Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі

Лекція 3. Культура Київської Русі.

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.

Спочатку князь Володимир здійснив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави з метою об’єднання племен навколо Києва, призначивши головним богом Перуна. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов'язковість його наказів, невідворотність покарання. Для цього на Старокиївській горі було створено пантеон, де боги мали урочистий і грізний вигляд. Більш того, за переказами, Володимир відродив забутий і не вельми популярний звичай людських жертвоприношень, щоб надати новому культу трагічно пишного характеру.

Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком.

Тоді Володимир у 988 р. прийняв хрещення за православним обрядом і запровадив на Русі християнство. Прийняття християнства мало велике значення. Це дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі. Також це сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески; Русь ознайомилася з античними традиціями. Було запроваджено слов’янську писемність (кирилицю). Почалося літописання, поширилися книги. Міжнародне становище Київської Русі через прийняття християнства зміцнилося, також укріпилася князівська влада.

Проте у реальному житті нова релігія утверджувалася не лише через заперечення старої, а й шляхом її пристосування до традиційного язичницького світогляду. Не випадково християнство запозичило багато елементів старої релігії. Слов’янським богам дали нові імена. Річний цикл язичницьких свят також використало християнство. Цей вимушений з боку православної церкви компроміс був зумовлений її намаганням послабити протидію широких народних мас утвердженню нової віри.

Таке явище в науці було назване православно-язичницьмим синкретизом (у перекладі з гр. – поєднання) або двовір’ям. Двовір'я як форма компромісного існування протилежних світоглядних концепцій з'явилося вже в перші десятиліття після християнізації. Отже, весь понятійний апарат був використаний і перенесений до християнства з старої віри, оскільки і наука, й філософія, і мистецтво все ще залишалися язичницькими.

Запровадження християнства на Русі не слід розглядати як одноактну дію. Це був тривалий і складний процес, який розпочався задовго до князювання Володимира і тривав після нього. Існує декілька варіантів тлумачення здійснення релігійної реформи: