Екологія поселень

Урбоекологія - (від лат. Urbanus - міський) об'єктом дослідження є людина в урбанізованому середовищі, людські поселення в природному оточенні і різноманітні прямі та зворотні зв'язки між навколишнім середовищем і людиною як біологічною і соціальною істотою. Використовувані іноді терміни - містобудівна екологія, градоекологія, екологія міста та ін. за змістом вужчі терміну «урбоекологія», оскільки не охоплюють великі території та місцевості позбавлені міської забудови (сільські місцевості, зони відпочинку та ін.).

Головна мета урбоекології полягає у пошуку шляхів і розробці рішень в рамках містобудування та організації території в більш широкому сенсі, спрямованих не тільки на забезпечення прийнятних гігієнічних та інших умов життя населення, але і одночасно з цим - на всебічну раціоналізацію природокористування в межах даної території.

5.Екологію не слід плутати з енвайроментологією (від англійського environment) – наукою про навколишнє середовище. Це дійсно, на даному етапі розвитку природничих наук, комплексна наука, що включає всі дисципліни, які торкаються окремих проблем довкілля. Екологія також вирішує багато проблем енвайроментології. Складовими енвайроментології є гідрологія, гідрохімія, геоморфологія, кліматологія, ландшафтознавство тощо.

6.Екологія є науковою основою всієї природоохоронної роботи, а також невід’ємною складовою екологічного менеджменту, екологічного прогнозування, оптимізації тих чи інших форм господарської чи іншої діяльності людини.

Так, для розробки заходів щодо охорони певних видів необхідно мати достатньо інформації про їхнє місце і роль у конкретній екосистемі, визначити ємність середовища та фактори які лімітують їхню чисельність тощо.

Крім того, для вжиття заходів щодо зниження рівня забруднення середовища необхідна інформація:

Ø які саме забруднення викликають найістотніші негативні зміни в екосистемі,

Ø які шляхи їх циркуляції в екосистемі,

Ø де і в якій кількості вони накопичуються тощо.

Ø З іншого боку необхідна інформація про максимально припустимий рівень даного токсиканта (чи іншого забруднення) в екосистемі, який не викликає достовірних змін у структурно-функціональній організації екосистем і не має токсичного ефекту (з урахуванням дії інших факторів, явищ синергізму, кумуляції тощо).

Специфіка сучасної екології полягає у тому, що вона з строго біологічної науки перетворилася у цикл знань, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, теорії культури, економіки й навіть теології - по суті всі відомі наукові дисципліни (Реймерс, 1994).

Екологія та екологічно орієнтовані науки охоплюють всі області практики. Прийнято вважати, що зараз ми спостерігаємо за виникненням екологічної культури або, у всякому разі, людство переходить до формування екологічного етапу загальносвітової культури. Для високорозвинених країн така точка зору може бути прийнята. Для країн третього світу скоріш за все - ні. Там лише починають говорити про проблеми середовища існування. Сама думка про необхідність екологізації в цих країнах так чи інакше пригнічується, а екологічні рухи нерідко вважаються антидержавними, які підривають соціально-економічні основи країни.

Володіючи значними територіями і не пред'являючи високі вимоги до охорони середовища існування, багато з країн, що розвиваються, стали ареною вивезення забруднень в двох основних формах:

1) розміщення підприємств із шкідливими викидами та, як правило, із застарілою технологією, в тому числі очищення

2) розміщення полігонів захоронення хімічно шкідливих і радіоактивних речовин.

Наука про географію забруднень поки не існує ні в фізико-географічному, ні в економіко-географічному плані. Тим часом глобально від зміни місця забруднення сума впливів змінюється дуже мало (головним чином лише в сенсі відсутності острівних ефектів - рівномірність розподілу забруднень дещо підвищує буферні властивості глобального середовища).

В екології утворився новий кут зору, новий предмет - розгляд значущою для центрального члена аналізу сукупності природних та соціальних явищ і предметів з точки зору інтересів цього центрального суб'єкта або живого об'єкта.

Галузі екології за обсягом дуже різні. Виникають все нові гілки екології. За Н.Ф. Реймерсом на кінець ХХ століття їх число дорівнює приблизно 50.

Очевидно, найближчим часом з'являться нові екологічні дисципліни, особливо в сфері еколого-економічних наук. Поки відомо два основних напрямки - еконологія (біоекономіки, політекологія, еколономія, інші синоніми) і економіка природокористування, включаючи економіку збереження природи і навколишнього середовища людини. Обидва ці напрямки не мають поки достатньо глибокого теоретичного базису та знаходяться на початку шляху розвитку.

1.Отже, екологія – наука про умови існування живих організмів, їх взаємодії між собою та довкіллям

Екологія - міждисциплінарний системний науковий напрямок, що включає концепції і технології математики, фізики, хімії, біології

Екологія – гуманітарна наука, оскільки від поведінки людини, його культури багато в чому залежить доля біосфери, а також з нею і людської цивілізації.

Екологія в стратегічному сенсі – наука виживання людства та виходу з екологічної кризи, яка набула глобальних масштабів – в межах всієї планети Земля

2. Основні поняття системного підходу в екології

Поиск по сайту: