при гострих запальних процесах. Із високодисперсних аерозольних препаратів найчастіше застосовують ферменти (трипсин, хімотрипсин, хімопсин). Вони розріджують харкотиння, поліпшуючи дренаж бронхів. Трипсин, хімотрипсин призначають по 5 мг на 5 мл 0,5 % розчину новокаїну, хімотрипсин — по 10—20 мг на 5 мл 0,5 % розчину новокаїну. Оскільки ферменти можуть зумовити алергічну реакцію, перед першою інгаляцією призначають кальцію хлорид або димедрол.

Поиск по сайту: