Вживання особових займенників у документах

Особливості використання займенників у професійних текстах

Займенник у сфері професійного етикетного спілкування

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом, числом, відмінком іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті.

За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів:

1) особові – указують на особи: я, ми (1-а особа), ти, ви (2-а особа), він, вона, воно, вони (3-я особа);

2) зворотний себе – указує на ту особу, яка виконує дію;

3) присвійні – указують на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі множини: їхній; особі, яка виконує дію – свій; на належність предмета 3-й особі однини указують особові займенники в родовому відмінку його, її;

4) вказівні – указують на предмет: цей, той (оцей, отой); на ознаку: такий (отакий); на кількість: стільки;

5) означальні – весь (ввесь, увесь), всякий (усякий), кожний, інший, сам, самий;

6) питальні – являють собою запитання до іменника: хто?, що?; доприкметника: який?, чий?; дочислівника: скільки?, котрий?;

7) відносні – ті, що й питальні, але вживаються для приєднання підрядних речень до головних: Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В. Сосюра);

8) неозначені – утворюються від питальних за допомогою часток аби-, де-, сь- (пишуться разом) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, небудь-, невідь- (пишуться через дефіс ): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-яка, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;

9) заперечні – утворюються від питальних за допомогою частки ні- (пишуться разом ): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.

Вживання особових займенників у документах

1. Займенник я вживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів(автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).

2. У розпорядчих документах займенник я не використовується. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...).

3. Займенник я в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським ми. Також займенник ми вживається, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (... ми дійшли таких висновків).

4. Займенники третьої особи (він, вона, воно, вони) в орудному відмінку мають -н- і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.

5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без -н-: завдяки їм, всупереч йому.

6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант – на ньому, а не (на нім).

7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесеності займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитись з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження. Економіст Іваненко В. П. внесла пропозицію. Головуючий з нею (?) не погодився.

8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.

9. Займенник ми у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації, пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Управління повідомляє...).

10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).

11. Для показу суворого об'єктивного викладу, категоричної вимоги, займенник Ви опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення – надсилаємо для ознайомлення.

12. Для пом'якшення категоричності вимоги використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися – пропоную Вам з'явитися.

13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено – я запровадив, нами запропоновано – ми запропонували, вами доведено – ви довели.

14. Не слід використовувати особові займенники в присутності тих, про кого йде мова.

Присвійні займенники в документах

1. Присвійні прикметники в родовому і давальному відмінках мають форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Форми мойого, твойого, мойому, твойому властиві розмовному стилю.

2. Присвійні займенники в місцевому відмінку мають тільки нормативні форми: на моїм – на моєму, на твоїм – на твоєму, на їхнім – на їхньому, на вашім – на вашому.

3. Для уникнення зайвого паралелізму у діловому мовленні вживається присвійний займенник їхній, а не (їх)(він – вони): їх обладнання – їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції – надійшли їхні пропозиції.

4. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило, дублює вже наявне в тексті слово: Петренко І. П. Не справився зі своїми обов'язками диспетчера. Він своїми руками відремонтував свою машину – він власноруч відремонтував особисту машину.

5. Уникати двозначності при використанні присвійного займенника свій: Директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозиції - Директор запропонував присутнім прокоментувати їхні пропозиції.

Вживання означальних, вказівних, питальних, неозначених займенників у ділових паперах

1. У давальному і місцевому відмінках однини слід використовувати нормативні форми займенників: у чиїм – у чийому, був відсутній якийсь час – був відсутній деякий час, сі продукти – ці продукти, цеї домовленості – цієї домовленості, казна-який звіт – невідомо який звіт, котрогось із присутніх – декого із присутніх.

2. Правильно використовувати близькі, але не тотожні за значенням займенники: кожний, всякий, будь-який: Думаю, зможу відповісти на будь-яке (кожне, всяке) запитання. Але: Кожний відповідає за відведену ділянку роботи. Нас влаштовує будь-який квиток.

3. На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ – що: інженера-конструктора, який проживає..., економіста, який працює..., Зарубу Олега Гнатовича, який мешкає...контракт, що був підписаний.

4. Слід дотримуватися варіювання у використанні питальних займенників: Звичайно ухвали складаються із вступної частини, у якій зазначається стан питання, що розглядається, і розпорядчої, яка містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання...

5. Двозначність виникає, якщо вказівний займенник це відноситься до двох явищ: Директор звільнив Бойка з обійманої посади і призначив на його місце Остапенка. Це (?) рішення не схвалюють у колективі.

Отже, використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

Структура діалогу „Лікар-пацієнт”.

Діалог „Лікар-пацієнт” складається з чотирьох частин:

1. Паспортні дані хворого.

2. Скарги хворого.

3. Історія даного захворювання.

4. Історія життя хворого.

Лексико-граматична характеристика частини „Паспортні дані хворого”

Подається загальна інфомація про пацієнта: прізвище, ім’я, по батькові, вік тощо. Отже, лікар повинен провести послідовне опитування хворого для з’ясування його паспортних даних та кваліфіковано і грамотно зафіксувати їх у письмовій формі. І тут маємо зважати на два моменти.

Перший - обізнаність лікаря у сфері спілкування з хворим з метою отримати максимально точну і достовірну інформацію. Складність полягає в тому, що деякі захворювання можуть спонукати до неправдивої інформації хворого про себе та свої родинні зв’язки. Тому велику роль відіграє діалог лікаря з хворим.

Другий - уміння лікаря точно і грамотно отримати первинну інформацію про хворого, занести її до медичної карти. Ідеться про граматичні конструкції, якими буде користуватися лікар, заповнюючи паспортні дані хворого, певні лексичні норми тощо.

Ці особливості зумовлюють певний підхід до вивчення даної теми, що включає кілька аспектів:

Комунікативний: діалог лікаря з хворним.

Лексичний: слова та звороти, що вживаються під час діалогу та заповнення медичної карти.

Граматичний: відмінювання іменників (на прикладі прізвищ, імен, по батькові), граматичні конструкції вираження належності (родинної, національної тощо).

Скарги

1. Загальні скарги.

2. Характер болю.

3. Інтенсивність болю.

4. Локалізація больових відчуттів.

5. Іррадіювання болю.

6. Умови виникнення нападів болю.

7. Тривалість больових відчуттів.

8. Додаткові відчуття під час нападів болю.

9. Повторення нападів болю.

Історія даного захворювання

1. Що вас турбує?

2. На що ви скаржитесь?

3. Коли ви захворіли?

4. Коли настало погіршення?

5. Які ознаки хвороби з’явилися спочатку?

6. Які ознаки хвороби з’явилися пізніше?

7. Де ви відчуваєте біль?

8. Коли ви відчуваєте біль: у стані спокою чи під час фізичного навантаження?

9. Як ви спите?

10. Шум у вухах буває?

11. У якому вусі частіше шумить?

Запис історії життя хворого в медичній карті

Анамнез життя

1. Особливості місцевості, де народився і проживав хворий.

2. Навчання.

3. Статеве дозрівання.

4. Перенесені хвороби.

5. Спадкові хвороби в сім’ї.

6. Матеріально-побутові умови.

7. Режим дня і відпочинку.

8. Харчуваня.

9. Шкідливі звички.

10. Алергологічний анамнез.

11. Професійний анемнез.

12. Радіаційний анемнез.

13. Страховий анемнез.

Поиск по сайту: