Типологія особистості як суб'єкта злочину

Відомо, що вивчення засуджених передбачає їх класифікацію як необхідну умову педагогічної діяльності, як основу диференційного підходу до їх виправлення. На базі класифікації можна розробляти ти­пізовані та індивідуалізовані програми виховного впливу, визначити оптимальний перелік засобів виховного характеру з метою утворення або досягнення позитивних змій.

З'ясування ролі особистості у детермінації злочину виступає основою для вирішення двох практичних питань: чим відрізняється особистість, як суб'єкт злочину від нормослухняної особистості? Що поєднує і відрізняє особистостей як суб'єктів злочину?

Звертаючись до першого питання, констатуємо таке. Всі на­магання дослідників - відшукати у особистості "злочинне першодже­рело", рису чи якість, притаманну лише тим, хто скоїв злочин, закінчу­валися після багато обіцяючих сенсацій провалом. Тому доцільно прий­няти за аксіому таке формулювання згідно з резолюцією V Конгресу ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками: "значної шкоди завдає широко розповсюджене, але хибне уявлення про те, що кожний правопорушник є неповноцінною особистістю і кожне скоєне кримінальне діяння є результатом якихось особистих патологічних відхилень чи неврівноваженості. Скоювати злочини може цілком нормальна людина". Поряд із цим, численними кримінально-психологічними дослідженнями встановлено, що особистість злочинця має "особливий психічний склад".

Формально-юридично і навіть семантичне поняття особи, яка вчинила злочин та особи злочинця є тотожними. Але якщо розглядати їх у психологічному, тобто особистішому, вимірі, буде доцільним у загальному понятті "особистість як суб'єкт злочину" - особа, яка до­сягла віку що передбачає кримінальну відповідальність: "особистість, яка вчинила злочин" і "злочинна особистість".

При такому поділі до першої категорії можна віднести осіб, які скоїли злочини з необережності, зі службової недбалості, із пере­вищенням меж необхідної оборони, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання. Для такої категорії злочин - це трагічна ви­падковість, несприятливий збіг обставин. Особистість, яка вчинила злочин, найчастіше визнає вину повністю і щиро кається у вчиненому, їй не характерна повторність.

До другої категорії, тобто злочинних особистостей, можна від­нести осіб, які скоїли злочин з умислом, за попередньою змовою, у складі організованої групи чи злочинної організації, за наявності кіль­кох обставин, що обтяжують покарання. Для такої категорії злочин -це складова способу життя, своєрідна професія. Злочинна особистість вини у скоєному злочині не визнає або робить це вимушено і не кається у скоєному, для неї характерна повторність і сукупність злочинів.

Отже, відповідаючи: на перше питання, слід зазначити, що осо­бистість як суб'єкт злочину може принципово не відрізнятися від нормо-слухняної особистості у випадку, коли вона належить до категорії тих, хто вчинив злочин.

Важливі поєднуючі та відрізняючі ознаки злочинних особис­тостей, можна з'ясувати за допомогою методу типологізації.

Застосування типологізації дозволяє порівняти різні типології чи розробити узагальнену або нову типологію.

У побудові типології злочинних особистостей можливі два основні напрями.

Перший - закрита типологія, яка опирається на певний набір наперед визначених ознак і остаточну кількість вирізнених типів.

Другий - відкрита або прогресивна типологія, в якій відсутній остаточний набір наперед визначених ознак, що вичерпно характери­зують окремі типи.

Визначимо зміст понять "тип особистості", "злочинна особис­тість" (особистість злочинця), "тин злочинності особистості (особис­тості злочинця)''.

Тип особистості - певна сукупність якостей і рис, що пере-шть у стійких взаємозв'язках і суттєво відрізняють конкретну осо­бистість від особистості іншого типу чи типів.

Злочинна особистість (особистість злочинця) характеризує­ться комплексом соціальне значущих криміногенних якостей і рис. які утворюють суб'єктивно-психологічну основу злочину.

Тип злочинної особистості (бсобистості злочинця) характе­ризується наявністю певної, притаманної конкретній особистості, стіїйко взаємозв'язаної сукупності соціально-значущих криміногенних якостей і рис. Така сукупність закономірно проявляється у:

- виді злочину (об'єкт, види шкоди, важкість, повторність і сукупність);

- мотивації та меті злочину, умислі;

- способі вчинення та готуванні до злочину; обставинах, що обтяжують покарання;

- ставленні-до вчиненого злочину (вина, каяття, протидія роз­криттю тощо).

У сучасній кримінології широкого визнання набула типологія, яка розмежовує типи за характером взаємодії ситуації та особистості. В означеній типології вирізняють: послідовно-криміногенний, ситуа-тивно-криміногепний, ситуативний типи.

Послідовно-криміногенний тип формується в аморальному, протиправному м ікро середовищі, він характеризується стійкою анти-суспільною спрямованістю, а злочин виступає елементом способу життя і звичної поведінки. Названий тип активно підшуковус та створює сприятливі умови для вчинення злочину і готовий до нього навіть усупереч ситуації.

Ситуативно-криміногенний тип формується в суперечливому середовищі з неналежним, але не обов'язково протиправним виконан­ням соціальних ролей; злочин виступає переважно похідною несприят­ливої ситуації (міжгрупові конфлікти, вплив криміногенної групи тощо), яка посилюється антисуспільним способом життя такого типу.

Ситуативний тип формується в середовищі переважно амо­ральної спрямованості з проявами брутальності, цинізму, неповаги тощо. Злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації (прово­куючої, конфліктної, невизначеної) та незнання правомірних способів її вирішення. Але, на відміну від особистості, що вчинила злочин, ситуативний тип своєї вини не визнає, перекладає її на ситуацію чи інших людей.

З урахуванням психологічних ознак цікавою виглядає типоло­гія, розроблена юридичним психологом А.М. Пастушенею. Він виріз­нив шість типів криміногенності особистості, які характеризуються:

- перший - стійким кримінальним потягом, спрямованим не тільки на результат, а й на процес злочину. Цей потяг актуалізується незалежно від зовнішніх умов і автоматизується за сприятливої си­туації. Аналізований тип вчиняє різноманітні (за об'єктом, способом, умовами) -злочини;

- другий - первісною схильністю до злочинного способу задо­волення потреби, що не обов'язково є протиправною, чи вирішення проблемної ситуації. До цього додається впевненість у "сприятли­вому" результаті та звичність застосування злочинного способу. Цей тип надас перевагу спеціалізованим за способом вчинення та об'єктом злочинам;

- третій - прийняттям злочинних мети і способу її досягнення за вкрай сприятливих зовнішніх умов і максимальної особистої без­пеки. У випадку невизначеності ситуації, наявності елементів ризику цей тип уникає вчинення злочину;

- четвертий - внутрішнім, пебезсумнівним прийняттям зло­чинного способу дій з огляду на обставини, які змушують діяти саме так, суб'єктивною 'оцінкою ситуації як безвихідної, переживанням власної потреби у чомусь як непереборної. Цей тип розглядає злочин у вигляді ризикованого, але допустимого діяння;

- п'ятий - схильністю до імпульсивних, реактивних злочинних дій, які вчиняються на тлі як нормального, так і зміненого (збудженім, стрес) психічного стану, а також у стані сп'яніння та одурманений. Означений тип скоює насильницькі злочини, зокрема у поєднанні їх із вандалізмом;

- шостий - копформкістю, легкою навіюваністю, прийняттям злочинних мети чи способу під вирішальним впливом референтних осіб чи групи. Цей тип відзначається також екстрапунтивністю, тобто перекладанням права вибору рішення і відповідальності на інших осіб.

Зазначимо, що існування різних типологій-особистості злочинця (злочинної особистості) є цілком закономірним явищем. Опираючись на неоднакові вихідні ознаки, вони сприяють всебічному розкриттю сутності особистості злочинця. Глибина розкриття забезпечується тим, що вирізнеииі типи одночасно виступають одиницями подальшого ви­вчення і пояснення. Враховуючи це, можна запропонувати типологію злочинної особистості, що базується на:

- відкритій 'типології (її сутність розглянуто вище) за дихо­томічним принципом, тобто поділом усієї категорії злочинних особис­тостей на два вихідні, г/айзагальніші типи з подальшим розподілом на підтипи;

-визначенні базової психологічної риси, яка обумовлює за­гальну спрямованість особистості та відповідні злочинні мотиви.

Відповідно до цих положень, можна вирізнити два загальні типи злочинної особистості: насильницький, базовою рисою якого є агресивність, і корисливий, загальною рисою якого є корисливість (ко­ристолюбство).

У межах насильницького типу можна вирізнити такі підтипи: вбивця, Ґвалтівник, хуліган, наклепник.

У межах корисливого типу мржна виділити такі підтипи: гра­біжник (злодій), шахрай, службове-підприємницький підтип.

Поиск по сайту: