Лекція 1. Предмет, завдання та основні поняття екології. Основні поняття системного підходу в екології

1.Термін «екологія» (від грецького “ойкос” – будинок, житло, помешкання) запропонував у 1866 р. відомий німецький дослідник Ернст Геккель у праці “Загальна морфологія організмів”.

Хоча до Геккеля екологічне знання було сформульовано та екологічні дослідження проводили багато з відомих науковців. Зокрема:

1. Рене Реомюр (1683-1757) опублікував 6-ти томне видання «Мемуари з історії комах», де вперше з чітко описав важливість суми температур для зміни сезонних періодів у житті комах.

2. Карл Лінней (1707-1778) у своїх працях «Економія природи» та «Суспільне облаштування природи» описав концепцію рівноваги у природі, застосував системний підхід до пізнанні природних процесів, оцінив провідну роль кліматичного фактору, провів аналогію з людським суспільством.

3. Жорж Бюффон (1707-1788) у праці «Природнича історія» описав вплив факторів середовища на зміни чисельності деяких тварин (фактично заклав основи популяційної екології). Описав геометричну прогресію зростання популяцій живих організмів.

Але саме Е. Геккель виділив екологію як окрему дисципліну і визначив її місце серед біологічних наук. Екологією він називав “загальну науку про взаємовідносини організмів з навколишнім середовищем”. Згідно запропонованої Геккелем ієрархічної класифікації біологічних наук, екологія входила до складу фізіології і навіть іменувалася “фізіологією взаємовідносин”.

2.До 1970 року екологія сприймалася, головним чином, як один із підрозділів біології. З цього часу екологія часто трактується як інтегрована, міждисциплінарна наука.

Протягом 1960-1970 рр. зненацька розвинувся суспільний рух, який можна загалом назвати «загальна стурбованість проблемами довкілля». Завдяки активності громадських діячів (непрофесіоналів): журналіста Рейчел Карсон (Безмовна весна, 1962), невдахи-будівельника Девіда Мактаггарта (засновник Грінпіс, 1971); художника та телеведучого Пітера Скотта (засновник Всесвітнього фонду дикої природи WWF, 1961) у всьому світі було розвинуто екологічні рухи, які почали інтенсивно експлуатувати термін «екологія».

Причому, на «заході» чітко розділяють екологічні рухи (не мають відношення до політики) та зелені рухи (висувають політичні вимоги).

Останні десятиліття говорять вже про екологію слова, екологію думки, екологію будь-чого. Таким чином межі науки виявилися розмитими, а предмет розширився до практично повної невизначеності.

Стосовно цього питання існує такий розмай думок, що навіть оглянути його в межах однієї лекції практично неможливо. Розбіжності в оцінці головного предмета вивчення екології свідчать, з одного боку, про незавершеність процесу формування основних понять в екології, а, з іншого – про нерозуміння специфіки цієї науки.

Для зменшення протиріч в межах екології починають виділяти різні науки. Зокрема, в Україні отримало популярність виділення біоекології (класична екологія) та неоекології (сучасна прикладна екологія).

Неоекологія – система наук, що вивчає розвиток, функціонування і прогнозування розвитку антропосфери й опрацьовує можливості керування взаємовідношеннями і зв'язками в системі природа - суспільство з метою їх гармонізації і забезпечення екологічно безпечного співіснування.

Неоекологія (сучасна екологія) – галузь знань, присвячена вивченню екологічних проблем, не властивих класичній екології, побудованих на міждисциплінарних, а не тільки біологічних знаннях, що охопили всі сфери життєдіяльності до найдосконаліших життєвих форм, в нерозривному їх зв'язку не тільки з абіотичним середовищем, але і з соціальним.

Антропосфера – сфера Землі та ближнього космосу, яка в найбільшому ступені прямо або опосередковано видозмінена людиною у минулому і буде ще більше змінена людьми в майбутньому. Також, антропосфера – частина біосфери (географічної, ландшафтної оболонки), що використовується людьми. Синонімом є соціосфера.

Техносфера – сфера, яка містить штучні технічні споруди, які виготовляються та використовуються людиною.

Техносфера – частина біосфери, а з часом і вся біосфера, корінним чином перетворена людиною за допомогою опосередкованого впливу технічних засобів, технічні та техногенні об’єкти (будівлі, дороги, механізми тощо) в цілях якнайкращої відповідності соціально – економічним потребам людства.

Антропосфера, що охоплює майже всю біосферу, та плямистість техносфери постійно трансформують географічну оболонку Землі, створюючи всередині неї соціально – технічні системи, що самостійно розвиваються і саморегулюються, які стають своєрідним географічним середовищем існування живих істот, включаючи людину. Розвиток останньої стає все більш залежною від прагнень людини.

Екологія вивчає взаємодію живого організму з навколишнім середовищем, тобто фактори та компоненти довкілля одночасно діють на біосистему і змінюються під дією біосистеми – формується екосистема.

В рамках біоекології до недавнього часу все було досить ясно:

1. екологія особин (аутоекологія);

2. екологія популяцій популяційна екологія (демекологія);

3. екологія співтовариств (біоценозів) - синекологія;

4. екологія біогеоценозів та інших екосистем, в тому числі екологічні закономірності функціонування біосфери вчення про біосферу.

В цю схему легко укласти і людину як вид, а опосередковано і суспільство.

Екологія систематичних груп. Розглядає взаємозв'язки організмів з навколишнім середовищем у відповідності з систематичними категоріями різного рівня, починаючи від царств – до виду.

17.Факторіальна екологія (екологія чинників). Досліджує вплив на організми факторів середовища (біотичні та абіотичні).

Екологія середовищ існування. За середовищами існування, екологічними компонентами, а також регіонами екологію розділяють на екологію суші (а далі по ландшафтам, екосистемам і т. д.), континентальних (прісних і солоних) водойм, екологію моря (потім по його підрозділам: літоралі, бентосу і т. д.), крайній півночі, високогір’я, лісів, степів, ґрунтів тощо.

Концептуальна та експериментальна екологія. Вивчає загальні екологічні закономірності.

Аналітична екологія вивчає кількісні параметри взаємовідносин у екосистемах (дуже математизований розділ).

Теоретична екологія – вивчає загальні закономірності на прикладі модельних систем (ще більш математизована).

Динамічна екологія – вивчає процеси в екосистемах у динаміко-еволюційному аспекті.

З точки зору фактору часу екологію поділяють на історичну та еволюційну екології (інколи на палеоекологію та археоекологію).

Еволюційна екологія — розділ екології, який досліджує еволюцію біоценозів та екосистем.

Історична екологія – досліджує різні природні системи упродовж періоду впливу на них людини.

Палеоекологія - вивчає спосіб життя і умови існування організмів геологічного минулого, взаємовідносини між організмами і середовищем їх існування і їх зміни у процесі історичного розвитку життя на Землі.

Принципових відмінностей між історичною екологією та археоекологієй не бачу.

Поиск по сайту: