Самопрезентація. Розповідь про подію. Протокольно-етикетний виступ

Самопрезентація. Кожна людина цікава іншим людям. "Людей нецікавих в світі немає", – писав поет Є. Євтушенко.

Кожна людина повинна вміти розповісти про себе, подати себе, зазначивши свої сильні і слабкі сторони. Це буває необхідно при знайомстві, при переході в новий клас, групу або колектив, вступ в яку-небудь організацію, при співбесіді в процесі вступу до ВНЗ, при наймі на роботу і т. ін.

Незважаючи на те, що перші теорії самопрезентації були розроблені західними соціальними психологами ще у 60-80 роках минулого століття, – ще й досі немає теоретично обґрунтуваного та загально узгодженого трактування самого терміну «самопрезентація».

Сучасний тлумачний словник свідчить, що цей термін походить від французького present – передаю, вручаю або від латинського praesentatio – пред’явник. Більшість дослідників самопрезентації дотримуються визначення, запропонованого Ж. Тедеші й М. Рієсом, на думку яких самопрезентація – це зумисна й усвідомлювана поведінка особистості, спрямована на створення певного враження про себе в оточуючих. Існує і другу визначення поняття самопризентація – вербальна й невербальна демонстрація власної особистості в системі зовнішніх комунікацій.

Існує дві основні форми самопрезентації – "природна" і "штучна".

«Природна» самопрезентація притаманна дитинству.

У дорослому житті самопрезентація переходить в іншу якість – стає «штучною».

Існує безліч методів "самопрезентації" і вибирати їх потрібно, не відходячи від чіткого алгоритму:

1. Аналіз "потенційної аудиторії", на яку спрямований процес "самопрезентації".

2. Вибудовування стратегії вербального і невербального прояву власної особистості відповідно до місця "самопрезентації".

3. Контроль і корегування своїх дій у відповідності до ситуації.

4. Реалізація "природної самопрезентації" поза контекстом "штучної".

Розглянемо два види самопрезентації: автобіографія (у письмовій або усній формі) і вільна розповідь про себе.

Автобіографія – це офіційне усне або письмове повідомлення людини про себе, складене за прийнятим в суспільстві стандартом.

Автобіографію і пишуть, і розповідають зазвичай за наступною схемою:

1. Прізвище, ім'я, по батькові.

2. Дата і місце народження.

3. Відомості про батьків (прізвище, ім'я, по батькові батька і матері, ким вони працюють; прізвища, імена, по батькові братів і сестер).

4. Освіта (коли пішов у школу, в яку, чи переходив з школи в школу, який навчальний заклад або заклади закінчив.

5. Суспільна робота, займані громадські посади або виконувані обов'язки.

6. Де зараз живеш.

7. В якому навчальному закладі вчишся, на якому курсі.

Треба пам'ятати, що у автобіографії всі відомості повинні бути повідомлені повно, достовірно, точно і правильно, у відповідності зі схемою.

Вільна розповідь про себе. Вільна розповідь про себе будується по-іншому. В її основі може лежати і автобіографія (її основні пункти), але вільна розповідь про себе переслідує мету: сформувати у співрозмовників сприятливе уявлення про себе. Вільна розповідь про себе – це реклама самого себе.

Природно, у такому виступі не можна хвалитися – це може відразу відвернути від вас ваших слухачів, але в ньому обов'язково треба розповісти про свої сильні сторони, про те, що ви любите, що добре вмієте робити. Дуже виграшно будете виглядати, якщо розповісте і про свої недоліки: наприклад, про те, що ви не любите, не вмієте, що у вас поки не виходить, але чому ви хотіли б навчитися. Зупиніться на основних рисах вашого характеру, як сильних, так і слабких, розкажіть про свої захоплення, про те, як ви любите проводити вільний час. Цікаво буде почути про ваші плани: ким ви хотіли б стати і чому, де б ви хотіли працювати або вчитися. Важливий елемент вільної розповіді про себе – гумор. Поставтеся до себе у своєму оповіданні з гумором, наведіть смішні випадки з життя, поіронізуйте над собою.

Модель вільної розповіді про себе може виглядати приблизно так:

1. Мене звуть...

2. Де народилися, звідки приїхали, де зараз живете, вчитеся.

3. За характером я людина...

4. Я люблю...

5. Більш за все я не люблю (що, кого, що робити...).

6. Моїми сильними сторонами, як мені здається, є...

7. До своїх слабкостей я б відніс такі...

8. Мої друзі вважають мене...

9. Зі мною іноді трапляються цікаві (дивні... випадки).

10. Моє улюблене заняття...

11. У майбутньому я б хотів...

12. Я сподіваюся на те, що...

Виступати з вільною розповіддю про себе треба у привітній манері, доброзичливо, щиро, скромно, не надто серйозно, з м'якою іронією відносно власних недоліків, не дуже емоційно. Говорити треба коротко (не більше 1-2 хв.), більше буде нескромно, краще потім ви відповісте на питання.

Розповідь про подію. Нам часто доводиться розповідати про побачене або передавати розповідь про те, що побачив хтось з наших знайомих. І в тому, і в іншому випадку наша розповідь про цю подію буде оповіданням.

Оповіданням називається такий тип промови (або такий текст), в якому йдеться про події, що відбуваються, про послідовність будь-яких вчинків, дій. Зазвичай, це розповідь. Вона має сюжет, в ній діють персонажі, вона відповідає на питання: що сталося, що було спочатку, що потім, чим все закінчилося?

Для того щоб підготувати розповідь-оповідання, треба дотримуватися наступних правил:

1) Зробити вступ, що містить відомості про місце і учасників події, про яку ви будете розповідати. (Я розповім вам випадок, який стався - де? коли? з ким?).

2) Розповісти про загальну обстановку, в якій почалися події (наприклад: Ми поїхали на електричці всією групою за місто. Погода була хороша, було тепло, хоча небо трохи хмарилось).

3) Перейти до розповіді про події в їхній послідовності. (Раптом... Потім... Я... Мої товариші... Після цього...) Використовувати опис предметів, обстановки, учасників подій.

4) Розповісти про ставлення до учасників подій, про їх настрої, зміну настроїв по ходу подій (Спочатку ніхто не звернув на це уваги... Потім ми всі дуже захвилювалися. Дівчинки злякалися... Тоді ми заспокоїлися… Потім... раптом нам всім стало дуже смішно... і т. ін.).

5) Описати, чим закінчилася подія або пригода, яка розв'язка.

6) Після розв'язки оповідач може зробити висновок із усього оповідання або закінчити фразою типу: "Ось така (цікава, весела, незвичайна, несподівана і т. ін.) історія сталася... (тоді-то, там-то, з тим-то)".

Якщо ви оповідаєте про особисто побачене, то у такої розповіді є деякі особливості.

У цьому випадку важливо:

- приводити більше подробиць;

- описувати зовнішні ознаки предметів, дійових осіб, використовуючи епітети (художні визначення);

- розповідати про свої переживання, емоції в різні моменти подій;

- говорити досить емоційно.

Коли ми розповідаємо про вигадані події, для нас найважливіше, щоб це було цікаво слухачам. При цьому важливо передати не стільки хронологію подій, скільки своє ставлення до них і їх учасників.

В оповіданні про вигадані події найбільш важливо:

- говорити емоційно;

- говорити складно;

- намагатися, щоб розповідь походила на реальні події: говорити впевнено, без великих пауз.

Поиск по сайту: