Відшкодування майнових збитків

Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшко­дування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи щодо забезпечення позову, а перед відповіда­чем — позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК України). Особа, яка подала заяву про забезпе­чення доказів, у разі неподання позовної заяви протягом деся­ти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, за­подіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК України). Заявник повинен відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною здійснення операцій за цінним папером на пред'явника або векселем (ст. 268 ЦПК України).

Понесені стороною витрати у справі (ст. 79 ЦПК України) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ч. 2 ст. 85 ЦПК України) мають розглядатися як збитки, а обов'язок їх відшкодуван­ня — як майнова процесуальна відповідальність. На підставі ст. 88 ЦПК України суд присуджує стороні, на користь якої ухвалено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат на ко­ристь держави.

Тут слід відрізняти за характером і метою обов'язки щодо відшкодування судових витрат, покладені на відповідача і позивача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися до суду за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розгля­дом справи. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд ухвалив рішен­ня на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує ви­конання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'яз­ків.

Позивач несе відповідальність щодо відшкодування пози­вачу понесених судових витрат у випадку відмови суду у задо­воленні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явле­ний безпідставний позов. Тому така відповідальність позива­ча є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити ви­конання стороною обов'язку сумлінно користуватися належ­ними їй процесуальними правами (ст. 27 ЦПК України).

Важливою умовою цивільної процесуальної відповідаль­ності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких бу­ли завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного про­цесуального правопорядку, порушують суб'єктивні права сторін. Такий характер мають дії осіб, вчинені проти встанов­лених судом заходів щодо забезпечення позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, пла­тежі або передали майно, чим завдали збитків позивачу.

Згідно зі ст. 85 ЦПК України стороні, на користь якої ухва­лено судове рішення, сплачуються іншою стороною добові, а також компенсація за втрачений заробіток відповідно до се­редньомісячного заробітку.

Іншу зовнішньо об'єктивну сторону матимуть дії осіб у пра­вовій регламентації майнової відповідальності позивача і за­явника, встановлені відповідно до статей 155, 268 ЦПК Ук­раїни. На підставі ст. 155 ЦПК України відповідач, у разі відмови у задоволенні до нього позову, після набрання рішен­ням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Але забезпечення позову може бути прийнято судом не тільки за заявою позивача, а й за за­явою інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 151 ЦПК Ук­раїни). Дії зазначених осіб правомірні, не порушують встанов­лений правопорядок і суб'єктивні права відповідача. Вони лише зупиняють на відповідний період (до набрання рішен­ням у справі законної сили) можливості реалізації ним своїх прав. Тоді чому позивач повинен нести майнову відпові­дальність за збитки, завдані правомірними діями інших осіб, які беруть участь у справі, і суду? Пояснюється це тим, що відмова у позові має місце тоді, коли позивачем був заявлений безпідставний позов, тобто вчинені протиправні дії — поруше­но обов'язок сумлінно використовувати процесуальні права (ст. 27 ЦПК України). З розвитком судочинства були вжиті за­ходи щодо забезпечення такого безпідставного позову і при цьому в інтересах позивача з метою забезпечення виконання рішення у справі.

Аналогічні міркування можна навести на обґрунтування правила ст. 268 ЦПК України, яка надає право стягувати із заявника відшкодування збитків, завданих йому забороною вчиняти операції за векселем або цінними паперами на пред'явника, незважаючи на те, що така заборона провадить­ся лише за ініціативою суду (ч. 1 ст. 262 ЦПК України).

На захист суб'єктивних прав позивача може бути пред'яв­лена позовна вимога органами держави, органами місцевого самоврядування, профспілками, іншими організаціями, установами, підприємствами, прокурором (ст. 45 ЦПК України). За їх ініціативою може бути прийнято судом і забезпечення позову, яким відповідачу були завдані збитки. Тому було б не­правильним, якби у цих випадках наставала відповідальність лише позивача. Правильніше — таких осіб на підставі субсидіарного застосування (ст. 1171 ЦК України). І це тому, що органи держави, органи місцевого самоврядування, проф­спілки та інші організації, прокурор порушують цивільну справу у суді, вступають у процес у справі і здійснюють свою процесуальну діяльність, якщо цього вимагає охорона дер­жавних або громадських інтересів чи прав, охоронюваних за­коном інтересів громадян (ст. 45 ЦПК України). Таку діяльність вони здійснюють, якщо громадяни або юридичні особи не мають можливості з будь-яких причин самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав і охоронюваних за­коном інтересів, а також, якщо це необхідно зробити з метою припинення зловживання суб'єктивними правами або злісно­го невиконання обов'язків іншими особами. Можна стверджу­вати, що у таких випадках, керуючись правилом ст. 1171 ЦК України, вони діють у стані крайньої необхідності. А коли це так, то шкода, завдана відповідачеві прийнятим за їх ініціати­вою забезпеченням позову, має бути відшкодована такими особами безспірно, за умов відмови судом у позові, заявленому ними в інтересах інших осіб (позивачів). З урахуванням кон­кретних обставин, суд має право покласти на позивача і таких осіб дольовий обов'язок щодо відшкодування збитків. Відповідальність позивача відшкодовувати завдані забезпе­ченням позову збитки, незалежно від того, ним чи іншими особами був розпочатий процес у справі (статті 3, 45 ЦПК Ук­раїни) та за ініціативою кого були вжиті судом заходи щодо забезпечення позову, не настає за умови задоволення пред'яв­леного позову (ч. 1 ст. 155 ЦПК України). Пояснюється це тим, що позивач і суб'єкти захисту прав інших осіб виконали свій обов'язок щодо сумлінного користування процесуальни­ми правами і пред'явили обґрунтований позов (ст. 27 ЦПК Ук­раїни), тобто їхні дії не були протиправними. У цьому випад­ку дії відповідача матимуть протиправний характер, який визначається, по-перше, тим, що він добровільно виконував свій цивільно-правовий обов'язок і позивач внаслідок цього змушений був звернутися до суду з вимогою про захист права. По-друге, забезпечення судом позову відповідно до ст. 151 ЦПК України допускається, якщо невжиття заходів забезпе­чення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення, тобто об'єкт спору і майбутнього виконання може бути знецінений, знищений, прихований. А оскільки спірне майно чи грошові суми, на які може бути звернено стягнення, знаходяться у відповідача і їх зберіганню загрожує небезпека, то суд змушений вжити заходів для забезпечення позову. От­же, вжиття судом заходів для забезпечення позову відбу­вається за наявністю обставин, які свідчать про протиправні дії відповідача, можливість приховання і знецінення ним спільного майна. А оскільки забезпеченням позову у цьому випадку відповідачу завдаються збитки внаслідок протиправності його поведінки, то вони й не повинні відшкодовуватися. Це правило ст. 155 ЦПК України є додатковою санкцією, яка забезпечує сумлінне виконання відповідачем своїх цивільних процесуальних обов'язків.

У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має вста­новлення наявності причинного зв'язку між протиправними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою. Стаття 268 ЦПК України надає права держателю цінного па­пера стягнути із заявника збитки, заподіяні йому забороною вчиняти операції за векселем або іншими цінними паперами на пред'явника. Така заборона встановлюється суддею не за його ініціативою, не за клопотанням заявника, а на підставі вимоги ст. 262 ЦПК України. Дії судді щодо заборони пра­вомірні, а відповідальність покладається на заявника. Пояс­нюється це тим, що відповідно до ст. 268 ЦПК України відповідальність заявника відшкодовувати збитки настає у випадку відмови суду встановити факт втрати цінного папера і визнати його недійсним. Це свідчить про те, що заявник, по­рушуючи у суді справу, діяв протиправно, несумлінно вико­ристовував право на звернення до суду за захистом охоронюваного законом суб'єктивного інтересу, ще й з метою безпід­ставного набуття майнових благ. Внаслідок неправомірних процесуальних дій заявника суддею встановлюється заборона вчиняти операції за векселем або іншими цінними паперами, що призводить до заподіяння збитків держателю цінного па­пера. Неправомірні дії заявника (причина) стають наслідком встановлення судом заборони і збитків.

Для характеристики цивільного процесуального правопо­рушення важливе значення має суб'єктивний елемент — ви­на заподіювача. Але, чи обов'язково її наявність для настан­ня відповідальності за усіма складами правопорушень можна виявити на підставі аналізу структурного елемента норм ЦПК України, що передбачають санкції відшкодування май­нових збитків. Для відповідальності за ст. 155 ЦПК України вина не встановлена. Досить наявності відмови по пред'явле­ному позову і збитків, завданих забезпеченням позову. Не потрібна наявність вини: заявника для стягнення з нього дер­жателем цінного папера збитків (ст. 268 ЦПК України), сто­рони для стягнення з неї судових витрат (ст. 88 ЦПК Ук­раїни).

За наявності вини сторони вона сплачує на користь другої сторони компенсацію за втрачений заробіток (ст. 85 ЦПК Ук­раїни), а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (ст. 133 ЦПК України). Але відповідальність, встанов­лену законом, несуть особи, винні у порушенні заходів забез­печення позову (ч. 12 ст. 153 ЦПК України).

Процесуальний порядок відшкодування завданих майно­вих збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.

Поиск по сайту: