Організація угідь і систем сівозмін - корінний захід по використанню землі і охорони природи

Угіддя - земельні ділянки, які планомірно і систематично використовують для виробничих, культурно-побутових і інших цілей, мають характерні природні, заново набуті властивості.

По характеру виробничого використання та природним властивостям землекористування сільськогосподарського підприємства поділяють на земельні угіддя, які в свою чергу класифікуються на сільськогосподарські та несільськогосподарські.

До сільськогосподарських угідь відносять:

рілля - саме цінне продуктивне угіддя. До неї відносять землі з найбільш родючими ґрунтами, які систематично використовуються під посіви сільськогосподарських культур, а також чисті пари;

багаторічні насадження - сільськогосподарські угіддя зайняті культурними деревами, кущами або трав’яними багаторічними насадженнями, призначені для вирощування плодово-ягідної продукції, або винограднику, а також спеціальних технічних і лікарських рослин;

перелоги - земельні ділянки які раніше використовувались під ріллю, і більше одного року не зайняті посівами сільськогосподарських культур або чистими парами;

сіножаття - включають земельні ділянки розміщені на лугових ґрунтах з підвищеною вологістю або підлягають штучному регулярному лиманному зрошенню, на яких природна рослинність систематично викошується для заготівлі сіна, сінажу і інших видів корнів;

пасовища - землі які систематично використовуються для випасу тварин. Вони, як правило, розміщуються на схилах із значним ухилом, або на зволожених степових, напівстепових рівнинах з ґрунтами низької родючості.

Несільськогосподарські угіддя діляться на групи:

Передбачені резервом для розміщення сільськогосподарських угідь. До них належать: чагарники, болота, сильно засолені землі, яри, піски та інше.

2. Землі зайняті забудовою, спорудами, захисними лісонасадженнями, водоймами, покриті лісом та інші, тобто землі, які вийшли із сільськогосподарського обробітку на значний час або на завжди.

Головним завданням організації угідь і систем сівозмін - є встановлення такого складу площ і розміщення угідь на перспективу, при яких можливе створення необхідних умов для високо інтенсивного використання землі, а також подальшого розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, галузей.

Склад угідь, поперед усім сільськогосподарських, їх площі тісно пов’язані із спеціалізацією господарства і ступінню концентрації його галузей. Фактично співвідношення угідь один з найбільш важливих факторів визначаючий ступінь виробництва.

З іншого боку становлення на перспективу спеціалізації частіше потребує змін співвідношення угідь і їх розміщення.

Перехід від фактичної структури угідь до проектної проходе шляхом їх часткової трансформації.Трансформація - це перехід угідь з одного виду в інший. При цьому змінюється і розміщення угідь. Основна мета трансформації - перехід менш цінних і не використовуємих земель в більш цінні і продуктивні угіддя. Можливість освоєння нових земель для ріллі і інших угідь. В зв’язку з цим трансформація і розміщення угідь - задача комплексна.

Крім розширення земельних площ, переводу менш цінних угідь в більш цінні, при трансформації, вирішують задачі усунення мілкої контурності, ліквідації вклинювання, вкраплення, роздробленості ріллі і кормових угідь.

Трансформація показує кількісні сторони збільшення площ більш цінних угідь, а також включення сільськогосподарський оббіг невикористаних або мало використовуємих земель. Але вона не дає уяви про якісний склад угідь по проекту. Ці данні необхідні для правильного прогнозування очікуваної врожайності культур і розрахунку ефективності усіх заходів.

Встановлення нової структури угідь шляхом трансформації, їх покращення і розміщення тісно пов’язані і складають єдине ціле. Таким чином під організацією угідь розуміють встановлення їх складу і співвідношення, господарського доцільного розміщення на території.

Її ціль – підвищення інтенсивності використання землі для отримання максимальної кількості сільськогосподарської продукції при збереженні і збільшенні родючості ґрунтів, інших компонентів природної середи.

Визначення об’ємів трансформації і покращення земель, розміщення угідь ведуть з врахуванням природних та економічних факторів, дотримуючись перелічених вище вимог.

Способи покращення якості ґрунтів різноманітні. Це осушення, гіпсування солонців, валкування лугових ґрунтів, видалення каменів, здійснення широкого комплексу протиерозійних, гідротехнічних заходів, частіше взаємопов’язаних поміж собою.

Особливе значення приділяється корінному і поверхневому покрашенню кормових угідь. Корінне покрашення корінних угідь – це зміна малопродуктивного травостою культурним. Для цього проводять оранку, або дискування і висівають складні компоненти багаторічних трав.

Поверхневе покращення ведуть на масивах кормових угідь в тих випадках, коли в травостої збереглися цінні кормові трави, що дозволяє проводити заходи з збереженням дернини і підсівом трави.В результаті організації угідь складають план їх трансформації і покращення. В ньому відображають фактичну структуру угідь, всі зміни, намічених при проектуванні. В результаті приводять експлікацію угідь на кінець розрахункового періоду.Отримана проектна експлікація, як і план трансформації угідь, являється попередньою. Структуру угідь уточнюють в процесі внутрішнього устрою території сільськогосподарських угідь.

Після встановлення площ і меж різних угідь виділяють масиви, які потребують проведення різних меліоративних, культуртехнічних та особливих заходів по захисту ґрунтів від ерозії та інших шкідливих процесів.

У завершенні проектних дій по організації угідь, виходячи з уточненого їх складу і розміщення, а також планує мого поголів’я тварин в межах виробничих підрозділів, проводять агроекономічні розрахунки по встановленню структури посівних площ, використанню ріллі і кормових угідь:

визначення потреби тварин в грубих кормах, соковитих, зелених і концентрованих кормах з використанням збалансованих норм кормління;

встановлюють вихід грубих і зелених кормів з природних, покрашених та культурних кормових угідь з врахуванням їх перспективної продуктивності;

визначають нестачу у зазначених видах кормів, яка повинна бути поповнена за рахунок посівів кормових культур (в кормових, польових та інших сівозмінах);

з врахуванням плануємої врожайності кормових культур встановлюють їх площі;

виходячи з планів виробництва зерна, картоплі, овочів та іншої товарної продукції, а також продукції для внутрігосподарських цілей, перспективної врожайності, визначають структуру посівних площ продовольчих та технічних культур.

Отриманні данні приймають в якості вихідних для організації системи сівозмін та подальшого устрою території як ріллі, так і кормових угідь.Економічне обґрунтування системи сівозмін та поза сівозмінних ділянок.При виборі кращого проектного рішення виникають різні варіанти організації системи сівозмін, які відрізняються вилами, типами і кількістю, схемами чергування культур, розміщенням сівозмінних масивів, а також поза сівозмінними ділянками закріпленням ріллі за виробничими підрозділами.В якості варіантів проекту можна визнати лише такі логічно обґрунтовані та зіставлені пропозиції, в яких схеми чергування культур агротехнічно витримані, рекомендовані розробленою зональною системою землеробства і забезпечують заданий рівень виробництва зерна, кормів та іншої валової і товарної продукції; сівозміни і культуртехнічні заходи сприяють захисту ґрунтів від ерозії та інших негативних явищ природи.Для оцінювання варіантів використовують наступні економічні показники:вихід валової продукції, яка залежить від попередників і розміщення посіві на грунтах з різними оціночними балами;витрати на перевезення вантажів;витрати на перевезення робочої сили;втрати продукції у зв’язку з подовженням строків виконання сільськогосподарських робіт;витрати на невиробничі переміщення техніки.

Поиск по сайту: