Поняття і види фінансово-правових норм

Поняття і види фінансово-правових норм.

Структура фінансово-правових норм.

Поняття і види фінансово-правових відносин.

Суб’єкти фінансового права.

Поняття і види фінансово-правових норм

Фінансово-правові норми — це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів цент­ралізованих та децентралізованих фондів, що виражені у катего­ричній формі й забезпечені силою державного примусу.

Фінансово-правові норми визначають права та обов'язки учас­ників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони ста­ють носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави.

Головна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Держава за їх допомогою приписує правила поведінки юридичним особам, гро­мадянам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що ви­никають у процесі фінансової діяльності держави.

Сама суть, зміст фінансово-правової норми зумовлює її імпера­тивний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сфор­мульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допус­кає їх довільної зміни, вони повинні точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення за­гальнодержавного інтересу, а опосередковано — на забезпечення інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам гос­подарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодав­цем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати ці кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначен­ня, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку, компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх викорис­тання відповідно до затверджених фінансових планів.

Отже, сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо ви­значених порядку і формі та забезпечене заходами державного при­мусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави з регу­лювання фінансових відносин.

Права та обов'язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів. Особливо яскраво це виражається при справлянні податків та обов'язкових зборів, а та­кож при фінансуванні загальнодержавних програм та бюджетних установ. Водночас спільний зміст фінансово-правових норм, пов'я­заний з реалізацією фінансової діяльності, має різний конкретний вираз, зумовлений різноманітністю фінансових відносин та багато­гранністю фінансової системи.

Залежно від способу впливу на учасників фінансових відносин, визначального характеру їх юридичних прав та обов'язків фінансо­во-правові норми можна поділити на три види: зобов'язуючі, забо­роняючі та уповноважуючі. При цьому незалежно від поділу на види фінансово-правові норми мають категоричний характер, що пояс­нюється значенням закріплених правил поведінки учасників фінан­сових відносин для держави, зокрема щодо забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування відповідними фінан­совими ресурсами.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки у сфері цих відносин. Саме у цих нормах пере­важно виявляється основний метод фінансово-правового регулюван­ня — метод владних приписів. Більшість норм фінансового права є зобов'язуючими. Так, відповідно до ст. 67 Конституції України кож­ний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством. Згідно з п. 4. ст. 85 до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бю­джету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішень щодо звіту про його виконання. Відповідно до ст. 111 Бюджетного кодексу України. Міністерство фінансів України здійснює контроль за додержанням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше по передбачено законодавством України.

Забороняючі фінансово-правові норми містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обов'язок учасників фінансо­вих відносин утриматися від них. Так, ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодек­су України містить заборону використовувати емісійні кошти Національного банку України на фінансування дефіциту Державного бю­джету України. Бюджетна установа не має права здійснювати запо­зичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, пе­редбачених законом про Державний бюджет України (ч. З ст. 21 БК України). Слід зазначити, що кількість забороняючих фінансових норм, порівняно із зобов'язуючими, є незначною. Це пояснюється існуючою перевагою зобов'язань, що містяться у приписах уповно­важуючих норм. Оскільки у нормі є чітко встановлений припис до­держуватися встановлених правил поведінки, немає потреби вста­новлювати додаткові заборони.

Уповноважуючі фінансово-правові норми встановлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій у передбачених межах. На відміну від приватних галузей права, фінансове право як публічна галузь також містить незначний перелік уповноважуючих приписів, хоч їх кількість поступово розширюється, що пояснюється поступовим переважанням приватної форми власності, у тому числі у фінансовій діяльності. Такі норми дають можливість учасниками фінансових відносин приймати самостійні рішення, але у чітко визначених межах. Отже, уповноважуючі нор­ми також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінан­сових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Зокрема, згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні грома­ди села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлю­ють місцеві податки і збори відповідно до закону. За ч. 1 ст. 85 БК України держава може передати Раді міністрів АРК чи органам місце­вого самоврядування право на здійснення видатків. У той же час вста­новлено обмеження, що така передача може відбутися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Певною мірою уповноважуючі фінансо­во-правові норми покликані розвивати ініціативу учасників фінан­сово-правових відносин, у першу чергу суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяль­ності) та органів місцевого самоврядування.

За змістом норми фінансового права можуть бути матеріальни­ми та процесуальними. Матеріальні фінансово-правові норми за­кріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізич­них осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто матері­альні норми виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Переважна час­тина норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріальними за змістом.

Процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Зокрема, цілий інститут фінансового права присвячений виключно процедурним питанням — бюджетний процес. Бюджет­ний кодекс встановлює процедуру складання проекту закону про Державний бюджет України, розробку бюджетної резолюції, скла­дання бюджетних запитів; розгляд і затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляд та затвердження звітності про виконання державного бюджету.

Водночас бюджетне право є винятком із загальної сукупності фінансових інститутів, що містять, поряд з матеріальними, і проце­суальні правові норми. Це стосується як податків та неподаткових доходів, так і видатків бюджетної системи України. На жаль, не всі фінансові норми характеризуються високим рівнем розробки й чіткого додержання встановлених правил поведінки, що досить час­то ускладнює можливість задоволення фінансових інтересів держа­ви. На практиці часто виникають ситуації, особливо у сфері подат­кових відносин, коли наявні колізії у нормативно-правових актах або нечітко виписані правила поведінки тягнуть за собою проблеми у застосуванні фінансово-правових норм їх учасниками.

Поиск по сайту: