Дія права: теорія та практика

Дія права— факт, вплив права на сусп. відносини з метою їх упорядкування. Реальна Д. п. пов'язується з чітким визначенням часових, суб'єктивних та тер. меж. Оскільки право має форм, вираз і закріплюється юрид. док-тами, то йдеться про дію нормат.-правових актів. Вона обмежена: а) дією у часі, тобто строком дії або часом, протягом якого нормат.-правовий акт має юрид. силу; б) простором, на який поширюється дія нормат.-правового акта; в) колом осіб, які підпадають під дію нормат.-правового акта, тобто в яких на підставі цього акта виникають конкр. юрид. права та обов'язки.

Дія нормат.-правових актів у часі обмежена моментом набуття ними юрид. сили і моментом втрати її, а саме — введенням у дію, припиненням дії, зворотною силою дії. Юрид. сила акта — його специф. властивість, яка відображає співвідношення юрид. док-тів, їх залежність від форм, обов'язковості, що визначається місцем органу правотворчості у системі держ.-владних структур. Нормат.-правові акти набувають чинності: з часу, зазначеного в самому нормат. акті; з часу прийняття чи підпису, зазначеного, як правило, у самому акті; з часу опублікування нормат.-правового акта; після 10-денного строку з моменту опублікування на всій тер. України, якщо не зазначено ін. час набуття чинності; з часу надходження до адресата (характеризує відомчі нормат. акти). Втрата юрид. сили пов'язується із: закінченням строку дії акта; відміною нормат.-пра-вового акта іншим; фактич. відміною його за умови прийняття нового акта, що встановлює ін. правила; зміною обставин, що їх регулював цей нормат. акт. Як правило, дія нормат.-правових актів у часі є прямою, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набуття ним чинності. На факти, які виникли до набуття актом чинності, але продовжують існувати, дія акта поширюється лише з моменту набуття ним чинності.

У деяких випадках можлива зворотна дія закону, тобто поширення його на факти та породжені ними наслідки, які виникають до введення у дію акта. Вона можлива у разі, якщо: 1) у самому акті зазначено можливість регулювати відносини, що виникли до його прийняття; 2) крим. закон пом'якшує юрид. відповідальність чи відміняє її. У деяких випадках має місце переживаюча дія, коли нормат.-правовий акт діє, незважаючи на фактичне його скасування: це уможливлює врахування інтересів осіб, що вступили у правовідносини до прийняття акта. Пряму дію мають усі нормат.-правові акти, зворотну та переживаючу — лише ті, стосов-но яких є спец, вказівка у зак-ві. Дія нормат.-правових актів у просторі — поширення їх впливу на певну територію (д-ву в цілому чи окр. її регіон). Здійснюється на основі тер. та екстериторіальних принципів. Тер. принцип передбачає дію акта в межах держ. чи адм. одиниць, а екстериторіальний — поширення актів за межі тер. юрисдикції органу правотворчості. Нормат.-правові акти органів законод. і ви-кон. влади заг. компетенції мають чинність на всій тер. д-ви, акти місц. органів — на тер. відповід. регіону, а локальні — в межах конкр. підприємства, установи чи організації. На тер. регіону діють нормат.-правові акти різної юрид. сили; у разі колізії актів діє нормат. акт вищої юрид. сили, а за умови їх рівності — акт, прийнятий пізніше. Дія нормат.-правового акта за колом осіб визначається підлеглістю осіб вимогам нормат.-правових актів. За заг. правилом, дія нормат.-правового акта поширюється на всіх осіб, які перебувають у межах певної території. Мають місце й винятки: гр-ни України зобов'язані виконувати приписи нормат.-правових актів і поза межами д-ви; закони чи спец, нормат.-правові акти можуть бути адресовані певному колу осіб; іноземцям та особам без громадянства не надаються деякі права і не покладаються певні обов'язки; нац. нормат.-правовими актами і міжнар. угодами передбачено винятки для дип. та коне, представників.

58. Поняття ефективності права. Сучасний погляд на проблеми ефективності права

В сучасному суспільстві право відіграє головну роль, тому що регулює

відносини між людьми.

Але, як оцінити саме право? На сьогодні, в науці склалася думка, про те,

що оцінити право можно через його соціальну ефективність.

В юридичній літературі розповсюджені концепції, які трактують поняття

ефективності права як результативності правових норм по відношенню до

запланованих цілей. Найбільш відпрацьованной концепцієй цієї групи є

функціонально-цільова. Її прихильник І.А. Іконицька під ефективністю

правових норм розуміє відношення між фактично досягнутим результатом і

той цілью заради якої були прийняті відповідні правові приписи[4, с.36].

Тобто здається, що досліджучи кінцеві правові результати, та їх

співвідношення з цілями існуючих правових приписів можна визначити

ефективність дії правових норм.

Основним мірилом (еталоном оцінки) ефективності правовой норми є та

ціль, заради досягнення якої ця норма створювалась[3, с.6].

Однак, у суспільному житті, зіставляючи безпосередні цілі правових норм

з фактичним результатом їх дії можно тільки кількісно, математично

зміряти їх ефективність. Причому отриманний кількісний математичний

результат може бути як позитивним так і негативним для суспільства.

Можно досягти результатів - цілей правових норм, але за відсутності

соціальної ефективності.

Для того, щоб ширше розглянути соціальну ефектиність права, треба

говорити не тільки про цілі і результати правових норм, а й необхідно

встановити в якій мірі результат дії правовой норми причинно пов'язан з

соціальной ефективністю правової норми, тобто з якісним її змістом.

Іншими словами, ми стикаємося з актуальной проблемой ролі конкретної

норми права, її зміста як одного з факторів, який впливає на отримання

соціального корисного результату.

Значення норми права в соціальній ефективності права відображає

причинно-функціонально-цільова концепція. Прихильник цієї концепції І.М.

Петров звертається до аналіза досконалення правовой норми[5, с.196].

Звернення до характеристики правової норми і включення до її змісту

таких якісних властивостей як обгрунтованість, доцільність, корисність і

економічність дає можливість існування потенціальної (прогнозуємої)

ефективності права[2, с.21].

Європейська традиція підходу до сутності права методологічно виходить,

по-перше, з поняття волі особистості та її прав як абсолютного виразу

права, а по-друге, з погляду на кожне правове явище як на прояв певної

соціальної доцільності. Відповідно до цього реалізацію прав людини слід

розглядати як абсолютний оцінний критерій соціальної ефективності

права[1, с.154].

Однак, створення соціально-корисного, якісного змісту норми права ще не

гарантує досягнення справжньої соціальної ефективності норми права.

Своє реальне буття норма права отримує в процесі реалізації, взаємодії з

реальними суспільними відносинами.Поза суспільної практики ефективність

правової норми не виявляється [2, с.22].

Дія конкретної правової норми разом з дією інших правових норм поряд з

Поиск по сайту: